Страница 13 из 44
Помічник зайшов за машиністове крило й «закачав воду»[28] , у рукаві зашуміло[29], цокнув «пітательний клапан»[30]. Рівень води в стеклі почав поволі підійматися, а зате манометр «пішов наниз». Помічник перехилився всім корпусом у вікно й заглядав широко розкритими очима в обличчя ночи, повними грудьми вдихаючи вохке її повітря. Далеко на станції, чути, давали «повестку» якомусь пасажирському потягові, і дзвінок вихитувався малиновим передзвоном, то затихаючи, то знову перебігаючи темну просторінь повним звуком. З ближньої будки чувся нестерпимо верескливий жіночий голос.
— Мабуть, знову Левенчиха чоловіка лає, — подумав помічник.
Нараз почувся якийсь шепіт. Помічник обернувся,— на паровоз, хіхікаючи й не попадаючи ногами на маленькі приступочки, лізла дівчина в великій сірій хустці, її підсаджував і лоскотав Терещенко.
— Ой, не щипайтеся!..
— А ти не кричи, чортова кукло.
Нарешті дівчина влізла, але стояла на паровозі, мов на якім височеннім шпилі, боячися рухнутися.
— Та проходь же, проходь,— шепотів унизу Терещенко.
— Боюсь... Тут обпечешся.
Помічник пирснув зі сміху й почав «закривати воду». Знов цокнув клапан, вода закапала з рукава на землю.
Нарешті вліз і Терещенко. Його лице грало задором.
— Ну, Михайло, де ж ми оцю кралю будемо ховати?
А краля стояла тим часом, розчепіривши ноги, і роздумувала, чи не втекти їй, поки ще паровоз стоїть.
— Та де ж? За моїм крилом. Накриємо чим-небудь, от і все. Ну, і ви ж, Матвію Петровичу!
— Що, молодець? Правда?
Помічник тільки головою похитав. Терещенко звернувся до дівчини.
— Марусю! Та невже ти справді боїшся?
— Боюся...
— Чого?
— А впаду.
— От дурна! Чого ж ти будеш падати? Ми ж не падаємо.
— Так то ви.
Але трохи згодом дівчина осміліла, почалися жарти, сміхи. Помічник усе виглядав у вікно, і коли показувалася в темноті якась фігура, він шипів: «Ш-ш... Ш-ш...» Дівиця присідала за ліве крило й закривалася хусткою, а Терещенко починав кричати сердитим голосом:
— Матері його чорт з такою роботою! Скільки я разів говорив тобі, щоб ти ніколи не спускав пару нижче шости. З чим же ми тепер поїдемо? А сальники набив?
— Набив,— винуватим голосом відповідав помічник.
— Дивись. А то я тобі морду наб'ю замісць сальника.
Але фігура щезала в пітьмі, — і всі троє, мов на команду, пирскали з реготу. Терещенко був, як то кажуть, в ударі, і всякі дотепи, І гладенькі й шершавенькі, так і сипалися в нього з уст.
— Матвію Петровичу! А за що треба смикати, щоб паровоз поїхав,— питала дівиця. Терещенко відповідав їй таке, від чого буквально помирали зо сміху всі троє. Взагалі, мабуть ні на одному паровозі ніколи не було так весело.
Нарешті прийшов кондуктор, дав «путичку»[31] і, обмінявшися двома-трьома жартами з веселим машиністом, пішов на свій тормоз. Обер «дав одход», Терещенко відповів довгим гудком, закінчивши чудернацьким вивертом.
— Ну, Марусю!— крикнув він.— Вилазь та подивись, за що я буду паровоз смикати.
— А більш ніхто не буде підходити? — спитала вона з-під своєї хустки.
— Ніхто, ніхто. Вилазь.
Маруся вилізла.
Терещенко твердою звичною рукою відхилив регулятора, пара характерно зашипотіла в середині котла... машиніст відхилив ручку ще трохи, — і паровоз здвигнувся з місця. Заскрипіли «фаркоплі», брязнули ланцюги, скрипіння пробігло по всіх вагонах, і вони теж один за одним почали здвигатися з місця. Терещенко ще відхилив регулятора, — і перша порція пари голосно вирвалася з комина в повітря, за нею друга... потім ще... ще... і потяг посунувся, погримуючи й поблискуючи в тьму двома вогнистими очима.
Маруся міцно трималася за ручку тормоза. Їй було страшно. Тут же все ворушиться, все двигається під ногами. А коли паровоз з'їхав на «крестовину»[32]й підскочив на ній, Маруся аж завизкотіла.
— Крани! Крани! — кричав Терещенко.— Хіба не чуєш, як у твоїм циліндрі кільця цокають?
Михайло «одкрив крани»[33]. Паровоз, дмухаючи в оба боки, покрив усе довкола білою парою. «Пф-пф... пф-пф...» пихкав він туди й сюди, і зразу затих, як тільки Михайло закрив крани.
— У топку! В топку![34] — підкрикував Терещенко, підіймаючи ричаг[35], після чого удари пари зразу стали вдвоє тихшими. Помічник звичним рухом відкинув дверцята топки, — і величезна вогненна паща неначе крикнула жаром і світлом. Далеко в небо полетів величезний жмут червоного світла, а на паровозі стало світло, як у день.
