Страница 13 из 29
Як у моїй останній речі, що написана під враженням давнього сну про дорогу в небі, якою йдуть двоє чоловіків і жінка. Я й досі не знаю, хто вони.
Ось про що я розмовляла учора з Борхесом.
28.02.2012
Усю ніч падав сніг, а вранці здійнявся вітер. День, коли мала початись весна, але то вже завтра. Моя наївна відданість числам збереглась ще з дитинства, коли я шукала якоїсь опори для себе. Опори, щоб почати відлік часу. Весна починалась 1 березня, а не 15-го. Часом так і було. Наприклад, коли я навчалась у 10 класі. І цього вистачило, щоб повірити, ніби таке може бути щороку.
Дні тижня для мене досі виглядають так, як у шкільному щоденнику. По три на кожній сторінці, згори донизу. Без неділі. Неділя для мене день-привид. Як 29 лютого. Щось зайве й чужорідне. Найзатишніше виглядає вівторок. На нього падає тінь від наступної сторінки. Це день для мене особисто. Що б я не робила у вівторок, усе приносить мені втіху. Четвер — це ризик. Час прискорюється. Все робиться поспіхом, от і виходить день помилок через невиважені рішення. Чи так воно у всіх, чи тільки у мене — не знаю. Іноді люди просто не знаходять слів, щоб пояснити свої дитячі уявлення про час. Людина, яка по-іншому уявляє собі дні тижня, мабуть, поводиться не так, як я. Можливо, вона бачить дні тижня вишикуваними в ряд, де неділя позначена червоним. Не хочу заглиблюватись в етимологію українського слова неділя, бо частка «не», що зрослася з коренем, викликає моторошні думки.
29.02.2012
Гарно починати весну, читаючи «Георгіки» Верґілія чи «Труди й дні» Гесіода. Або Василя Мисика: «Як сім’я Всесвіту струмки зірок спадають у земну родючу скибу». Поетів, що пахнуть землею. Як садити виноградну лозу можна детально прочитати у Верґілія, хоч цього мені не доведеться робити. Наш виноград росте і в’ється біля хати, і ніхто не підрізає його, не стримує. Він кислий-прекислий і кожної зими може змерзнути. Це світ картоплі, у ній, як і сотні років тому, гарантія існування. Моя сестра купує на зиму багато картоплі й цибулі, квасить капусту, хоч живе в місті. Страх перед голодом не зникає. Але річ не лише в цьому. Це ніби ритуал: зібрати в себе під дахом найважливіші дари землі.
Коли я писала «Урізьку готику», то теж пахла землею.
2.03.2012
Дилетантські суперечки довкола Григорія Сковороди, чи був той масоном, чи ні. Приводом став черговий десакралізаційний опус одного з постмодерністів. Ця суперечка-сварка — лише одна з багатьох, які ведуть люди без доброї освіти й натренованого розуму. Є певне коло тем для профанів, на щастя, досить обмежене. Бійка мишей у спорожнілому Великому Льоху не чутна нагорі. По небу й досі йдуть безсмертні білою дорогою, мирно бесідуючи між собою. І Сковорода серед них — здивований як дитина, і мудрий як дитина. Той жест, який він робить в бік землі, — коан, що його потрібно розгадати. Дервіш, даос, юродивий і блаженний в одній особі, мандруючи по колу, завжди мандрував до неба, кожної весни підіймаючись все вище.
3.03.2012
Людина — наче стріла, випущена в туман. Летіти треба довго, можна й забути про те, куди летиш. Найчастіше так і є, але прокидаєшся якось вранці з думкою, що все не має значення, окрім одного — сповнити своє призначення. Ціль теж ховається в тумані, і так майже у всіх, крім одержимих. Намокло оперення, стріла обважніла, ось-ось уткнеться вістрям у землю. І так у кожного. Але хтось все-таки прокидається вранці з думкою, що немає нічого важливішого, ніж здійснити всі свої помисли.
От і маєш відповідь, друже, на ці беззмістовні дні, що минають один за одним в сірій порожнечі.
