Впали мости

- Де хворий? - Сходу заявила вона.

- В кімнаті. Я вас проведу. - Жінка так і взута пішла в кімнату.

- Яка температура ?

- 40,5. - Відповіла я.

Жінка по діловому дістала фонендоскоп, позаглядала Матвію в горло, послухала. Дістала блокнот щось швидко записала, видерла листок простягнула його мені, прокоментувала написане. І так же швидко піднялася і пішла з квартири. Я закрила за нею двері.

- Чудово. І здраствуй знову аптека. - Я одяглася і зайшла до Матвія.

- Я в аптеку. Скоро повернусь. - Життєрадісно запевненала я його і пішла не ставши слухати його невнятне бурмотіння.

Вцілому вечір вдався, я швидков впоралася в аптеці, запхала в Матвія ліки і вклалася спати. Правда не довго. Матвій ворочався стогнав, двічі так вставши перевірити як у нього справи, я зрештою лягла спати поряд нього. Дивно майже до ранку вдалося поспати. Проснулася від кашлю Матвія. Він дивився на мене , як риба відкриваючи і закриваючи рот.

- Ти стогнав, я втомилася бігати до тебе. - Пояснила я свою появу в його ліжку. Він сповз з ліжка, я зітхнула і піднялася теж. Не виспалась страшенно, потрогала свого лоба, все норм, потягнулася і колобочком покотилася на кухню, у мене ж там жертва вірусу. Поставила чайник, а сама пройшла і притулилася лобом до вікна. За вікном відкривався чудовий вид на місто і сама зараз сходило сонце, повільно виповзаючи за багатоповерхівками, запалюючи усе довкола. Краса, яка ніколи не набридне. Набрала номер Олексія Олександровича і попередила, що Матвій захворів, він виразив розуміння. Чайник клацнув і я зайнялася чаєм для Матвія, а собі зробила каву. Що там у мене далі? Змусити Матвія щось поїсти, пополоскати горло і запхати ліки в нього. Скромненько. Матвій стояв в дверях кухні і виглядав, як привид не першої свіжості.

-До ліжка дійдеш?

- Пити. - Ледь чутно прохрипів він.

- Лягай, зараз принесу. - Заперечливо хитнув головою і грузно сів за стіл. Мені тільки і залишилось, що закотити очі. Поставила перед ним чашку з чаєм і бутерброд. Матвій з сумом подивився на чашку та тремтячими руками взяв і почав пити. Я взяла будерброд і повільно жуючи запивала його кавою. Матвій посьорбав чаю, відразу лоб у нього став мокрим і він сперся на стіл.

- Їсти щось зможеш? - Він заперчливо хитнув головою. - Ладно, тоді давай, раз ти такий бодрий відразу в ванну і горло полоскати. - Трагічно скривився.

- Зараз. Я встану. - Ледь чутно прошепотів він. Але молодець встав і поплутав в ванну. Я слідом принесла розчин для полоскання. Матвій взяв склянку зробив ковток і почав полоскати горло. А я над ним стояла катом і не давала відлинювати від нормального полоскання.

В цілому день у нас так і пройшов я кружляла турботливою синичкою, над своїм пташеням, принаймні так почувалася, бо як тільки пташенята вилуплюються синичка годує їх безперервно і а кількість годувань може становити від 400 до 1000 разів. Це нелегка справа, якщо з ранку він ще був слухняним то до вечора його попустило трохи і горло ми вже не хотіли полоскати, легкий бульйончик теж їсти відмовлявся. Я скрипіла зубами, але терпіла. В ліжко я завалилась без сил. Але то як виявляється був квіточки, бо плоди дозріли на другий день.Матвію стала ліпше і по причині телепуватості останнього горло він відмовлявся полоскати, гарячий чай пити не бажав, їжу перебирав, мені вже страшенно хотілося влаштувати йому апокаліпсис. Тренерувала свою нервову систему. Світло приваблює всіх, але ти спробуй полюбити темряву, недоліки, те, що залишається коли летять до біса усі маски, а залишаються одні демони. І ти ще спробуй знайти того, хто поселеться в твоєму серці. Люблять не за щось, а всупереч всьому. Як там в анекдоті коли тобі в ліжко приносять каву, візьми її і мовчки пий, не треба запитувати, а хто ви і що ви тут робите. Таким думкам я розсміялася і таки правду говорять іноді достаньо змінити думки і змінюється настрій. Ладно, це вічно тривати не буде і цих дві зарази в ліжку я переживу, чорне лихо вірно цілодоболо лежало в ліжку свого господаря і торохтіло, як трактор.

