Вигнання в рай

- Що ж, не погано, - промовив Гриня, коли п╕сля постр╕лу подивився на м╕шень через спец╕альний оптичний пристр╕й, а пот╕м надав можлив╕сть подивитися на м╕шень ╕ Серг╕╓в╕.

Серг╕й же, й соб╕ поглянувши через оптичний пристр╕й на м╕шень, ствердно похитав головою, засв╕дчуючи тим самим, що постр╕л ╕ справд╕ був непоганим: Гриня вразив м╕шень майже в "десятку" - майже, тому що отв╕р в╕д кул╕ був все ж не в самому центр╕ м╕шен╕, а трохи справа, майже на меж╕ м╕ж "дев"яткою" й "десяткою".

Пот╕м Гриня запропонував Серг╕╓в╕ св╕й п╕столет. Серг╕й узяв зброю й теж без всяко╖ п╕дготовки, а просто повернувшись лицем до м╕шен╕ ╕ взявши п╕столет обома руками, оск╕льки той був досить масивним, вистр╕лив по м╕шен╕ дек╕лька раз╕в - зброя була й справд╕ дуже потужною, про що можна було судити з сильно╖ в╕ддач╕. Серг╕й в╕ддав зброю в руки ╖╖ власника й нав╕ть не став дивитися на результат сво╖х постр╕л╕в сам, а лише кивнув головою сво╓му в╕зав╕, надаючи йому право перев╕рки цих результат╕в. Гриня ж, поблажливо посм╕хнувшись на таке, схилився до оптичного приладу, й поблажлива посм╕шка раптом з╕йшла з його обличчя - вс╕ отвори в╕д Серг╕╓вих постр╕л╕в були розташован╕ правильним колом, в сам╕с╕нькому центр╕ якого був отв╕р в╕д постр╕лу, зробленого Гринею.

- Що ж, - розв╕в руками Гриня, - н╕чого не скажеш, майстер - ╓ майстер, це в╕дразу видно. Де служив, якщо не секрет?

- Не секрет, Афган╕стан, ДШБ.

- Тод╕ все зрозум╕ло, от т╕льки не зрозум╕ло, - Гриня здивовано пересмикнув плечима, - чому художник?

- Така доля. Так карта лягла, - пояснив в╕н, щоб Грин╕ було зрозум╕л╕ше.

- Карту завжди можна переграти. А от, наприклад, - Гриня зм╕ряв Серг╕я поглядом з н╕г до голови, - в як╕йсь охоронн╕й структур╕, та хоч би ╕ в нашого Федорчука в служб╕ безпеки, ти виглядав би набагато краще й був би, як кажуть, завжди в шоколад╕ - це тоб╕ не те, що якийсь там непевний шматок художнього хл╕ба. Н╕, я не жартую, хочеш я й справд╕ поговорю про тебе з Федорчуком. Будеш, як сир в масл╕. Та й Федорчук не пошкоду╓ - так╕ проф╕, як ти, на дороз╕ не валяються. Давай, не вагайся, - все з б╕льшим ентуз╕азмом наполягав в╕н.

- Та н╕, вибач. Доля - ╓ доля, й перегравати карту - це доля здеб╕льшого шулерська. А бути в шоколад╕ - це й взагал╕ не доля, а зовс╕м навпаки.

- Що ж, все зрозум╕ло, - невесело п╕дсумував Гриня, - а жаль. ╤ все ж, не забувай, май на уваз╕, моя пропозиц╕я завжди в сил╕, хто його зна╓, як ще повернеться доля. А поки що на, волод╕й, - вже з весел╕шим виразом на обличч╕ простягнув в╕н св╕й п╕столет, який тримав за ствол рук╕в"ям до Серг╕я. - Бери, бери, - п╕дбадьорив в╕н Серг╕я, побачивши його розгублен╕сть.

