Впали мости

Я помила посуд на кухні і перебралася в кімнату, дістала щоденник, знайшла ручку. То ж почнемо. Що ж мене бентежить? Що лякає найбільше? Прислухалася до себе. Незапланована вагітність? Це зрозуміло, ошелешена. З жахом думаю, що моє таке звичне життя зміниться і вже ніколи більше не буде таким, як було. Не маю ні найменшого уявлення, як мені жити далі. Невпевненість в майбутньому. О, так це явно розшарпує мою віру в краще майбутнє. Давай подумаємо. Так, неймовірний оптимістичний варіант, моє життя з Матвієм налагоджується, ми один з одним розуміємось і далі живемо довгим щасливим життям. Більш реалістичний песимістичний варіант, життя з Матвієм котиться під три чорти, ми розлучаємося, я залишаюсь з дитиною сама. І що далі? Деякий час я живу на заощадження, потім йду на роботу і наймаю няню. Хм, а песимістичний варіант не такий вже й поганий. Тобто в будь- якому разі життя продовжується. Я відкинулася головою на подушку і несподівано відчула полегшення, навіть дихати стало легше. Перше правило виявити проблему, друге зрозуміти, як проблему можна вирішити, третє жити далі. Всі мої емоції вляглися, холодна голова повернулася. План був складений, майбутнє вже не виглядало сірою масою і не лякало своєю не визначеністю. Почала з простого як можна більше дізнатися про вагітність і пологи, далі знайти хобі для себе, щось що я раніше ніколи не робила і в принципі скористатися цим часом, відпочити і отримати щонайбільше від життя. Потягнулася, дістала і ввімкнула ноутбук, знайшла рекомендовану книжку про вагітність і пологи і почала читати.

Основні висновки зробила такі, що по-перше при вагітності у жінки змінюється психіка, її ставлення до оточуючих, вагітна по особливо реагує на зовнішні і внутрішні подразники, а по-друге позитивний настрій під час вагітності допомагає виносити здоровішу дитину. Дані думки мене захопили і в принципі натякнули, що можна жити по-іншому. Я задумалася і над словами Вікторії і над книжкою, що читала. І над запитанням, що я хочу? Вікуся права, я щось потонула від жалощі до себе, а чого себе власне шкодувати так і не зрозуміла до кінця, так це була не за планом мого життя, але може це і не погано? Я потягнулася годинник перша ночі. Хм, а де ж мого свіженького чоловіка носять чорти? Пройшла на кухню і зробила собі чай, заодно зрозуміла, що хочу змінити тюль на кухні. І видно пора уже зайнятися влаштуванням свого звичного затишку. Вчорашня ніч повторилася , спочатку Матвій довго ломився в двері, складно все таки ключем попасти…потім двері відкрилися і п’яне тільце зовсім не граційно гепнулося на підлогу. Віддала належне його впертості, встав, ну як встав, героїчно підповз до стіни по ній зумів піднятися, закрив двері і похитуючись дійшов до ліжка, об щось перечепився невиразно вилаявся і приземлився на ліжку. Я зайшла слідом в кімнату, лежав розкинувшись на ліжку і сопів. Не хропе, уже добре. Я стала його розглядати. Довге світло каштанове волосся так феєрично стирчало в різні сторони, високий лоб, брови з цікавим зламом, темні круги під очима, щетина на лиці, губи у нього були не тонкі, але і не пухкі і ямочка на підборідді, а так ще й здається блакитні очі. Нормальна зовнішність. До речі на ньому була одягнута біла сорочка і я щось так невчасно згадала, як він на мене ричав за свої речі перекладені в ванній, що повернулася в свою кімнату знайшла саму червону помаду, від душі нанесла її собі на губи і повернувшись до Матвія, який мирно спав на його сорочці обережно, щоб не розбудити залишила сліди від поцілунку. Відійшла помилувалася своєю роботою, вийшло гарно, просто чудно, як гарно. Злорадно посміхнулася і пішла спати.

Проснулася, нудить, добігла до туалету, поспілкувалася з білим братом. Попустило, та далеко вирішила не йти, по собі знаю не надовго. Другий забіг до туалету і о щастя можна було спробувати поїсти, випити кави. І саме в цей епічний момент з своєї кімнати виповз Матвій, його видно теж мутило, а тут ще й я такі надихаючі звуки видавала. Виглядав він шпетно, навіть шкода його стало. Я завмерла на хвилину, а він потягнувся за пляшкою з водою. Я налаштовувалася, тобто вираз жаху і обурення намагалася зобразити. Мій вираз обличчя він вловив, аж спинився пити воду і так виразно глянув на мене.

