Вигнання в рай

- Що, може дума╓ш, що дорого? - голосом рекламного агента продовжила бабця. - Звичайно, може воно щось там якось ╕ дорогенько, але ж сам повинен розум╕ти, церква он яка у нас велика, на все треба кошти, а тут ще задумали робити ремонт нашо╖ церкви, не просто так ремонт, а великий ремонт, рострубац╕ю...

- Реставрац╕ю, - п╕дказав Серг╕й.

- От, от, оце ж ╖╖, реставрац╕ю, - закивала головою вона. - А зна╓ш, ск╕льки це кошту╓? Зна╓ш, хто буде робити цю реставрац╕ю? Найкращий, самий найкращий майстер - зна╓ш ск╕льки це кошту╓? Дорого, дуже дорого!

Це прозвучало так, н╕би сам майстер, сам цей найкращий майстер, який робитиме цю реставрац╕ю, тобто саме в╕н, Серг╕й, коштував дуже дорого, тобто брав велик╕ грош╕ за свою роботу, кр╕м ус╕х ╕нших великих затрат на ремонт, котр╕, як виглядало з╕ сл╕в бабус╕ повн╕стю лягали на плеч╕ м╕сцево╖ громади на чол╕ з батюшкою, виглядало, що й т╕ грош╕, як╕ були намальован╕ в "прейскурант╕" теж мали б ╕ти на ремонт храму. Але ж Серг╕й краще за кого б то не було знав, що соб╕ в╕н, власне не брав н╕ коп╕йки, окр╕м тих кошт╕в, як╕ Федорчук надав для викупу ╕кони для храму села Веселого, та й сама реставрац╕я проводилася повн╕стю на кошти Федорчука, який взяв на себе абсолютно вс╕ витрати. Серг╕╓в╕ стало нев╕домо чому якось соромно за те що в╕н все це знав, ╕ з╕знатися тепер в тому, хто в╕н ╓ насправд╕ було вже якось не зручно, та просто було неможливо з╕знатися.

- Якщо хочеш щось замовити, - вела дал╕ сво╓╖ бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран╕, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користу╓ться, просто нарозхват ╕де, - задоволено додала вона.

- А де б же я м╕г побачити цього вашого "батюшку нарозхват"? - запитав Серг╕й, намагаючись не дивитися бабун╕ в оч╕ в╕д почуття незручност╕ й сорому, хоча прекрасно й усв╕домлював, що соромитися йому було зовс╕м н╕чого, соромитися в ц╕й ситуац╕╖, мав би, власне хтось зовс╕м ╕нший - в╕н нав╕ть точно знав хто. Та й взагал╕ все це виглядало так, н╕би в╕н потрапив до якогось комерц╕йного п╕дпри╓мства. Пригадалося, як ╤сус Христос виганяв торговц╕в з храму.

- А тут поряд, зовс╕м недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, рад╕сним, очевидно, в╕д того, що заг╕тувала ще одного "покупця", в╕дпов╕ла бабуся. - От як т╕льки вийдеш ╕з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб╕ сама, - запропонувала бабуня й почала виходити ╕з-за свого столика, що був б╕льше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...

- Та н╕, н╕, що ви, не треба, - запротестував Серг╕й, в╕дмахуючись нав╕ть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - ╕ вискочив чимдуж з храму, аби скор╕ше спекатися цього нав"язливого оп╕кунства над ним, як потенц╕йним покупцем.

Вискочивши ж з храму, Серг╕й посп╕шив ще трохи в╕д╕йти подал╕, аби його не побачив якийсь доброзичливець ╕з храму й знову не взяв п╕д свою оп╕ку. В╕д╕йшовши трохи подал╕, в╕н озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно╖ буд╕вл╕, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оск╕льки церква стояла в самому центр╕ м╕стечка, то й оточена була все б╕льше звичайними прим╕щеннями вс╕ляких контор ╕ магазин╕в, серед с╕ро╖ буденност╕ ще радянсько╖ арх╕тектури яких, все ж вид╕лявся сво╓ю яскрав╕стю й строкат╕стю, очевидно, зовс╕м недавно збудований, чи, скор╕ше, перебудований д╕м, обкладений св╕жою облицювальною цеглою, обнесений тако╖ ж цегли огорожею, схожою на мур з св╕жопофарбованими метал╕чними воротами. Взагал╕ то, ця буд╕вля була схожа на якийсь маленький середньов╕чний замок, який нагадував хороми Федорчука в м╕н╕атюр╕ - Серг╕й ще подумав, що це, мабуть, прим╕щення якогось осв╕тнього чи культурного центру. В╕н трохи розпачливо озирнувся навкруги в даремному намаганн╕ все ж визначити хоч приблизно в якому напрямку шукати оселю батюшки Санька, як його вчора називала ╤рина.

- Вибачте, - не в змоз╕ впоратися з╕ сво╓ю задачею, звернувся Серг╕й до першого-л╕пшого перехожого, вже л╕тнього дядька, середнього зросту, середньо╖ статури, що проходив якраз поряд, - допомож╕ть, будь ласка, мен╕.

- Допомогти? - засмагле, трохи вже зморшкувате обличчя перес╕чного простакувато-на╖вного с╕льського дядька видовжилося в намаганн╕ зрозум╕ти, в яку це в╕н халепу раптом втрапив.

- Не п╕дкажете, де живе священик, настоятель оцього ось м╕сцевого храму?

- А-а-а! - аж зрад╕в дядько. - П╕п, п╕п Санько? Та ось же в╕н живе. Ось, прямо перед вами, - в╕н показав у напрямку того самого новозбудованого яскраво-строкатого будинку-замку, розглядаючи який, Серг╕й вир╕шив, що то якийсь осв╕тн╕й чи культурний центр.

