Вигнання в рай

- Мен╕ потр╕бен отець Олександр, настоятель м╕сцевого храму. Батюшка Олександр, - розтлумачив як м╕г дох╕длив╕ше Серг╕й, аби якнайскор╕ше донести значення сво╖х сл╕в до розуму охоронця, обличчя якого не виявляло надто великих ╕нтелектуальних зд╕бностей.

- Батюшка? - прор╕к охоронець, обличчя якого все ж н╕як не хот╕ло показати, що це слово стало зрозум╕лим для нього. - Мабуть, хочеш зробити замовлення? - запитав в╕н.

- Та можна сказати й так, - погодився Серг╕й, аби не вводити й надал╕ охоронця в стан задуми, хоча, власне, замовлення навпаки мали б зробити йому.

- Добре, п╕дожди, - наче аж посм╕хнувся Серг╕╖в сп╕врозмовник, й зачинивши в╕конечко, швидко п╕шов допов╕дати, аби не з╕рвати господарев╕ виг╕дне замовлення.

Через деякий час хв╕ртка в╕дчинилася й Серг╕й зайшов до середини. Перед ним розкинувся викладений плиткою досить просторий дв╕р, посеред якого виблискував вс╕ма принадами закордонно╖ довершеност╕ новий-нов╕с╕нький "Лексус". Назустр╕ч же Серг╕╓в╕, зб╕гши з╕ сход╕в будинку, прямував, одягнений в чорний строгий костюм, середнього в╕ку, невисокий, але вже досить огрядненький чолов╕к з сол╕дною бородою, але коротко стрижений.

- Радий бачити вас у себе в дом╕, чим можу вам служити? - якось занадто солодкаво промовив незнайомець.

- Я Серг╕й Богданенко, - в╕дпов╕в Серг╕й ╕ взяв руку, яку його новий знайомий подав, як здавалося для поц╕лунку, але Серг╕й ╖╖ т╕льки потиснув, - А ви, як я розум╕ю, отець Олександр, настоятель м╕сцевого храму м╕стечка Першотравневого?

- Так, - т╕льки й промовив той, схиливши голову.

- Я Серг╕й Богданенко, - повторив Серг╕й, - художник, маляр. При╖хав щойно вчора до вашого м╕стечка на запрошення Федорчука Семена Павловича реставрувати ваш храм Олександра Невського.

- А-а-а! Он воно як, - обличчя отця Олександра з виразу зверхньо╖ поблажливост╕ вмить набуло виразу дружньо╖ прихильност╕. - Он воно як. Грицьку! - кинув в╕н охоронцю, який щойно впустив Серг╕я до двору й зараз стояв поряд з господарем у благогов╕йн╕й поз╕. - Оце запам"ятай його, впускай завжди й зразу, як т╕льки в╕н прийде. Це великий художник, знайомець самого Семена Павловича. В╕н буде розписувати наш храм. Зрозум╕в?

- Так точно! - по-в╕йськовому вигукнув Грицько, але зам╕сть того, щоб при цьому виструнчитись, шанобливо схилив голову, - все зрозум╕в.

- То коли збира╓теся приступати до, так би мовити, прац╕? - звернувся отець Олександр до Серг╕я.

- Та, власне, я вже готовий, - в╕дпов╕в, не задумуючись Серг╕й, - т╕льки хот╕лось би трохи ще вивчити стан храму. Озирнутися, як кажуть, на м╕сц╕. Ба нав╕ть пройтися околицями вашого м╕стечка, щоб в╕дчути м╕сцевий колорит, м╕сцевий дух. Це дуже корисно перед початком роботи на новому м╕сц╕. Я думаю, що мен╕ вистачить для цього попереднього приготування одного дня - сьогодн╕, спод╕ваюсь, я з цим упораюсь, а завтра вже конкретно приступлю до роботи. Власне, храм я вже трохи нав╕ть оглянув, т╕льки ось був там, та й до вас оце йду прямо таки з храму. Сьогодн╕ ж нед╕ля. Йшов до храму, думав потраплю прям╕с╕нько на службу, але, хоча й прийшов наче раненько, а вже н╕кого майже не застав у храм╕. Та й закличних дзвон╕в до заутрен╕ не чув.

