Впали мости

-Доброго дня Меланія! Як ваші справи? - По- доброму посміхнулася вона. - Чому засмучені?

- Доброго дня! Дістали або гормони, або погода, або життя. - рвано виговорила я.

-Меланія, не засмучуйтесь. Ви себе повинні поберегти. Стресові ситуації і поганий настрій сказуються на дитині. То нічого стращного, якщо це трапляється інколи, але коли вже стає це нормою, то звісно треба з цим щось робити. Якщо трішки з нервами не виходить справитися, попийте валер’янку. Я випишу. Але в цілому у вас чудові аналізи. Це дуже радує. - по мірі того, як вона говорила я збирала себе до кучки. А лікарка продовжувала розповідати, що для нас буде корисно. В цілому у неї вийшло класно мене заспокоїти. Я вийшла від неї уже без відчуття паніки. Зайшла в аптеку взяла, що лікарка мені ще прописала. Додому я прийшла нереально втомленою, наче з мене хто дух спустив. На сьогодні більше ні на які подвиги я була не готова. Хоча волю зібрала і потушила картоплю в мультиварці. Випила чаю і пішла спати десь о 7 вечора. Проснулась, я тільки на другий день, хороша новина, мене не коробило від життя, але я страшенно голодна і мені терміново потрібно відвідати санвузол. Підірвалася з ліжка. Годинник показував 6 ранку. Неспиться блін. Відчула, що природні потреби задоволені, коли догризала нашвидку зробленого бутерброда. Голоднющому котові насипала їсти, все пекельна тварина замовкла. Щастя є і життя чудова річ, як не крути. Приготувала яєчню і салат, зробила каву. Просто ідеальна дружина . Хмикнула я. Побачивши Матвія в ванній крикнула йому, що сніданок готовий. А пару хвилин в кухню зайшов Матвій. Ступав, як по мінному полі, в розумінні тихо і постіно оглядаючись.

- Доброго ранку!- привіталася я. На його лиці промайнули всі відтінки подиву, мене ж допекла за це совість.

-Доброго ранку! - автоматично відповів він і сів на своє звичне місце. Він поглядав на мене, я підсунула йому їжу і хліб. Сама взяла в руки чашку з кавою, якщо бути чесною то просто заховалася за чашкою.

- У мене вчора був складний день, мої нерви, щось помахали мені ручкою і мирно спочили в поряд з надією на краще майбутнє. Скажена така я не завжди, - розвела я руками. - Але є і добра новина, лікар пожалів світ і виписав мені заспокійливе. А ще я сьогодні була на консультації, у нас все добре. - Матвій завмер, по ходу певно вивалена на нього інформація доходила до його розуміння і трішки там не стикувалася з його здоровим глуздом. Відмер, хоча нічого не сказав, просто почав їсти.

-Я радий, що все добре, - видавив він з себе. - Я сьогодні можливо трішки затримаюсь на роботі.

- Щось сталося?

- Ні, просто ще залишилася робота.

- Гаразд. Гарного дня. - і Матвійко бадьоренько побіг на роботу. А я знову залишилася на одинці з котярою і купкою справ на сьогодні.

В моєму трудовому пориві мене і застав дзвінок мами.

-Доброго дня! - пролунав до неможливості задоволений її голос, уже це насторожило.

- І вам доброго дня!

- Як справи? Як здоров’я?

- Справ багато, здоров’я чудове, самопочуття бадьоре, таргани в ударі.

- Сарказм почутий, але не зрозумілий. Знову кошмариш Матвія?

- Матвій виявився великої видержки людиною. Ще навіть без заспокійливих живе.

- От і добре. До речі він прийняв запрошення відсвяткувати Різдво у нас. - як би між іншим сказала вона і так злегка випала в осадок.

- І коли він це встиг зробити? - виразила я своє здивування.

- Сьогодні, подзвонила до нього і запросила. Так, що чекаємо на вас. - я застогнала, тільки подумки.

- І з чого це таке бажання нас побачити? - обережно запитала я.

- Ти моя донька, чекаєш дитину, він мій зять, дай познайомитися хоч нормально. Ти бачиш в цьому щось дивне.

- Ні, ми будемо, - пискнула я.

