Впали мости

- Весна. Ти що зі мною якесь тестування проводиш?

- Ні, просто живу з тобою і нічого про тебе не знаю. От наприклад, ти любиш подорожувати?

- Люблю.

- Де найбільше сподобалося?

- В Норвегії.

- Чому?

- Я підіймався на язик Троля, що на горі Ск'єґґедаль, це такий виступ на скелі, шість годин підіймалися. Мені сподобалися мої відчуття там на горі.

- Супер. А тепер до речі у нас починається сама цікава частина дороги, ми повертаємо з траси. - Матвій виконав поворот і відразу з почуттям вилаявся. Доріг тут не чистять. Була тільки колія в якій ми і їхали. З питаннями я відстала, Матвій ловив дорогу.

- Що ж до твоєї батьківщини то так важко добиратися…- буркнув він.

- Зате з іншої сторони, місця там гарні. Поля, ліси, багато лісів, хоча останнім часом їх, щось активно вирубували.

- Їх у нас кругом вирубують.

- То якась певно стратегія самознищення людства. Вирубаємо, загадимо, знищимо…а потім, а так на Марс полетимо.

- А чим тобі Марс не вгодив?

- А не факт, що ми і там нашу стратегію змінимо. Якщо так на нас подивитися, то ми якісь страшні виходимо. Цікаво, а якщо в Всесвіті є ще розумні раси, то вони теж такі навіжені? Як вони живуть?

- Вибрики твого мозку іноді мене лякають.

- А най йому так. Полохані такі усі. А от ти як думаєш які б вони були?

- Ти, що дивишся? Що задаєш такі питання? - з цікавістю запитав він.

- Таємниці Всесвіту і Галактик. Від нашої реальності іноді просто верне, а то так нічого йде. І на душі стає, якось так натхненно. - щелепа у нього таки трохи відпала. - Ти до речі смачного бутерброда хочеш? А то я вже й голодна.

- Давай.- милостиво дозволив він. Тільки й брову на таке підняла. Дістала серветки витерла свої руки, зловила його руку і витерла її теж. Він сіпнувся, та нічого не сказав. Вручила йому бутерброд. Він вкусив, прожував, його очі стали круглі. Його реакції незрозуміла, вкусила теж. Та все нормально, смачно навіть.

- Смачно, - за повним ротом пробурмотів він.

- Дякую.

Отак перемовляючись ми з ним і доїхали до районного центру.

- Куди далі їхати? - перед розвилкою запитав він.

- По головній далі.

- Ти думаєш тут видно, яка головна? - з сарказмом запитав він.

- На право повертай.

Та тільки ми проїхали районний центр, як дорога в прямомо значенні слова скінчилася далі була одно велика вїзджена колія. Матвій уже лаявся через слово, а я просто трималася за ручку. Намагалася берегти нерви і голову. Дорога звісно була геть не чищена, тому закономірно стало те, що вїхавши в ще один сугроб ми застрягли. Матвій безуспішно посмикав машиною, а потім просто відкинувся на сидіння. Ну звісно на дорозі не було жодної машини. Закономірність певно.

-Чого сидим? Машину пхати я звісно не буду, але за кермо можу сісти. Виходь. - Матвій з машини вийшов, а я перемістилася на його місце, підсунула сидіння, а то мої ноги до педалів не діставали. В голові відразу ожили всі настанови інструктора. Водіння машини мені далося важко, інструктор зі мною рік катався, зате потім в будь якій ситуації на дорозі в голові звучав голос інструктора, що робити. Мої навички він довів до автоматизму. Я потихенько рушила, Матвій впирався. Якимось дивом з третьої спроби вдалося знову виїхати в колію. Я з радістю перемістилася на своє місце, а Матвій сів на своє.

- Давно я не пхав машину.

- У нас тут їх всі на руках носять. Ще 20 хвилин знущання і ми на місці.

- А що їздять на оленях?

- Ти не в Лапландії. Їздять тут на мішках з соломою. Повертай на ліво, за ставом ще раз на ліво. І ти нарешті в’ їхав в наше мальовниче село. Річка село розділали на два береги. Ми звісно живемо на іншому кінці села.

- То по іншому просто бути не могло.

- Могло. У нас тут є Чижова гребля, так, щоб на той куток потрапити село потрібно довкола об’їхати.

- А що з греблею?

- Ну, це такий місток з декількох звалених ялин складений.

- А динозаври у вас тут не водяться?

