Впали мости

По домовленості з Олексієм Олександровичем, в мої обов’язки входило щоранку будити Матвія і відправляти його на роботу. Олексій Олександрович прийняв сина на роботу і тепер ще й хотів, що б він там працював. Затія виглядала так собі, Олексій Олександрович уже рік тягав його з собою на важливі наради і збори акціонерів і щось бажання працювати у Матвія і близько не було, на всіх зборах відчайдушно нудьгував і розважався, розгляданням пейзажу за вікном, або секретарок. Коли ж батько від нього вимагав дати якусь пропозицію, Матвій під примусов щось з себе видавлював але не всі його пропозиції мали зв'язок з реальністю.

День перший. Полохливо постукала в його двері. Абсолютна тиша у відповідь. Відкрила двері і зайшла. Матвій напівприкритий ковдрою, продовжував спати міцно обіймаючи подушку.

-Як же ти її ніжно обіймаєш. Вперше бачу таке пещення подушки, - життєрадісно, а головне голосно заявила я. Він відкрив затуманені сном очі, випустив подушку з рук і сів. - Ні, правда так мило виглядає. Навіть не думала, що ти можеш бути таким …солодятком, - нарешті підібрала я слово, яке сто років тому, чула від своєї бабусі.

- Я прокинувся, - уже сердито відказав він, запідозривши в моїх словах насмішку. Все ж насправді гірше, він дійно був …славним, тискаючи ту подушку.

- Тоді прошу на кухню. Тебе чекає сніданок.

День другий. Постукала у відповідь тиша. Зайшла. Спав обіймаючи подушку і кота.

-Матвій, ти просто неймовірно ніжний хлопчик, як виявляється. І такий милий, коли спиш, - перекотився, сердито позирив на мене, кішка незадоволено смикнула хвостом. Сів.

-І ти довго ще так будеш? Чого моє пробудження більше обряд екзорцизму нагадує? - Пробурмотів він.

- Сарказм зранку? Ти мене дивуєш. Сніданок на столі.

День третій. Постукала, тиша, зайшла, спить, знову обіймаючи подушку. Кілька хвилин умилялася. Подушка - то просто бомба, для моєї цинічно-саркастичної темної сторони душі.

-Доброго ранку! - солоденько проспівала я. Сіпнувся, відкрив очі. - Який же ти хорошенький зранку. Я тут подумала, а з плюшевими ведмедями те теж спав? - Запустив в мене подушкою. Не боляче, хоча обідно. І що з цією заразою робити? Кинути подушку назад? Закатати скандал? Влаштувати істерику?

- І що це ми такі нервові зранку? - всього лише запитала і положивши подушку на ліжко, вийшла.

- Сніданок на столі, - додала уже в дверях.

- Не голодний, - огризнувся він. Повернулася, зміряла поглядом знизу догори, трійшки кривенькі ноги, але видно, що в спортзал ходив, підкачані, веселої кольорової гами трусняки, голий торс, сердита морда, розпатлане волосся.

- А трусняки такі веселенькі, - гаденько посміхнулася і вийшла.

День четвертий. Постукала, тиша і двері виявилися закриті на замок. Ух, які ми вразливі. Знайшла поглядом вазу, підняла хм, важка зараза і мені ніколи не подобалася і з усієї дурі кинула на підлогу. Двері відкрилися швидко. Моїм очам постало розпатлане чудовисько, на обличчі якого пробігла вся гамма почуттів від переляку до жаги вбивства.

-Я така неловка, - розвела я руками. - у нього сіпнулося око. - Я приберу, а то ще Блекі лапу поріже, - мій ніжний голос був просякнутий печаллю, на мордочці сподіваюсь невинний вираз. Гордо повернулася і пішла в кухню за віником.

З наступного дня, він вставав сам. І навіть раніше на 10 хвилин ніж я його будила.

-Доброго ранку! Тебе чекають трудові будні,- радісно зустрічала я його, вставати я продовжувала за звичкою і за нудотою, тобто рано. Він пихтів, але тримався. Як мила дружина я готувала сніданок. З третього забігу їла сама і годувала його. А далі Матвій йшов на роботу, а я займалася своїми справами. Новий графік мого життя включав два рази на тиждень плавання і йогу, прибирання квартири, приготування їжі, читання різноматної літератури і чим би себе ще зайняти я ще не придумала. В принципі час у мене був, тому коли подружка попросила провести аудит її компанії, я погодилася. І в цілому мені все подобалося, або скажемо так, я почала шукати 10 причин для щастя саме сьогодні. Поки знайдеш, то часу для суму вже не було.