- Тобто, я не зовс╕м тебе розум╕ю. Ти що, хочеш подарувати мен╕ св╕й п╕столет.

- Звичайно, а що тут розум╕ти.

- Припустимо, я зрозум╕ю, але як це зрозум╕ють, наприклад, правоохоронн╕ органи?

- Зрозум╕ють як треба. Бери, тоб╕ кажу, - майже втиснув Гриня п╕столет в руку Серг╕╓в╕, який таки взяв, роздивляючись, зброю. - А правоохоронн╕ органи зрозум╕ють все правильно. Як накажемо ╖м, так ╕ зрозум╕ють. Ти не переживай, отрима╓ш дозв╕л на ствол, як належить, по вс╕й форм╕. Сьогодн╕ ж отрима╓ш. Ти що, до цього часу ще не зрозум╕в, з ким ти ма╓ш справу? ╤ носити цю ╕грашку можеш вже й зараз, правоохоронн╕ органи не будуть мати до тебе жодних претенз╕й - за це я повн╕стю в╕дпов╕даю. А даю я тоб╕ ствол не просто так, як презент, у нас тут тоб╕ - не те, що десь там у вас, у нас тут - Чикаго тридцятих в╕дпочива╓. ╤ те, що тоб╕ вчора зустр╕вся т╕льки я, це тоб╕ дуже поталанило. Можливо, вже сьогодн╕ ти в цьому перекона╓шся, ц╕лком можливо, що навик╕в рукопашного бою тоб╕ буде замало, так що стр╕ляй не роздумуючи, бажано, звичайно по к╕нц╕вках, але можеш ╕ мочити наповал. Сво╓ життя все ж дорожче, а з правоохоронними органами ми розберемось, не переживай, нав╕ть, якщо завалиш десятка п╕втора-два м╕сцевих урок - н╕хто тоб╕ й слова кривого не скаже, якщо д╕знаються, що ти ма╓ш справу з нами. Я особисто багатенько вже ╖х завалив, ╕ як бачиш, все нормально, - п╕дморгнув в╕н.

- Та ти прямо застрахав мене, хоч за пор╕г не виходь, - зважив у руц╕, оц╕нюючи подарунок, Серг╕й.

- Тебе застраха╓ш, - поплескав Гриня долонею Серг╕я по плечу, - жаль, жаль, звичайно, що не хочеш при╓днатися до нашого згуртованого колективу. Та досить вже жал╕тися, може колись таки й надума╓ш, як шмат черствого художнього хл╕ба занадто вже буде дерти горло. А поки п╕шли вже нагору, - кивнув в╕н головою на стелю п╕дземелля й, повернувшись, рушив до виходу.

- Так, так, - рушив йому всл╕д Серг╕й, - мен╕ давно вже пора заробляти св╕й черствий шматок художнього хл╕ба.

- Бувай, - кинув на прощання Гриня, коли вже вони удвох ╕з Серг╕╓м вийшли з п╕дземелля на св╕т божий. - Раптом там що, звертайся, не соромся, завжди допоможемо прац╕вникам художнього ремесла.

- Бувай, - махнув рукою сво╓му новому знайомцев╕ й Серг╕й, направляючись до виходу з двору.

5.