- Що це? - тремтячим голосом видавила я з себе.

- Де? - нічого не розуміючи запитав він. А я так виразно дивилася на його сорочку, він слідом за мною перевів погляд і наткнувся на слід поцілунку червоною помадою. О, у нього був неперевершений вираз збентеження.

- Ти….ти …я….ми тільки одружилися, - запинаючись проговорила я. А він ввімкнув весь свій розумовий потенціал і все намагався зрозуміти, де ці сліди взялися, судячи по тому, як хмурилися його брови, просвіт не приходив.

- Я не розумію, що це, - чесно сказав він.

- То помада, - тут, же пояснила я. - Ми тільки одружилися, а ти шляєшся по бабам? - Добавила я істеричної нотки. Матвій поморщився, ну звісно голова ж болить.

- Я не шлявся по бабам, - хриплим голосом заперечив він.

- Я можу дізнатися де ти був?

- Просто з друзями сидів…пив, - з заминкою додав він. А тримався він добре. Спокійно так, аж замилувалася. Правда шлунок мій захотів їсти і довелося відволіктися на насущне, на вдоволення потреб мого бунтівного організму, чим негайно скористався Матвій і чкурнув геть з кухні. Хм, перший сімейний скандал не вдався. На сніданок у мене знову була яєчня і по доброті душевній я й Матвію приготувала порцію. Хоча може це я поквапилася з чого б це після слідів помади на його сорочці я б його годувала. Може подумати, що хочу отруїти.

- Я яєчню зробила будеш снідати? - Після мого запитання Матвій після душа і переодягнений намалювався на кухні. З долею сумніву глянув на мене, але спокійно сів і почав їсти. Все таки в мене видно надто кровожерливі ідеї. Їсть собі людина спокійненько, без жодної лишнього помислу. А я навіть каву зробила і йому і собі. Взяв, принюхався, зробив ковток.

- Що це за кава? - Запитав він не розуміючи чого від мене чекати.

- Моя улюблена.

- Смачна.

- Це добре. Я б хотіла сходити за продуктами. Ти можеш піти зі мною?

- Там холодильник забитий… - почав він.

- Розумію, - спокійно сказала я з таким виразом обличчя, звісно розумію у тебе ж помада на сорочці була.

- Але думаю ми можемо піти, - тут же сказав він.

- Дякую.

Мій телефон тихенько тренькнув, прийшло смс. Я відкрила смс.

Погань, думаєш залетіла і все він твій? Ти себе бачила? Нікчемне створіння. Племінна кобила. Зроби собі добре зникни туди звідки ти виповзла на цей світ.

Якщо чесно перечитала пару раз, ніяк не могла зрозуміти, що це мені. Махнула рукою і забула про дану смс.

Похід в магазин у нас був довгий. На Матвія я дивилася з виглядом, нехороша ти ж собака чоловічої породи. Матвій був безрадісний від бодуна, насурмлений від своїх думок і пониклий від моєї малесенької ганебненької сімейної сцени з помадою. І я навіть навмисне не хотіла випробувати його терпіння, просто магазин був мені не відомий, продукти я планувала на тиждень, а в просторі орієнтувалася я не дуже добре. Матвій ходив за мною, маявся, страждав, та мовчки терпів. Я раділа і напихала продуктів в візочок. Звісно чоловіком я дозволила йому бути до кінця він розрахувався і все це заніс спочатку в багажник, а потім в дім. Я відкривала йому двері і навіть подякувала за допомогу. Ввічливість ніхто не відміняв. Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.

Мій телефон мовчав, ще б пак він не мовчав, номер довелося залишити на роботі, новий я нікому не афішувала, окрім самих близьких, рідних і друзів. От він і мовчав, треновані роками рефлекси не турбувати мене посеред робочого дня, видно у людей залишилися. Це було класно з однієї сторони, розуміла, що правильно з іншої, я б просто з розуму зійшла від щастя пояснювати всім, що обставини змінилися і тепер вони мають телефонувати іншому працівникові, який займається моєю роботою, але було незвично, таке враження, що довкола мене вакуум і я нікому в цьому світі не потрібна. Неприємні відчуття і такі живучі. Я пробувала подумати про інше, знайти позитивні моменти, переконати себе, що то все тимчасово, але відчуття гнітючої самотності і непотрібності не покидали. Це ж треба, яка я виявилася залежна від роботи і виявившись на волі уявлення немає, що з тею волею робити. Моє життя було розплановане і я десь уявляла, що я якого дня буду робити. Ладно проаналізуємо і складемо нові плани. Буває. На те воно і життя, що б коли ти вже думав, що в тебе всі карти, воно починало грати в шахи.