Впали мости

Ранок зустрів нудотою, потім пробувала їсти, знову понудило і нарешті потягнуло на каву і лимон, так я і сиділа на кухні жувала лимон і запивала його кавою, прислухаючись до свого організму. Дивно, але йому то подобалося здається, принаймні не нудило. Прижмурила очі від задоволення.

На кухню виповз в не до кінця застібнутих джинсах і перекошеній майці Матвій, захопив пляшку з водою з столу і з горла жадібно почав пити, його кадик в тон його ковтальних рухів ходив ходуном. Щетина покривала його підборіддя, а запухле лице привабливості йому не добавляли. Він допив і мазнув мене поглядом, скривився від того, як я кусала лимон, повернувся і пішов назад. Просто мрія, а не чоловік. Дратувало, поки, що все дратувало і щоб випустити пар відраяла до скрипіння усю вчорашню посуду. Хух, попустило і як після цього не вірити, що праця з нас робить людину? Заварила ще чашку каву, умм,майже люблю життя.

Дома мені сидіти не хотілося, було не звично, ця квартира не стало моєю, а я сумувала за своєю. В цій квартирі я обжила одну кімнатку, ще одну займав Матвій і одна була вітальнею. В свою я тільки і встигла, що перевезти речі. Щось робити з інтерьером у мене ще не було ні сил ні бажання. Кухня була така ж вся чоловіча і жодних таких милих для жіночого серця штучок в ній не було. Все було в стилі мінімалізмі і хай буде так. Обвела її теж потьмареним поглядом. Присмутилася від того всього чужого і не мого. Набрала номер подружки, Вікуся мені зраділа.

- Ну, що молода мамаша? Як почуваєшся? - в її голосі було задоволення і веселі нотки.

- Не питай і не будеш знати, як мені вкрай паскудно, - понуро відповіла я.

- Всі вагітні емоційно нестабільні, дратівливі і плаксиві.

- Тоді поїхали десь пообідаємо?

- А, давай. Мої поїхали до бабусі, тому в мене повна воля. Давай в наше кафе. Десь години за дві. Нормально буде?

- Навіть чудово, - щиро зраділа, я перспективі змитися з дому. Положила телефон, залізла в холодильник з запитанням, що б мені такого ще з’їсти від чого мене нудити не буде. Питання було складне, діставала, дивилася, нюхала і клала назад в холодильник. Не лізло. Захотілося яєчні з беконом з острахом, що це бажання зникне я швидко все зробила і о диво, мені хотілося це з’їсти. За себе пораділа. Ні, ну правда ти їси, а тебе не нудить. Швиденько збігала в душ і зібралася на зустріч, навіть не зустрівши Матвія в при піднятому настрої я вирішила пройтися. Радість закінчилася швидко, знудило в першу ж урну від запаху вихлопних газів. А по переду ще довгі місяці вагітності. Я застогнала. На зустріч прийшла розбита і морально доконана. Вікуся мене вже чекала, попиваючи каву і погойдуючи ногою. При вигляді мене у неї витягнулося лице.

- Тебе звідки випустили? - з жалістю подивилася вона на мене.

- Мене нудить, не зважай. Я, як вагітна емоційно лабільна.

- Ні, ну це зрозуміло. Що дійсно так погано?

- Мене нудить від усього їжі, запах і просто, коли просинаюсь.

- Але це все тимчасово. Нудота скоро пройде, дитинка буде рости і взагалі радій і насолоджуйся своїм станом.

- З чого то радіти? Нудить. Ненавиджу життя.

- Меланія, ти звісно вагітна, і в тебе є перепади настрою, але моя хороша, подивись на життя під іншим кутом. Я насолоджувалася своєю вагітністю, тим як росте моя дитина. Це здорово. Це супер. Таке не передати словами.

- Може я ще не готова до такого щастя?