- Дзвон╕в? - перепитав батюшка, видно, аби з╕братися з думками, оск╕льки було ясно, що в╕н не спод╕вався на под╕бне запитання, - Та що ж дзвони, - дивлячись якось повз Серг╕я, розв╕в в╕н руками. - Трохи таки дзвонили. Дзвони у нас не так╕ вже як╕сн╕, треба буде нов╕ справити, та й дзвонар╕ не так╕ вже профес╕онали. Та й нед╕ля ж сьогодн╕, вих╕дний, ранок - вс╕ мешканц╕ хочуть в╕дпочити, поспати довше п╕сля робочого тижня, хай соб╕ в╕дпочинуть, нащо ╖х турбувати дзвонами. А заутреню ми в╕дслужили, аякже, обов"язково в╕дслужили. Раненько. Як кажуть, хто рано вста╓, тому й Бог да╓. Раненько в╕дслужили, адже в мене сьогодн╕ ще ц╕ла купа справ. Ще ст╕льки на сьогодн╕ замовлень. Два автомоб╕л╕ треба сьогодн╕ освятити, новий торговий центр, а ще новий оф╕с самого Федорчука сьогодн╕ освячу╓мо, - пожвав╕шав батюшка. - А ще на сьогодн╕ ж в╕нчання замовили. А ще ж лад треба навести в усьому господарствечку: у нас же тут ╕ фермочка з╕ свиночками, ╕ такий соб╕ заводик, де св╕чечки Богов╕ ми робимо, а ще всяка там пашниця й городина, - та всього, всього вдосталь, вс╕м нас, дякувати Йому, Господь поблагословив, а всьому цьому треба ж ╕ лад таки дати, - перейшовши з просто╖ мови майже на сп╕в, вже аж сяяв в╕н в╕д радост╕, що переповнювала його при перел╕ку цього всього, що дав йому Бог, ╕ хоча отець Санько й говорив, що не йому дав все це Бог, а "нам", було ц╕лком зрозум╕ло, що п╕д словом "нам" в╕н мав на уваз╕ т╕льки себе, улюбленого й незам╕нного слугу Божого. - Так що, гарненьке у нас господарствечко, гарненьке, бо ж д╕ло це таки богоугодне, адже в усьому повинне бути економ╕чне, так би мовити, п╕д╜рунтя, так би мовити, базис, без якого, як в╕домо, не бува╓ й надбудови. А щодо того, що треба тоб╕, вибач, якось забув, як тебе звати, - нав╕ть не задумавшись н╕ на мить, звернувся в╕н до Серг╕я на "ти", адже ж художник, хоч яким в╕н би був видатним, та ще й такий молодий, навряд чи мав таке ж "господарствечко", як у самого Санька, не кажучи вже про щось под╕бне до господарства, наприклад, Федорчука - а тому, власне, не було й н╕яко╖ необх╕дност╕ "викати" цьому за╖жджому найманцю-художнику.

- Серг╕й, - просто в╕дпов╕в той, хоча й зрозум╕в причини такого пан╕братства з боку Санька.

- Так, от, Серг╕ю, щодо того, що треба тоб╕, як ти сам казав, тут навколо озирнутися, оглянути, так би мовити, околиц╕, - Санько нав╕ть описав рукою коло, - так це ти правильно придумав. Це й справд╕ треба. Пройдись, оглянься, у нас тут все таке ц╕каве, таке ╕сторичне. Через наш╕ м╕сця проходив ще цар Петро Перший п╕сля велико╖ перемоги п╕д Полтавою, пот╕м нашими м╕сцями про╖жджала цариця Катерина Велика, коли оглядала п╕вденн╕ околиц╕ сво╓╖ велико╖ ╕мпер╕╖ - ╖╖ тут у нас дуже, дуже врочисто зустр╕чали, а ще нашими м╕сцями якось про╖здив цар Микола, що ╖хав у карет╕, й карета з царем отут зовс╕м недалеко зв╕дси перекинулась ╕ впала в р╕вчак, але цар, як на диво, залишився живий, тод╕ царя пересадили на коня, а цар ╕ з коня теж упав, але зовс╕м не ушкодився - так ото й в╕дбулося тод╕ чудод╓йственно╓ спасен╕╓, - п╕днявши праву руку догори, промовив тоном старозав╕тного б╕бл╕йного пророка Санько.