Бувають такі дні, коли життя не задається зранку. Ти прокидаєшся без настрою, тобі нічого не подобається і все погано. З таким настроєм прокинулася я. Чи то похмура погода за вікном, чи то гормони мені його підкинули. Але я почала одягатися і відчула себе незграбною коровою, поки розчісувалася і від відчуття свого сухого волосся хотілося постригтися, та ще й вигляд волосся якийсь бляклий, і заглядала в дзеркало і застогнала вголос, круги під очима, якийсь жахливий стан шкіри. Я виглядала страшненькою. В лосинах і туніці мій животик був помітний і я виглядала товстою. Вже на кухню я вийшла роздраконеною сама собою. На кішку яка голосно верещала про те, що її не годують я нашипіла, від бажання її стукнути врятувалася тим, що швидко насипала їй корму. Мурло переключилося на їжу і замовкло. Голові стало легше. Похід в ванну мене теж не обрадував, бо ж коли чистила зуби то виявила, що вони втратили свою білосніжну білизну. Та й вигляд свого зображення в дзеркалі щастя не добавляв. З відчуттям, як же мене все бісить почала готувати сніданок. Зробила сирники, гречану кашу з молоком, дві кави. Поки досмажувала сирники в кухню влетів Матвій, як завжди з планшетом в руках. Сів, підсунув миску і весь поринув в планшет. Я розглядала його. Темно-сині штани, сорочка, скручене в хвіст волосся , чорні круги під очима, свіжий поріз на підборідді від гоління і який червоний прищик на лобі. Він мене весь дратував. Іраціональна, придуркувате але таке чітке відчуття. Матвій скоса глянув на мене, бо я все ще продовжувала стояти біля плити, потім більш осмислено перевів на мене погляд, не знаю, що транслювало моє обличчя, бо я мовчала,як статуя «Батьківщини- Матері», та він весь підібрався, ще якусь мить дивився на мене, потім опустив очі додолу і навіть впустив ложку з рук. Я закотила очі, а він поліз під стіл діставати ложку. Виліз з під столу з ложкою в руках, та я дістала нову і положила його на взаємин тієї, що впала.

-Дякую. - буркнув Матвій. В цілому сніданок пройшов в похмурій, важкій обстановці. Матвій перестав їсти і тільки випив каву. Мені щось теж кусок в горло не ліз.

-Дякую.- відповів Матвій, навіть не дивлячись на мене. Підірвався схопив ключі, куртку і тільки за ним й закрилися двері. А я залишилася з своїм прикрим, гнітючим, лихим настроєм на одинці. А, ні з кошачою хамулою. Поки я поглядом спопеляла останню, вона сиділа і облизувалася. Я ненавиджу котів, погоду за вікном, життя в цілому. Здається я перейшла на сторону хейтерів. На роботі колись колега розповідала, про свою дочку-підлітка і цим словом озвучувала її відношення до життя. Дитина нещадно критикувала все і всіх, притому була свято переконана в своїй правоті. Хоча вважається, що це більш притаманне підліткам, ну молодим людям максимум до 30. Хоча це й ніжний вік я вже пережила, може то вже старечний маразм? Тепер ще залишилося в багаття самознищення підлити думок про моє нікчемне життя…і повний шухер на порозі. Тьфу ти, гірко видихнула я. Нічого не хотілося. Я б воліла лягти в ліжко і цілий день там лежати. Але ж у мене ще були справи. Незакінчена робота, спортзал і саме важливе сьогодні у мене ще був запланований похід до лікаря. Я аж малодушно застогнала з відчаю від такої несправедливості. Та почала збиратися, прийняла душ, одяглася, спробувала ще раз поїсти і пішла по списку. Спочатку лікар, далі спорт і я вільна і можу вже потім з дому носа не висовувати. Зібралася, вийшла. Все одно зла і все бісить. Сміття на коридорі, брудний ліфт, якась жіночка з надзвичайно сильним парфюмом. Навіть почала трохи нудити. Прискорилася. Зазвичай прогулянка заспокоює мене, так і цього разу було. В консультацію я вже заходила спокійна без бажання кого небуть покусати і щось розбити. Я прийшла навіть раніше, тому сиділа під кабінетом, перед мною була ще жінка, турботливо біля якої вертівся чоловік. Я мимо волі спостерігала за даною парою, трохи складалося враження, що жінка тільки приймає любов чоловіка. Може тому, що він намагався весь час до неї доторкнутися, або якось по особливому на неї дивився. Хоча я знала, що то може бути не так, просто чоловік може бути кін естетик, а жінка візуал. Але щось тягуче засмоктало під ложечкою. До кабінету підійшла ще одна пара, жінка була з таким уже величезним животом, але при повному параді, з красивим макіяжем в елегантному одязі. Поряд з нею був в стать її, красивий чоловік. Чогось було сумно і журно, я відкинулася і притулилася головою до стіни, закрила очі стримуючи сльози і глушачи розпач. Відчуття глухого розчарування розповзалося по клітинам. Не знаю, якби я ще довго падала в глибоку яму відчаю, якби лікар не запросив мене до себе. Глибоко вдихнула, видихнула і пішла.