Прокляття обраного

— Команда, команда… Нам постійно товчуть, що ми — команда, — подав голос імпульсивний Кримов, — але що за команда? Що ми робитимемо?

— Не поспішайте, — заспокоїв його Онопрієнко, — ви про все дізнаєтеся. Але для того, аби до кінця усвідомити, що вам належить зробити і наскільки це важко, треба гарно розібратися у суті того, що зараз відбувається на Землі, чому ми не маємо вибору.

Він почав говорити, і з цієї миті Обрані, перетворившись на саму увагу, не вимовили ані звуку.

— Усім вам добре відомо про те, як насправді влаштовано Всесвіт. Три світи. Хаос та Сатана. Сатана, що повстав і будь-що прагне захопити владу, Сатана, який не зупиниться навіть перед власною загибеллю та знищенням Всесвіту, аби домогтися свого.

Академік помовчав, обвів поглядом людей, що уважно його слухали, і продовжив:

— Ваше завдання — зупинити його. Зупинити підкорення світу Злом, повернути Землю на нейтральну позицію між двома іншими світами, де їй і належить бути. Це важко, а то й неможливо, але ви це зробите. Ви — Обрані, ви — ті, чиї душі вічно живуть у цьому світі, аби захищати його.

— Чому ж Бог сам не зупинить Сатану? — запитав Кримов.

— Він і зупиняє. Вашими руками.

— Надто ненадійна ми сила для цього, вам не здається?

— Що ви, — посміхнувся Онопрієнко, — ви навіть не уявляєте, наскільки це не так. Ви ж бо — знаряддя Господа, Його зброя. Що може бути могутнішим за це?

— Гаразд, але як ми це зробимо? Як перемогти легіони, що заполонили Землю? Для цього знадобиться щось сильніше за водневу бомбу.

— Така зброя є, — сказав Арутюнян.

Він підвівся з крісла і перемістився на підвіконня, щоб бути у полі зору всіх присутніх.

— Захопивши Землю, Сатана досяг лише часткового успіху. Насправді ж йому потрібні не територія, не люди, а енергетичний потенціал нашого світу, оволодівши яким, він зможе боротися за об’єднання під своєю владою усіх трьох вимірів.

Нашу планету немов оперезують енергетичні лінії, які мають доволі складну конфігурацію. Вони перетинаються, утворюючи своєрідну мережу, але розташовані приблизно в одній смузі, завширшки близько півтори тисячі кілометрів. Цей «пояс» зміщено на північ від екватора, що обумовлюється нахилом планети. У місцях перетину ці лінії утворюють енергетичні вузли, саме в них і розташовано центри світових релігій. Християнські: Рим, Київ, Стамбул, точніше, Константинополь; ісламські: Мекка та Медина; буддійський Тибет, ну і ще даоський монастир в Японії. І доки хоча б один із цих центрів у наших руках, встановлення влади Сатани над світом майже неможливе. Тому він і поневолив людей, тому і йдуть на штурм Темні, тому й гонять на забій тисячні натовпи бездушних зомбі. І коли впаде остання твердиня, влада Сатани над Землею стане повною. Зараз виникла певна патова ситуація: енергетика Землі ще непідконтрольна Злу, але й вигнати його, звісно, ми не в силі.

Однак вихід є. Єдиний для нас вихід. Десь у горах Тибету під час Великого Перемир’я, закриваючи для себе нашу реальність, представники двох інших світів залишили Храм. Центр, у якому сходяться всі енергетичні лінії. Заволодівши ним, можна викинути Сатану з нашого світу, відбудувати колишнє поле-ауру. Центр той настільки могутній, що за його допомогою з планетою можна зробити майже все: і знищити її, і просунути в часі чи просторі, і навіть змусити танцювати навколо Сонця… Отож не треба гадати, що вчинять апологети Сатани, коли захоплять цей Храм.

— Він теж в облозі? — поцікавився Шмідт.

Арутюнян похитав головою:

— Нікому точно не відомо, де той храм, як він виглядає і як діє. Вчені, які його створили та захистили від непроханих гостей всіма досягненнями науки та магії обох світів, добровільно пішли з життя, аби інформація про розташування Храму та систему його захисту не потрапила випадково ані в ті, ані в інші руки.