- А може, то була кобила? - споглядаючи цю сцену, не втримався в╕д жарту Серг╕й.

- Яка кобила?

- Я маю на уваз╕, що, можливо, царя тод╕ пересадили не на коня, а на кобилу, то в такому раз╕ виходить, що й упав тод╕ в╕н не з коня, а з кобили, - в тому ж жарт╕вливому дус╕ розтлумачив Серг╕й.

- Можливо, можливо й так, - ц╕лком серйозно, нав╕ть аж задумавшись над словами Серг╕я, в╕дпов╕в Санько, зовс╕м не в╕дчувши жарт╕вливого п╕дтексту, оск╕льки, мабуть, не уявляв соб╕ нав╕ть можливост╕ кепкування з таких священних под╕й як, наприклад, пад╕ння рос╕йського царя з кобили. - Але ж факт у тому, що Бог урятував свого помазанця. Я нав╕ть пропоную на цьому м╕сц╕ поставити пам"ятник, можливо нав╕ть капличку, а поряд викопати криницю з чудод╕йною водою, адже ж вода на м╕сц╕ дивовижного порятунку самого царя не може бути не чудод╕йною. Пот╕м до нашого святого чудод╕йного джерела потягнуться паломники, щоб нав╕дати ц╕ освячен╕ Божим провид╕нням м╕сця й оздоровитися чудесною водою. Звичайно, як би нам цього хот╕лося, чи не хот╕лося, але для п╕дтримання всього цього комплексу в належному стан╕ нам доведеться таки брати якусь дещицю з паломник╕в, але я думаю, ми не будемо брати так╕ вже велик╕ грош╕, я думаю, - примружив Санько л╕ве око, п╕драховуючи майбутн╕ прибутки, - гривеньок по п"ятдесят нормально буде. Ясна р╕ч, що тод╕ й ╕з-за кордону потягнуться до нас люди - тод╕ й валютою можна буде брати... - туманом солодких над╕й заволокло замр╕яний погляд Санька.

- Я розум╕ю, що, можливо, тут колись з"являлися й рос╕йськ╕ цар╕, - повернув Серг╕й батюшку Санька ╕з захмарност╕ його солодких мр╕й до реальност╕, - але ж, що б там не було, а живемо ми таки в Укра╖н╕. ╤ якби, наприклад, я сам обирав м╕сця, як╕ я хот╕в би в╕дв╕дати, то перш за все я хот╕в би в╕дв╕дати т╕ м╕сця, як╕ пов"язан╕ з ╕стор╕╓ю само╖ таки Укра╖ни, а таких м╕сць, мабуть, тут не мало. Адже Укра╖на ц╕кава саме тими под╕ями, як╕ символ╕зують Укра╖ну, а не под╕ями, що пов"язан╕ з ╕стор╕╓ю держав, околицями яких колись була Укра╖на - чи це Рос╕я, чи Польща: нехай Рос╕я й Польща прославляють свою ╕стор╕ю, ми ж повинн╕ прославляти свою. А прославляти нам так╕ под╕╖, як перемога Рос╕╖ в Полтавськ╕й битв╕, в результат╕ яко╖ Укра╖на остаточно впала в нещадиме рабство - це просто святотатство. Адже ж про народ Укра╖ни в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, як ╕ про всякий ╕нший народ в склад╕ всяко╖ ╕ншо╖ ╕мпер╕╖, вже все було якнайдокладн╕ше викладено ще в Б╕бл╕╖, в Старому Запов╕т╕, в розпов╕д╕ про долю ╓врейського народу в склад╕ ╢гипетсько╖ ╕мпер╕╖ - там все й описано, бо, як сказано в т╕й же Б╕бл╕╖ в Екклез╕аста, нема╓ н╕чого нового в цьому св╕т╕.