- Тоді чекаємо. - голос мами став вкрай лагідним і вона попрощалася. А я ще кілька хвилин посиділа з сумненькою мордочкою і перспективою шаленого Різдва. На Різдво до батьків по старій традиції приїздили усі родичі. О, так брат з сім’єю батька, сестра з сім’єю мами, а у них уже є і діти, а у дітей свої діти. Родичі були розкидані по всій Україні, а свіженькі студенти вчилися уже за кордоном, але раз в рік з’їзджалився до батьківської хати. Страшенно хотілося поговорити з Матвієм, він схоже геть не мав уявлення під що підписався. Хоча може то йому сюрприз влаштувати? Але я ж не чудовисько і гуманізм мені присутній. Незадоволено фиркнула і пішла на кухню чай пити. З робочого настрою мама мене вибила. А я так тішила себе надією, що пропущу сімейне свята. Не склалося.

Погода робила якійсь дивні рокіровки то весна і все тане, то сніжок йде і мороз щипає щічки. Моя голова нещадно на ці погодні знущання реагувала тупою біллю. Сніжок зарядив ще з ранку, тож поки я дочекалася Матвія, який поїхав на роботу, сніжок вже щедро запорошив землю.

- Матвію, я сподіваюсь ти в курсі, що там куди ми їдемо доріг не має в принципі і сніг там теж ніхто не чистить. -та він мені здається не повірив, бо продовжив з остервінням тягати речі в машину, заднє сидіння довелося розкласти і речі заполонили і багажник і заднє сидіння вщент.

- Нам справді все це потрібно тягнути за собою?

- Я ж здається казала, що там буде вся родина в зборі? Там подарунки. Щось з їжі ще.

- А таке враження, що ти туди переїжджаєш жити. - пробурмотів він.

- Ні, тільки в гості. - ми нарешті змогли спакуватися я з собою взяла термос з чаєм і термосок з смачнючими бутриками і ми виїхали, під веселий сніжок за вікном машини. В салоні грала приємна музичка, за кермом була не я і я розслабилася, зручно влаштувалася і вирішила отримати задоволення від поїздки.

- А як ти зазвичай Різдво відзначаєш? - задала я йому запитання.

- Новий Рік з друзями, іноді і Різдво з ними, або з батьками, або сам.

- Ого, яке різноманіття, - хоча трішки стало сумно, за те, що він сам святкував. - А чого сам святкував?

- Так сталося, друзі і батьки кудись розїхались, а в мене настрою не було, тому просто спав дома.

- Ну, такий колись у мене був теж новий рік. Я так втомилася, що всім сказал, що поїхала до батьків, батькам, що святкую з друзями, а сама спала.

- Серйозно? - посміхнувся він. - Я думав ти завжди…- і він замовк на післові. Я повернулася до нього почути, що він там думав. - Ну, завжди в компанії.

- Я ж людина і в моєму житті буває час відпочивати від обіймів. Провести час на одинці для мене це проаналізувати, розібрати і зрозуміти, що в мене відбувається в житті і що я хочу від життя отримати. Щоденне життя наповнена таким драйвом, що не завжи виходить приділити собі час. Хоча досить довгий час я вела щоденник, де записувала свої думки, почуття, вчинки це здорово допомогало навести лад в думках, розібратися в почуттях і в цілому життя сприймати в більш позитивних аспектах чим негативних.

- Не думав, що в тебе були такі проблеми, - задумливо пробурмотів він.

- Я все не розумію хто я в твої уяві: чи то бетмен в спідниці, чи то упир з жагою крові? - він тільки покосився на мене та промовчав, перед нами виріс затор, все, як зазвичай композиція сніг-затор.

- Чорт. - пробурмотів Матвій.

- Розслабся і отримуй задоволення. А ти до речі бував на теренах моєї Черкаської області?

- В Черкасах був.

- Тоді таки дійсно розслабся. Бо це хороша частина нашої дороги. Попереду ще 40 кілометрів дикого бездоріжжя.

- У нас всі дороги бездоріжжя.

- Все пізнається в порівнянні, - втішила я його. Матвій з відсутнім виразом обличчя дивився на дорогу, час від часу лаявся на дурних водіїв, але затор ми проїхали. Правда я витребувала зупинку на заправці. Бо далі по дорозі у нас закінчувался цивілізація і були лише кущі при дорозі. Що саме цікаве, що поки я бігала і усім подарунки вибирала мій настрій набув святкового відтінку, а в голові звучали різдвяні колядки.

- А ти колядки знаєш? - почала я знову приставати до Матвія.

- Ні.

- А колись колядував?

- Ні.

- Твоя улюблена пора року?