- Меланія! - Віка звузила очі і сердито на мене глянула. - Ти ідіотка. Ти отримала все нічого для цього не роблячи, тому видно і не ціниш, те, що тобі дано. Ти навіть не уявляєш скільки жінок у наш час мають проблеми з зачаттям. Скільки хочуть мати дітей і не можуть. Вони роками лікуються для того, щоб відчути свою дитину в собі. Батько твоєї дитини навіть одружився на тобі. Тобі уже дано все і чоловіка і дитину візьми тільки розпорядитися цим правильно. А ти сидиш і ниєш, як у тебе все погано. А що в тебе погано? Тобі немає що їсти? Є, бо про тебе турбуються. В тебе немає де жити? Ти вагітна і на вулиці? Ні, знову ж про тебе потурбувалися. Живеш в зручностях. Ти вагітна? Та мільйони жінок мріють опинитися на твоєму місці. Живеш з чоловіком. Слухай, та інші для цього роблять усе можливе і неможливе, щоб одружитися з молодим і здоровим чоловіком. І що в тебе там було? А, так! - луснула вона себе по лобі. Виснажлива робота, по як мінімум 10 годин на добу. Так, це неймовірні перспективи, просто запаморочливі дожити до скількох там 60 років, не факт, що при такому способі життя ти до них до живеш. І як? Самотньою, зосередженою на роботі сукою.

Від її оповіді мені стало зле, просто фізично не добре.

- Тому давай, зав’язуй хандру і починай будувати нормальну сім’ю, - завершила вона свою палку промову.

- На будівництво сім’ї я сама цегли не на тягаю, - відмахнулася я від її пропозиції.

- Застосуй свого Матвія.

- Фу. Він просто збалуваний мажорний синок.

- Меланія, - жалібно так сказала вона. - Ну, ти правда кретинка. Ти жінка і тільки від тебе все залежатиме. А він всього на всього чоловік. - Я тяжко зітхнула.

- Ладно припиняю мізки тобі полоскати. Дівчинка ти розумна, може сама до всього обдумаєш і прийдеш, коли істерику припиниш. - Я не змогла відповісти в голові був якийсь повний кавардак, тому тільки кисло посміхнулася.

Додому я повернулася розбита, захотілося відразу полежати. Матвія дома не було. Хмикнула. А щось справді мій чоловік, якось забувається, що в житті то йому уже пощастило і він тепер одружений на мені. Відчуття нудоти попустило і я вирішила речі порозкладати, почала з ванної. Ванна кімната була досить простора, біля умивальника була біла шафка розділена на дві дверці, і хаотично завалена всілякими лихом. Лихо я перебрала і культурно засунула в одну сторону шафки, іншу сторону зайняли мої речі. Як на мене було мило. Також в трудовому пориві навела лад в своїй кімнаті і перебралася на кухню, з відчуттям голоду. Кішка з таким нахабним виразом спостерігала за мною, я в кімнаті, вона в дверях, я в ванній вона в дверях, я на кухні, вона на своєму улюбленому місці. Вирішила її ігнорувати.

Холодильник був досить скромно заповнений, мінімум овочів, максимум м’яса. М’ясо це добре, вирішив мій організм і натякнув на такий добротний кусок стейка, на гарнір зварила банальну вермішель. Їла я з задоволенням, навіть від задоволення видавала якесь вурчання.

Двері хлопнули, я чула, як роздягався Матвій, потім він пройшовся по кімнаті, хлопнули двері зайшов в ванну, ввімкнув воду і вже за кілька хвилин звідти роздався рик.

- Що це? Де мої речі? - і на кухню влетів Матвій з моїм крем-милом.

- Крем-мило, ніжне для вашої шкіри, - прокоментувала я.

- Навіщо ти мої речі брала?

- Я ж мала кудись свої речі розкласти.

- А мої навіщо чіпала? Я ненавиджу коли беруть мої речі. Ніколи більше не бери мого. - Потрусив він перед моїми очима милом з перекошеним від злості лицем. Я навіть розгубилася від такої його бурної реакції всього лише на те, що я переклала його речі.

- Матвій, ви взагалі то одружилися і я тепер теж тут живу. - Все таки пробурмотіла я, а його лице, якось смикнулося в гримасі і він вийшов з кухні, а потім вийшов і з дому, за ним знову хлопнули вхідні двері.

Я тремтячими руками поклала виделку. Н-да, емоційна нестабільність просто на всю голову, помацала я своє лице, на якому була доріжка від сліз. І чого мене плющить? Що за дивне відчуття жалощів до себе? І відчуття мого персонального кінця світу? Такою самотньою і всіма покинутою я останній раз почувалася, коли загубилася дитиною в ЦУМі. З їдучими відчуттями вирішали розібратися, тим методом, що завжди допомагав, сісти і записати все в свій щоденник. Нерозбірливий клубок емоцій, що гриз мене всередині, виливався в прості і зрозумілі слова на папері. Ну, так писала ж я до тих пір, поки мене не починало штирити. Зате після такого я зрозуміла, що в принципі всі проблеми, які здавалися пупом землі, на справді, просто якийсь бруд під ногами.