Помічник поклав лопату на «топочне кільце»[36], поглянув з-під неї на вогонь[37], і, побачивши прогорілі місця[38], зручними рухами, вже не дивлячися, на пам'ять, почав закидати порції вугілля саме куди треба[39]. Чорний дим повалив з труби.
— Марусю! Ану глянь у топку!— кричав Терещенко.
— Бо-юся! — так само кричала Маруся[40].
— Глянь, глянь, якого там чорта.
Дівиця, не перестаючи триматися за тормоз, нахилялася й заглядала в саму середину білої сліпучої поломіни. Помічник затріснув дверцята, і відразу наступила абсолютна тьма. Терещенко реготав, кричачи:
— Михайле! Дай їй дулю під ніс, їй-богу вона не побачить!
Реготав Михайло, реготала Маруся, реготав Терещенко, а паровоз, гримаючи й пихкаючи, врізувався в серце ночи.
От проїхали семафор. Терещенко дав довгий-довгий гудок, і коли скінчив, — наче назавжди порвав тим свистом останній зв'язок трьох людей на паровозі з усім світом. Усе зосталося десь позаду, а спереду сувора ніч, безконечний простір, тьма.
— Ну що, Марусю, гарно їхати на паровозі?
— Страшно.
— Чекай, у вагоні краще буде.
Дівиця хіхікала.
Так летіли вони, розсікаючи ніч, бентежачи її спокій. Підлітали до станцій, зупинялися. Виходили сонні дежурні, сонно відправляли поїзд, сонно дудів стрілочник,— все було сонне, двигалося автоматично. Тільки паровоз рухався рішуче всім своїм міцним корпусом, тягнув за собою низку бездушних вагонів, іноді покрикував своїми металевими легенями, сміло кидаючи той крик у безодню темних небес.
Терещенко з Михайлом обладили Марусі якусь примітивну постіль за лівим крилом, і дівиця, забувши всі свої страхи, спала собі, не чуючи ні стукоту коліс, ні свистків, ні тих міцних словечок, якими Терещенко обмінювався з «лягашами». Генеза цього дивного на перший погляд прозивання дуже проста: безбілетні пасажири, головний дохід кондукторів — це «зайці»; охотники до зайців — кондуктори уподобляються лягавим, звідси «лягаші». А що між «службою руху» (кондуктори) й «службою тяги» (машиністи) завжди ворожнеча (як між кіннотою й піхотою в війську), тому вилаяти лягаша для машиніста не тільки задоволення, а й обов'язок.
Машиніст із помічником «поділилися», тоб-то пів ночи їхав один, а другий спав на вугіллі, потім мінялися.
Тимчасом ніч уже кінчалася. Блідли зелені вогники в ліхтарях путьових сторожів, а схід поволі запалювався. На рожевім тлі вже рельєфно вирисовувалися далекі могили, і ранішня прохолода попадала навіть на паровоз. Гарно було їхати свіжим ранком! Якось особливо весело стукотіли колеса «на стиках», і біла пара красиво розстилалася над вагонами. Довкола все було в свіжій зелені, степ щедро розсилав свої пахощі, і, висунувшися в вікно паровоза, можна було, скільки вгодно, дихати чудовим животворним повітрям.
28
Воду до котла подає особливий прилад — «інжектор; їх на паровозі два, по обох крилах; технічний термін для подачі води — «закачать воду».
29
Рукав, по якому з тендера йде вода.
30
Клапан коло самого паровозу; він подає воду безпосередньо вже до котла.
31
«Путевая» — маленьке посвідчення станції, що путь впереді вільна; без цієї «путички» машиніст не має права їхати.
32
Місце, де пересікаються рельси; там кладеться одна сплошна чугунна пліта — «крестовина».
33
Перші порції пари, огріваючи холодні циліндри, дають багато води; цю воду ганяє тоді поршень туди й сюди, з силою б'ючи в кришку; при недогляді може вибити кришку. Для випуску цієї води маються два краники в циліндрі.
34
Тоб-то — щоби помічник зразу ж заглянув у топку; після перших же вибухів пари в топці вже видно дефекти, яких не помітиш на стоянці.
35
«Підіймається ричаг» — переставляються золотники — менші порції пари подаються в котел; на новіших паровозах золотники передвигають не ричагом, а гвинтом.
36
Міцне чугунне кільце закінчує топку назверх; до нього пристають і дверцята.
37
Просто заглянувши в топку, само собою нічого не побачиш — вогонь сліпить очі. Помічник кладе лопату на кільце й заглядає на вогонь з-під неї; тоді лопата закриває всю масу вогню, видко тільки дно топки.
38
Прогоріле місце дає доступ холодному повітрю в топку; отже коли неловкий помічник не побачить такого місця, або не зуміє закрити,— він може кидати вугілля скільки вгодно, а пари не буде.
39
У цім одна з тайн уміння палити. Помічник мусить побачити всі дефекти в один момент, бо топку одчиненою держати неможна: занадто багато холодного повітря йде через дверцята, а це мало того, що охолоджує топку, а можуть навіть тріснути димогарні труби. Так от в один момент помічник мусить побачити всі критичні місця в топці, а потім уже наосліп, на пам'ять, кидати вугілля так, щоби воно падало тільки на дірку.
40
На паровозі такий шум, що говорити трудно — треба кричати.