- Як смішно. На горі з правої сторони наша хата, приготуйся зупинятися. - попередила я. Він зупинився. Його ошелешений вид на нашу хату змусив мене посміхнутися. Ще б пак. Гостей у нас багато, їх зайняти чимось же потрібно. Тому щороку вони прикращають хату. І хата виглядал,а як фентезійний елемент. Родичі прикрасили навіть дах і все світилося у вогниках. В дворі ж світилися олені, гноми і всі обов’язкові персонажі нового року. До машини першим прийшов батько. Я вийшла, він мене обійняв, потиснув руку Матвію. І розпорядився куди той має поставити машину. М-да, тетріс був ще той, весь наш двір був заповнений транспортними засобами гостей. Далі стало ще веселіше, як тільки я зайшла в дім, то вся родина кинулася мене обіймати і цілувати, Матвію дісталося теж. Тільки я то була звична, а він явно розгубився від натовпу незнайомих людей, які його тискали. Нам дали кілька хвилин, щоб ми розібрали речі з машини, а далі потягнули за стіл. Велика родина це здається такий неймовірно галасний і допитливий організм, яким усім вкрай цікаво, як ти живеш. За столом батько щедро підливав у Матвієву чарку, але той по чорному пропускав. Родичі приставали до мене з питаннями мого самопочуття, кого ми чекаємо, як я переношу вагітність, які вітаміни п’ю, на скільки кілограмів поправилася і ще й візок порад надавали зверху. Мої щоки вже боліли від вічливих посмішок. Матвій уже був вкрай переповнений враженнями від моєї рідні. Я зглянулась над ним. І під мою відмазку, що ми вкрай втомлені, яка була видана безапеляційним тоном, я нарешті висмикнула Матвія і ми втекли в мою кімнату. Він видихнув з полегшенням і завалився на ліжко.

- Це твої всі родичі?

- Переважна більшість. - щоб не травмувати правдою обережно відмовилася я. У нього був задумливий і засмучений вигляд.

- Де я буду спати? - запитав він.

- Отут зі мною на оцьому самому ліжку. - холоднокровно видала я. - Ну, ми з тобою одружені, чекаємо дитину і більше у нас дома немає де спати. - щось видно перспектива провести ніч зі мною його не сильно надихнула.

- Де тут душ знайти?

- В кінець коридору біленькі двері.- дістала з шафи рушник, простягнула Матвію. Той підхопив рушник і пішов в ванну. А я ростелила ліжко і розібрала свою сумку з речами. Свою рідненьку кімнату я любила, вона правда була в стилі мінімалізм ліжко, шафа і купа моїх улюблених книжок, л’яна штора, пухнастий коврик. Дім ми добудували, коли мені вже було 13 років. Як же я пишалася своєю кімнатою, як же мені подобався наш дім, поряд якого ми з мамою розбивали величезні клумби. Довкола дому був ще величезний сад, далі долина з виноградними лозами і найрізноманітніші кущі. Просто рай. Матвій з затурканим виглядом обережно заглянув в кімнату, зрадів, що попав туди куди цілився.

- Відпочивай. - а я з речами пішла в ванну. Коли я після душу повернулася в кімнату Матвій уже спав. Зняла халат, лягла поряд. Я думала, що не зможу заснути, але його мирне сопіння і тепло від тіла швидко навіяли сонливість і я заснула.

Прокинулася я від того, чіясь частина організму нагло впиралася в мій мм…З ліжка я обережно встала вірніше сповзла і тихесенько вийшла. Ванна, щастя, тепер ще б сніданок. На кухні жінки уже активно господарювали. Мені зраділи, за стіл посадили , їсти дали а то від кружляючи голову ароматів у мене вже був близький до втрати свідомості стан і жадібно котились слинки. Родичі милувалися, як я від задоволення кожного шматочка їжі жмурила очі.

До першої зірочки на небі день пролетів непомітно. Родичі зробили вертеп і подалися колядувати, в домі стало тихіше, а за ними до нас один за одним послідували колядники. Діти гарно колядували, я була здивована тим різноманіттям колядок, які я почула. Матвію я доручила тримати миску з цукерками, з якої я проворно видавала дітлахам ласощі. Таке він певно бачив вперше, просто в житті, а не акторів, ряжених родичів проводив довгим здивованим поглядом, на дітей, що колядували, дивився з такою цікавістю, що я не втрималася і посміхнулася.