Сатана довго намагався знайти його. Сотні емісарів, десятки експедицій прагнули здобути ці знання. Найближче до розгадки підійшов на початку двадцятого сторіччя один російський художник та філософ. Інформацію зашифровано в його картинах, у сповнених незвичайних форм та кольорів пейзажах Тибету. Та коли Сатана дістався Землі, виявилося, що в цій інформації є невелика, але така, що істотно вплинула на точність визначення координат, помилка. Це і не дозволило поки що Темним відшукати Храм. Але вони шукають…

— А вам, вам відома ця таємниця? — хвилюючись, запитав Кримов.

Професор похитав головою:

— Ані мені, ані Антону Богдановичу це невідомо. Це відомо отцю Сергію.

Усі повернулися до священика.

— Йому єдиному Світло доручило це Знання. Невідомо, як і звідки його отримали ТАМ… Певно, вони також організовували свої експедиції.

— І тепер ми маємо знайти той Храм, — кивнув Андрій.

— Так. Із вами піде отець Сергій. Усі ви прекрасно розумієте, наскільки важливим є його життя. Окрім вас, практично з кожного святого міста вийде подібний загін. Чим більше буде цих груп, тим вищі шанси на успіх, хоча навіть у цьому випадку вірогідність позитивного результату мізерна, якщо зважити на математичні розрахунки, адже проти вас виступлять усі сили Темного світу. Єдина наша перевага в цій грі — Темним невідомо, де і коли саме на вас чекати, в усякому разі, я дуже на це сподіваюся.

— Коли треба виходити?

Академік посміхнувся:

— Учора…

Розділ двадцять третій

Вони розраховували, що група вирушить за три-чотири дні, але насправді на підготовку довелося витратити вдвічі більше часу. Андрій, якого за спільною згодою було обрано командиром, навідріз відмовився форсувати події. Зі свого колишнього досвіду йому було відомо, що краще втратити день на підготовці, ніж потім втратити життя через дрібницю, яку не вдалося передбачити.

Уже наступного дня після розмови з ученими Батлук, Сосновський та Кримов зачинилися у віддаленій кімнаті й до глибокої ночі, обклавшись великомасштабними мапами, визначали приблизний маршрут і складали списки необхідного спорядження та харчів. Тут-таки у старому електричному чайнику кип’ятився міцнющий чай, що його поглинали у неймовірній кількості.

Непосвяченому важко оцінити всю складність подібної підготовки, адже потрібно все прорахувати, взяти до уваги кожну дрібницю і разом із тим не прихопити із собою нічого зайвого: спробуй навантаж людину двома десятками кілограмів усякої всячини, чи зможе вона з таким «пакуночком» за плечима долати відстані до шістдесяти кілометрів на день та ще й битися? Тут потрібен лише досвід.

Сперечалися, до хрипоти обстоюючи свою правоту. Однак іноді забували, що багато чого з речей, які раніше були просто необхідні, тепер, потрапивши за межі Києва, перетворювалися на сміття, бо зовсім втрачали свої властивості. Компакт-пальне не горіло, пластик альпенштоків десантних наметів гнувся, мов гумовий, а таблетки для знезаражування води перетворювалися на отруту. Тож кожну річ перед тим, як включити до списку, виносили на крихітну ділянку місцевості, де діяли закони Темного світу, але яка була ще в руках киян.

Онопрієнко якось подивився на солідний список і стурбовано похитав головою:

— Навіть не знаю, чи зможемо ми все це знайти у достатній кількості. Дещо ледве дістали в єдиному примірнику для експерименту на придатність. Може бути так, що чогось у місті просто не виявиться.

— Не хвилюйтеся, Антоне Богдановичу, більшу частину цього ви знайдете на базах колишньої Служби безпеки.

— Гаразд, спробую зібрати все якомога швидше, — сказав він, ховаючи список до кишені. — А я, власне, зараз приїхав саме до вас, — звернувся він до Андрія. — Треба поговорити віч-на-віч.

— Гаразд.

Вони вийшли надвір і вузькою тінистою алеєю пройшли до будинку, який академік перетворив на свій тимчасовий штаб.

— Віскі? — Антон Богданович вийняв із шафи літрову пляшку з чорною етикеткою. — Справжнє, шотландське.

— Дякую.

Вони випили, помовчали, потім академік запитав:

— Чув, ви вже спланували свій маршрут?