Але, вийшовши з двору, Серг╕й зупинився, задумавшись, куди ж, власне, в╕н зараз п╕де. Взагал╕ то, його задача - розпис м╕сцевого храму. З чого ж починати? Яким повинен бути перший крок? Поговорити ще раз з Федорчуком - та тут, власне, вже все й так зрозум╕ло: вс╕ ф╕нансов╕ проблеми вир╕шен╕, а проблеми художн╕ покладен╕ ц╕лком на розсуд самого Серг╕я. Звичайно, треба просто зараз ╕ти й роздивитися храм ╕з середини. Але хот╕лося б, ясна р╕ч, побачитися й з м╕сцевим настоятелем, адже не завадило б знати ╕ його думку щодо реставрац╕╖ храму. До того ж, п╕сля вчорашньо╖ розмови з ╤риною, коли вона розпов╕дала про м╕сцевого священика Олександра, досить ╕рон╕чно, нав╕ть саркастично розпов╕дала, побачитися з ним хот╕лося ще б╕льше. Та й чи буде храм зараз в╕дчинений? Ключ╕ ж в╕д храму теж у настоятеля. Так що випадало таки, мабуть, ╕ти спершу до отця Олександра. А куди ж це? Серг╕й же не знав, де живе м╕сцевий настоятель. Але вс╕ ц╕ др╕бн╕ непорозум╕ння розв"язалися вмить сам╕ собою - Серг╕й раптом згадав, що сьогодн╕ нед╕ля, ╕ з самого ранку в храм╕ повинна в╕дбуватися служба, так що й храм буде в╕дчинений, ╕ настоятель храму буде на м╕сц╕ разом з прихожанами, та й сам Серг╕й зможе помолитися цього нед╕льного ранку разом з ус╕м м╕сцевим приходом. Де ж знаходиться храм, Серг╕й знав прекрасно вже з учорашнього дня ╕ впевнено попрямував до храму.

Але вже наближаючись до сво╓╖ мети, Серг╕й був дещо спантеличений споко╓м ╕ тишею, як╕ панували на п╕дходах ╕ навколо храму. Може, храм вже зачинено до самого зак╕нчення реставрац╕╖? Але ж н╕, п╕д╕йшовши ближче, в╕н побачив, що двер╕ храму в╕дчинен╕, в╕н пройшов до середини й побачив при вход╕ за невеликим столиком бабусю, яка, очевидно, продавала св╕чки та ╕нш╕ церковн╕ приналежност╕.

- Оц╕ - по гривн╕, оц╕ - по п"ять, а оц╕ ось - по десять гривень, - не встиг ще Серг╕й звернутися до ц╕╓╖ бабус╕, як вона почала йому пропонувати св╕чки, причому в╕дразу взяла одну з тих св╕чок, як╕ по десять гривень, ╕ простягла Серг╕╓в╕.

- Вибачте, а у вас що, сьогодн╕ не служиться? - запитав у в╕дпов╕дь у бабус╕ Серг╕й, проглядаючи в простору сут╕нь храму, де ще дек╕лька бабусь клопоталися, наводячи лад.

- Та вже, вже в╕дслужив батюшка, - заспок╕йливо кивнула рукою Серг╕╓ва сп╕врозмовниця, - ти не переживай, бери св╕чку й став, а службу вже в╕дслужили. Став, став св╕чку.

- Добре, добре, поставлю, - Серг╕й був трохи таки спантеличений такими наст╕йними пропозиц╕ями бабус╕, - але я б хот╕в, розум╕╓те, мен╕ треба...

- Ось дивись, тут все написано, тут все, що тоб╕ треба, тут все, що треба, - бабуня тицьнула пальцем на великий, схожий на грамоту, або на диплом, пап╕р п╕д склом, оправлений у дерев"яну пол╕ровану рамку, що вис╕в тут же при вход╕ в храм.

Придивившись до цього паперу, Серг╕й побачив, що там красивими, якими були написан╕ ще давн╕ слов"янськ╕ книги, буквами рос╕йською мовою було написано ц╕ну кожного з церковних обряд╕в, як╕ проводилися в церкв╕. Проб╕гши поглядом цей довгий список назв обряд╕в, напроти кожного з яких через риску стояла цифра, ц╕на, Серг╕й чомусь запам"ятав варт╕сть найдорожчого з обряд╕в - в╕нчання, яке коштувало в╕с╕мсот гривень. Йому пригадалися вчорашн╕ слова ╤ри про прейскурант у ╖хн╕й церкв╕ - так, це й справд╕ було схоже на прейскурант у якомусь ресторан╕ чи бар╕.