Зоряні крила

Він говорив це переконливо, відчуваючи хвилювання в серці. Він знав, що вся країна стала на вищий ступінь, і приємно було відчувати, що і ти сам не відстав.

В Польщі, зовсім недалеко від Варшави, сиділи вони в маленькому бліндажі на плацдармі за Віслою. Всім було ясно, що скоро, дуже скоро розпочнеться новий великий наступ і буде він блискавичним і переможним, і приведе десь аж до серця Німеччини, до самого лігва звіра.

Це був вечір перед Новим роком, і товариші підняли келихи за Радянську Армію, побажали всій країні щастя в цьому сорок п'ятому році.

І в цей же час у Києві, в інституті стратосфери, за довгим, білосніжною скатертиною накритим столом встав Валенс і майже слово в слово повторив тост Короля.

Це наступав сорок п'ятий рік, рік великої перемоги.

Після того як розійшлися всі з-за столу, Крайнєв пройшов до кабінету Валенса, і кілька хвилин вони сиділи мовчки, ніби підводячи підсумок цьому минулому рокові. Що ж, вони були немалі, ці підсумки. Тепер яснішими стали шляхи до повного оволодіння реактивною технікою.

Несподівано Крайнєв подумав про те, що наші війська наближаються до Німеччини і може випасти нагода коли-небудь побувати в бетонній тюрмі, де довелося провести стільки часу, йому дуже хотілося б побачити Людвіга фон-Дорна. Їм знайшлося б про що поговорити…

Крайнєв пригадав повідомлення про літаки-снаряди, якими німці намагалися розбити Лондон. Видно, це все-таки була робота Дорна. Це показувало, як напружено працювали німці над реактивною технікою, і водночас доводило їхню слабкість у цій техніці. Адже навіть при тому захопленні, яке виявляли німці до нових моделей винищувачів, у них піде, на жоднім ділянці фронту, не з'явилося реактивного літака. Значить, вони ще зовсім не розв'язали проблем реактивного літакобудування. Значить, виграно у німців цю велику і напружену, нікому не видиму, технічну війну.

І в той час, коли в залі інституту стратосфери відбувалися танці і люди святкували Новий рік, Крайнєв з Валенсом сиділи і міркували кожен про своє, про друзів і ворогів, сиділи, думаючи про минуле і накреслюючи плани на майбутнє.

Несподівано пролунав стук у двері. Валенс навіть слова сказати не встиг, як двері відчинилися навстіж і на порозі стали три жінки. Марина, Ганна і Валя, веселі, трохи збуджені від танців, заявили, що це не чесно тікати від товариства в такий вечір.

Валенс і Крайнєв встали їм назустріч. Було дуже приємно саме в таку хвилину побачити надійних давніх своїх подруг, з якими зв'язана майже кожна подія в житті, вся робота, хвилювання і успіхи, радості і розчарування.

Крайнєв приніс вина. Вони розлили його у високі келихи і підняли тост за тих, кого зараз не було з ними, за тих, що в бліндажах, у холодних промерзлих окопах готувалися до великого наступу на Німеччину.

Крайнєв випив своє вино і раптом відчув, що за ці роки справжні друзі з'явилися біля нього, вірні в біді і в щасті, непохитні і чесні. Він сказав про це — і всі здивувалися, бо саме таке почуття в кожного з'явилося в цю мить.

В інституті стратосфери ще грала музика, і дівчата танцювали невтомно, а в бліндажі, виритому на Мангушівському плацдармі недалеко від Варшави, вже давно настала тиша. Заснув Сергій Король, разом з Орленком укрившись однією ковдрою, бо другу віддали гостеві. Вони спали солодко, як сплять діти або солдати, вже давно звичні до бою.

Проте цієї ночі виспатися їм не вдалося. Прибіг посильний, розбудив Короля, простягнув йому пакета.

— От і маємо на завтра бойовий наказ, — сказав Король, розгорнувши папірця.

Полк Сергія Короля мав підтримати піхотну дивізію. Це наші війська пробували оборону німців перед великим наступом.

І в перший день сорок п'ятого року Сергій Король вів бій, поширюючи Мангушівський плацдарм. Це поволі починався генеральний наступ.

І коли через десяток днів було віддано наказ і артилерія заговорила на повний голос, так, що здригалися завіслянські ліси, Король, уже не озираючись, повів свій полк.