- В оцьому ось будинку й мешка╓ священик? - не пов╕рив в╕дразу Серг╕й. - А це що, х╕ба житловий будинок? ╤ в одн╕й ╕з квартир цього будинку живе ваш отець Олександр?

- М╕й отець? Та який в╕н мен╕ отець? - примружено-хитрувата посм╕шка виказала, що дядько побачив тепер уже Серг╕╓ву розгублен╕сть в╕д неспод╕ванки, й дядько не проти був тепер трохи покепкувати й поводити за носа свого сп╕врозмовника. - Я вже досить дорослий хлопець для син╕вства, в╕н сам мен╕ в сини годиться.

- Та я маю на уваз╕ вашого м╕сцевого...

- Попа? А п╕п наш ╕ справд╕ живе ось оце тут, - поблажлива посм╕шка не сходила з добродушно хитруватого обличчя дядька, коли в╕н знову показував на той самий розк╕шний будинок. - Ось оце в цих самих хоромах наш п╕п Санько й живе. Т╕льки живе в╕н тут не в як╕йсь квартир╕, а в ус╕ оц╕й домин╕.

- Тобто, ви хочете сказати, що весь оцей будинок прямо в центр╕ м╕ста належить одн╕й ╓дин╕й людин╕, вашому священику, тобто попу? - все н╕як Серг╕╓в╕ не в╕рилось.

- Саме так, увесь оцей будинок належить йому, йому одному.

- А я спочатку думав, що це якийсь культурний чи осв╕тн╕й центр, у якому навчаються м╕сцев╕ д╕ти, - Серг╕й якось мимов╕льно продовжив розмову з дядьком.

- Та колись воно й було щось таке. Може зна╓ш, ран╕ше було таке, називалося будинок дитячо╖ та юнацько╖ творчост╕?

- Ще б пак, я б та не знав, що це таке. Не т╕льки знаю, я ще й навчався свого часу в такому будинку творчост╕ - займався малюванням, ходив на спортивн╕ секц╕╖.

- От, от, - дядько якось замр╕яно подивився у б╕к будинку. - Оце й тут був такий будинок для наших д╕тей, ще м╕й син ходив сюди. А коли все рухнуло, вчител╕в порозганяли, будинок без догляду й ремонту почав розвалюватися, отут якраз Санько наш ╕ вигулькнув. Будинок цей викупив разом ╕з земельною д╕лянкою, перебудував тут усе, ╕ ось вам, будь ласка - цар Санько! - з неп╕дробним сарказмом зробив дядько невеликий укл╕н у б╕к будинку Санька.

- А як же це, в╕н же священик?

- Свяще-е-ник, - промовив дядько, потираючи три пальц╕ право╖ руки в характерному жест╕, що красномовно св╕дчив про грошовий п╕дтекст слова. - Та що там цей будинок, в╕н он найкраще м╕сце б╕ля р╕чки захопив, там ран╕ше вс╕ любили в╕дпочивати, тепер там не те, що рибку половити, тепер там нав╕ть д╕ти скупатися не можуть. А л╕с в╕н он як захопив, так тепер н╕ гриб╕в, н╕ яг╕д не п╕деш з╕брати. А пол╕в ск╕льки п╕д ним, вс╕ найкращ╕ чорноземи привласнив - там ╕ пшениц╕, й баштани, й соняшники з кукурудзами, - махнув в╕н рукою. - Зна╓ш, як ото був мультф╕льм про кота в чоботях, як там ╖дуть ╕ все питають чи╖ це уг╕ддя, а ╖м у в╕дпов╕дь вс╕ в один голос повторюють, що все це належить марк╕зу Карабасу. Отак оце ╕ в нас - все належить Саньков╕. А ще в нього свиноферма, а ще фабрика, де в╕н робить св╕чки з воску ╕з сво╖х пас╕к. А було ж воно що? Звичайн╕с╕нький п"яничка-тракторист. ╤ от тоб╕ на. ╤з гряз╕ в княз╕, - видно було, що, як, мабуть, ╕ б╕льшост╕ м╕сцевих жител╕в, все це допекло й дядьков╕, який радий був под╕литися сво╖ми переживаннями з першим-л╕пшим перехожим, под╕литися з яким було все одно, що под╕литися з самим собою, тобто под╕литися з самим Богом. - Та що там казати, слуга Божий! - махнув на останок рукою дядько, повернувся й п╕шов сво╓ю дорогою дал╕.

Серг╕╓в╕ ж не залишалося н╕чого ╕ншого, як ╕ти в напрям╕ новоствореного феодального замку посеред пролетарського м╕стечка Першотравневого. Величезн╕ металев╕, пофарбован╕ в чорний кол╕р, ворота цього м╕н╕-замку при нагод╕ могли б, зда╓ться, витримати запеклий ворожий штурм. А оск╕льки Серг╕й не мав нам╕ру штурмувати ворота, в╕н оглянувся навколо з метою в╕днайти б╕льш цив╕л╕зований спос╕б потрапити всередину. Окр╕м в╕деокамер, колючого дроту та ╕ншого причандалля, призначеного для оборони в╕д чужого вторгнення, поб╕ля хв╕ртки була ще й кнопка дзв╕нка, натиснувши на яку, Серг╕й побачив, як ╕з в╕конечка у хв╕ртц╕, наче зозуля з годинника, вигулькнуло обличчя охоронця, котрий зам╕сть "ку-ку" промовив: "Чого тоб╕?" - не вельми вв╕чливо, але все ж зрозум╕л╕ше за "ку-ку".