З Матвієм було складніше, мене він щосили ігнорував. Десь тинявся і часу в нашому родинному колі проводив мало. Заспокоїла себе тим, що то він видно адаптовується. Хоча мені гірше, у нього зявилася тільки дружина, а у мене нова квартира, чоловік і дитина.

-Донечка привіт! - почула я радісний голос мами , покосилася на годинник і це тільки в 7 ранку.

- Привіт! Усі живі? - задала я резонне запитання.

- Тю, на тебе. Городиш таке. Звісно, все добре. Просто хотіла дізнатися, як в тебе справи?

- Мам, я безробітня і вагітна і о 6 ранку мене нудить.

- У тебе завжди, якісь відмовки, - після такої відповіді , відсунула телефон до очей, перевірити номер.

- Мам, усе нормально?

- Та, нормально, просто у мене уже з ранку день не задався, вирішила з улюбленою донечкою поспілкуватися.

- Звучить страшно. Я передзвоню, - і я побігла в туалет. Ранкова нудота, щоб її. Вмилася, забрела на кухню, заглянула в холодильник, пахло м’ясом, їсти хотілося, як перед смертю. Відтяпала великий кусень і їла без хліба. Кішка нестямно вопила, просячи мій кусок мяса, покосилася на неї, як на ворога, продовжуючи жувати насипала їй корму. Хвостате мурло того не оцінило, продовжило верещати на мій кусінь.

-Я тебе ненавиджу,- прошипіла я. І кинула кусочок мяса їй, зловила на льоту. Відчуття неадекватного голоду попустило, поставила собі чай. Фу, я знову людина. Мене нічого не бісить і нічого більше не хочеться з’їти. Саме час поговорити з мамою. Принесла я телефон з спальні і сіла пити чай.

- Я коли була тобою вагітною, мене теж нудило. - поділилася спогадами мама.

- І як ти з цим боролася?

- Ніяк, воно само пройшло. І до мене ще приїздила твоя бабуся, яка робила рейд по хаті і все журилася, яка в неї недолуга невістка.

- В бабусі, ще той характер був. - нахлинули спогади з мого дитинства , бабуся просто тираном була і все пиляла діда ліпше пилки. Так, вони і прожили все життя.

- Мам, а ти не знаєш, навіщо одружилися дід і баба? Я щось теплих стосунків між ними не пам’ятаю.

- Часи тоді такі були. Дід вважав, що одружився не на тій і так вони все життя і промучилися.

- Але це ж жахливо. Навіщо? Чому просто не розлучилися?

- Тоді у них народився твій батько і вони намагалися зберегти сім’ю. За молоду, кохання видається чимось пристрасним, муки ревнощів, закоханість, миттєві зустрічі. Всі думки дівчинки-підлітка направлені на об’єкт її почуттів. А потім починається життя з його побутовими проблемати, робота і як результат ніхто не отримує любові в достатній кількості. Всі чомусь цього чекають від іншого, що саме він має нас любити. Всі ми хочемо бути любимими, але іноді варто почати першою давати любов своєму чоловікові. Треба пам’ятати, що багато чоловіків виросли в сімях, де не прийнято відкрито виражати свої почуття, тому вони не уміють виявляти любов до дружини.

- Мам, а що за дивна розмова з тонкими натяками? - мама тяжко зітхнула, я вже майже це побачила, як вона закотила очі з мольбою , за що мені це.

- Меланія, просто забуть свої мрії про ідеальний шлюб, почни будувати хороший шлюб з твоїм чоловіком.

- Мої мрії про шлюб, взагалі закінчилися в підлітковому віці на білому платті. Все, що з тим шлюбом робити далі я навіть тоді не уявляла.

- Меланія, але ж ми з твоїм батьком прожили чудове життя?

- Але ж ти його знала і виходила заміж через кохання.

- А ти б не нила оце, а придивилася до хлопця, раз так все сталося.

- Добре, матуся, пішла борщ варити. Я до речі на кулінарні курси записалася.

- Я пишаюсь тобою.

- А я, як пишаюсь. Не бери дурного в голову. Розберуся. В мене все добре.