Він врізувався все глибше і глибше в німецьку оборону, аж поки не луснула вона і не покотилися танки з громом і ревом у тил німцям, все змітаючи на своєму шляху.

Тепер Король уже зовсім відірвався від піхотних частин. Він тримав зв'язок тільки по радіо, та ще коли-не-коли прилітав до нього на своєму літаку Росовський. Всім було ясно, що німецькі фашисти стоять на самому краєчку прірви і треба їх туди зіпхнути.

Дивне почуття охопило Короля, коли танки його перейшли кордон Німеччини. Під сталевими гусеницями скрипіла скута морозом земля, яку ненавиділи мільйони радянських людей, до якої мріяли дістатися, щоб знищити гітлерівську нечисть. Тепер треба тільки добити звіра і зробити це якнайшвидше і з найменшою кров'ю І коли вже до Одеру було зовсім недалеко і Король був переконаний, що плацдарм йому вдасться втримати напевне, раптом прийшов наказ повертати круто на північ.

Нічого не розуміючи, Король тільки руками розвів. Він ладен був запідозрити тут помилку, але прилетів Росовський і пояснив усе.

Перед Королем, в кількох кілометрах від його шляху, лежала та сама бетонна тюрма з аеродромом, де тримали колись Юрія Крайнєва. Зараз вона була перетворена на величезну лабораторію спеціального призначення.

Танки пішли на північ, і не минуло й кількох годин, як височенний бетонний мур виріс перед ними.

На своєму віллісі Король об'їхав цю величезну бетонну споруду, але ніде не знайшов ні найменшого натяку на браму чи звичайний вхід. Бетон всюди здавався однаково міцним. Кожен бік цього квадрата дорівнював трьом-чотирьом кілометрам.

Асфальтована дорога тяглася навколо всієї споруди. Свіжих слідів від машини на ній не було. Очевидно, в цю тюрму вів звідкілясь підземний хід або доступ до неї був тільки з повітря.

Довкола шуміли зимові, засніжені ліси, і жодного селища не виднілося поблизу. Мертва тиша стояла в лісах. Ніщо не ворушилося за високою бетонною стіною. Здавалося, ніби всередині взагалі немає жодної живої людини. Проте Король був уже добре навчений всіма несподіванками війни, щоб повірити такій тиші.

Саме тому він почекав, поки прилетить Росовський, щоб провести розвідку, а тоді вже діяти напевне.

Легкий У-2 з'явився пунктуально. Він летів низько, майже торкаючись верховіття дерев, і сів просто на асфальтоване шосе. Росовський вискочив з кабіни і заспішив до Короля. Він передав пакета з наказом, а сам знову зібрався сідати в машину.

— Почекай, куди ти? — зупинив його Король. — В мене до тебе є дуже велике прохання.

— Саме твоє прохання я і збираюся виконати, — засміявся Росовський. — Зараз я подивлюся, що воно на тому аеродромі робиться.

Росовський злетів у повітря, і зразу безмежне поле аеродрому, який лежав за стіною, розіслалося перед його очима. Спочатку Росовський летів низько, щомиті готовий завернути і сісти на дорогу, тільки-но з'явиться якась небезпека, потім осмілів, піднявся вище і став оглядати аеродром.

Величезна площа була зовсім безлюдною. Кілька літаків стояло в різних кутках біля стін. Коло них теж не видно було жодної живої душі. Росовський підвів літака до великого будинку дивної архітектури і довго кружляв над ним, намагаючись усе добре роздивитися.

Він ще кілька разів пролетів над аеродромом і, не гаючи часу, повернувся назад. Король чекав його з нетерпінням. Розповідь Росовського була цілком вичерпною, але в повну безлюдність аеродрому Король не повірив. Ворог міг замаскуватися, і його не побачиш з повітря. Тут могли бути всякі несподіванки. Король вирішив діяти дуже обережно.

Він покликав Орленка і доручив висадити в повітря зразу метрів сто — сто п'ятдесят цієї стіни. Танки мали прожогом ринути на аеродром і знешкодити все, що могло опиратися. Орленко взявся за справу гаряче, але запасів вибухових речовин, потрібних для операції, в полку не було. Доводилося їхати назад, туди, де лишалися полкові тили, і там знайти потрібні заряди. Король погодився неохоче, йому хотілося б швидше вже виконати наказ командування. Проте тут, видно, вибирати не доводилося. Орленко виїхав у тили, Росовський полетів назад до штабу, а Король із своїми танкістами залишився в лісі біля бетонної стіни.