4.03.2012
Якби мене просили про пораду, як вижити і не втратити себе в цьому світі, я б сказала лише одне: ти нікому нічим не зобов’язаний і ніхто не зобов’язаний тобі. Це випливає з мого досвіду. Почуття провини шкодить нашій відповідальності за свої вчинки, усвідомлений обов’язок не може суперечити моральному інстинкту. Спілкуючись з людьми, встановлюючи зв’язки для вигоди чи захисту, ми частіше втрачаємо, ніж здобуваємо людські якості. Та істота, що називають нині людиною, насправді не є нею. Це — суспільний мутант, який нездатний вижити самостійно. Він підсвідомо ненавидить того, хто керується принципами, і готовий розтерзати його, якщо йому дадуть команду «фас».
Уся масова культура стоїть на трьох китах: їжа, секс, насильство. Вона апелює до первісних інстинктів, тому її неможливо позбутись і дати їй альтернативу. Вона колективний витвір і намагається загарбати все індивідуальне й ориґінальне, що з’являється. У дуже простий спосіб — підкуп або шантаж. Врешті, сама ця цивілізація є цивілізацією підкупу й шантажу. Про це ще в XIX столітті попереджали американські трансцеденталісти.
5.03.2012
Виявляти зло і кривду, порушуючи при цьому свій і чийсь спокій, — не означає їх примножувати. Важливо при цьому не втратити людяності й віри в те, що рівновага — це закон Всесвіту, і рано чи пізно вона відновиться. Зло існує лише тоді, коли людина визнає його злом. Так само і добро. Коли вона забуває про їхнє існування, настають часи, схожі на наші: часи апатії, розгубленості й недовіри до себе. Тоді приходять пророки і просвітителі — своєрідні захисні сили хворого організму. Перші нагадують про існування зла і добра, другі пропонують спосіб лікування. І ті, й інші можуть помилятись, але дія завжди краща за бездіяльність.
І на Сході так само. Шлях (дао) — це теж дія, самопізнання і вдосконалення — також. Можна пізнавати із заплющеними очима, але спочатку їх треба заплющити.
6.03.2012
Минулий рік був роком мильних бульбашок в літературі. За кілька місяців вони з тріском луснули, бо піар не може тривати вічно. Сама поява цих надмірно роздутих книг лежить суто на сумлінні видавців, які не дбають ні про власну репутацію, ні про репутацію письменника тим більше. Аж ось знайшла на щойновідкритому історичному сайті статтю, що розглядає цей феномен уже на віддалі і з позицій здорового глузду. Очевидно, що автор не критик і не літератор. Жоден критик чи літератор в Україні не є притомним, а якщо і є, то воліє промовчати. У статті відчувається принцип «отстранения». Може варто перекласти його як «очуднення», але найбільше відповідає «Погляд збоку й згори». Коли починаєш розуміти, що «люди таки дивні істоти». У цьому випадку — яскрава картина видавання бажаного за дійсне з метою отримання комерційного успіху. З домішкою української сентиментальності. Коли я мала справу з цими видавцями, то вони ще не відчули як слід запах крові.
8.03.2012
Риторика Шевченка містить виразний заклик до насильства задля встановлення справедливості. «Я різав все, що паном звалось, без милосердя і жалю». І водночас природня доброта в особистому житті. Перше відлякує майже всіх, друге приваблює. Мій Шевченко — це той, якого я читаю в ориґіналі, не вдаючись до послуг коментаторів і дослідників. Теперішні критики такі ж схильні до фантазій, як і їхні ідеологічно та партійно заанґажовані попередники. Ніхто з них не пробував подивитись на Шевченка під кутом його ж самоцензури. Мені здається, що Шевченко був аутистом, і чужорідні впливи ніколи не проникали глибоко в його свідомість, тому їх легко виявити. Звичайній людині не збагнути феномен Тараса Шевченка-поета і мислителя. Психологічний портрет, створений професіоналами, міг би багато чого прояснити.