Страница 14 из 29
9.03.2012
Вельми символічний сон, ніби я не можу повернутись додому. Стою на зупинці в незнайомому районі. Зупиняється безліч автобусів, але жоден не їде на Сихів. Я змушена підбігати до кожного автобуса й читати, що написано на ньому, або питати людей. Сутеніє, і шансів стає дедалі менше. І не видно ніде таксі. А опинилась я так далеко, бо перед тим у трамваї бачила, як збожеволіла жінка, побачивши щось страшне. Це через неї я збилась з дороги.
Але цей сон має зв’язок з минулим. Колись я їздила на роботу і часто зустрічала одну божевільну, яка поводилась дуже аґресивно. На неї не можна було навіть подивитись. Я їздила з маленькою дочкою і боялась за неї. Забивалась у куток, поверталась спиною.
Щодо сну, то, можливо, він символізує кінець респектабельного життя. У тому районі не було нічого відразливого, цілком пристойна околиця з невисокими будинками й садками, і люди привітні, намагались мені допомогти. Тільки оце наближення темряви. Я знаю, як усе змінюється з настанням темряви.
11.03.2012
Зима весь час завертає — недалеко відійшла. Може, тому, що час уповільнився. Це трапилось наприкінці минулого року. Ніхто мені не повірить, але справді час розплився по поверхні буття. Людям, які не встигали раніше, це не допоможе, адже час уповільнює їхні рухи, і вони все одно не встигають.
Стримую себе від менш потрібних контактів з людьми, відкладаю на потім. За цю холодну зиму вимерзло, напевно, багато рослин. Невдовзі я сама можу побачити, що живе, що мертве. Попереду — та ж сама незавершеність буття, де нічого не відбувається остаточно, крім хіба що смерті. Життя зараз наче чорно-білий фільм Куросави: що має загинути, те загине. Гальмуй — не гальмуй.
12.03.2012
Людина привчена чинити насильство і знаходити причини для його виправдання. Вона може освятити ніж і грати роль жерця. Або грати роль Бога, для якого життя його рабів нічого не варте. Це, на її думку, знімає з неї будь-яку відповідальність. Іноді виправдання власної жорстокості відбувається постфактум, щоб витіснити сумління. Перед Коліївщиною шляхетська золота молодь робила набіги на зимівлі запорожців, влаштовуючи таке собі «полювання на людей», вбивала козаків на місці або привозила як трофей і піддавала тортурам. Іновірці, чужинці стають жертвами освячених ножів, і тоді ми маємо Варфоломіївську ніч, Кришталеву або Уманську різню. У Біблії це вважається прокляттям, під назвою херем, коли знищують усіх підряд — жінок, дітей і старих.
За тисячоліття нічого не змінилось: полювання мажорів, масові убивства жінок і дітей, фанатичні розправи над порушниками релігійних приписів. І все це в періоди загострення соціально-економічних проблем. Правда, іноді ні з того, ні з сього з’являються Брейвіки, чи просто маньяки, які беруть на себе увесь тягар буття, вважаючи себе вищими істотами, але для того, щоб вони з’явилися, потрібні складні хімічні реакції.
Але усі жахливі злочини мають одну спільну рису. Кожному насильству передує знищення морального інстинкту або повна його відсутність.
15.03.2012
Люди, наділені розумом і талантом, живуть надто складним духовним життям, а тому мають мало точок дотику з реальністю. Вони нагадують сферу. Їхній егоїзм чи просто індивідуалізм вимушений. Від них важко вимагати, щоб вони звалювали на себе ще весь тягар буття, прагнули задовольнити всіх оточуючих, підштовхували до повного злиття з соціумом. У них інші завдання в житті. Проте не кожен витримує тиск, і не кожен розуміє, що бути іншим — це просто бути незалежним, а не вищим. Таким людям загрожують дві речі: конформізм або завищена самооцінка. Тому для них так важливо залишатись гуманістами.
16.03.2012
Пісні, що їх називають історичними, створювались для збереження пам’яті про події. З неписьменним військом йшов кобзар, який був наче репортером. На відпочинку він розважав воїнів, але всі добре знали, що цей чоловік, окрім розважання і піднесення бойового духу війська, несе значно важливішу місію — зберегти пам’ять. Відбувалось колективне обговорення при прослуховуванні. Потім пісня поширювалась іншими мандрівними співцями. Одне слово, відбувалось те саме, що й у часи завоювання Трої. Українська історія зобов’язана своїми джерелами насамперед історичній пісні. Шевченко, коли писав «Гайдамаків», створив теж свого роду «Іліаду». Чомусь Гомерові ніхто не закидає неправедності вчинків завойовників Трої — ні жорстокості, ні обману…
Багато пісень не збереглося, дещо можна знайти у Костомарова, Мордовцева, Куліша. У XX столітті записи піддавались цензурі з огляду не так на політкоректність, як на створення іміджу війська. А відтак ми маємо ідеалізовану історію, неправдиву й сфальшовану. Добрими намірами вистелили дорогу до українського пекла.
18.03.2012
Образ саду в українському бароко — це не райський сад, а сад Гетсиманський — сад страждань, що веде до духовного очищення. Чому я раніше над цим не замислювалась? Мабуть, треба було поїхати до Єрусалиму й побачити ті покручені вузлуваті оливи тисячолітньої давності. І прочитати апокрифи. Одна леґенда розповідає, що вигнаний з Раю Адам довго блукав по землі, не знайшовши поживи. А потім все-таки випросив у Бога шматок Раю, на якому і вчився господарювати. Бог дав йому рискаль і мотику для обробітку. Отже, праця коло землі благословенна Богом і водночас є покутою за гріхи.
Я також створювала сади. Вони були далекими від досконалості, але плоди їхні смакували мені найбільше. А в дійсності мені доводилось оплакувати кожне дерево, яке всихало або його зрізали, щоб не заважало. Приїжджаю до села — немає сливи, немає вишні. Горіх, який я посадила разом з татом, повалила буря. А молоді деревця, знаючи про долю своїх попередників, ростуть абияк — кволі й покручені.
Розмірковувати над цим — все одно, що плести нескінченне плетиво і жити у світі, де не існує пір року. Не падає дощ і сонце не гріє.
20.03.2012
Земля така суха, що нічого не проростає. Я ніколи не бувала цієї пори на Личаківському цвинтарі: ще не прибрано, усюди повно сухого листя. Ми згадували тих, хто відійшов, коли надибували їхні могили. Колись я не знаходила жодного знайомого імені, тепер вони чи не на кожному кроці. Але просто знайомі, з ким майже не спілкувалась, бачила раз чи два в житті. Цього замало, аби відчути гіркоту втрати. Але коли спиняєшся, то тебе наповнює порожнеча, а в куточку павутиння провини. Відмерлі клітини живого організму — ось що таке цвинтар. Які б пишні пам’ятники і багатослівні написи їм не присвячували.
22.03.2012
Навіть люди-машини чи люди-рослини в тому середовищі, що називається так велично «Життя», іноді бувають дуже складними. Пізнавати їх потрібно дуже довго, так довго, що може забракнути часу. А що вже казати про людей, у яких майже відсутні рослинні чи мехнічні компоненти… Ми бачимо лише берег континенту, а не те, що в його глибині. Та навіть берег постає щоразу в іншому ракурсі та іншому освітленні, доки корабель гойдається на хвилях.
В чужій країні зустрічаєшся з людьми і, знаючи, що більшість із них бачиш вперше і востаннє в житті, відчуваєш смуток від того, що розлука неминуча. Намагаєшся втримати їх, обмінюючись адресами, телефонами, візитівками.
А тим часом Америка — поруч. Та Америка, яку ми вже, здавалося б, відкрили. Та, виявляється, за ніч чи день берег змінився до невпізнання.