Впали мости

- Гаразд. Я поїду на таксі.

- Дякую. Але я тебе сильно прошу, побудь дома кілька днів. Вилікуйся.

- Обовязково. - не вірячи в те, що каже пообіцяв він. Але таксі викликав. Я тільки хмикнула. І обійнявши кружку з насолодою повела носом зелений чай з м’ятою і лимоном і липою. Божественно. Як в дитинстві. Коли бабуся збирала трави біля дому і а потім варила чай і смачнішого я здається в житті більше такого не пила. План на сьогодні був ще складений вчора, сьогодні підкоригований дзвінком до лікаря. Лікар вислухала, порадила як зазвичай з хворим чоловіком не контактувати, більше пити гарячих напоїв, їсти фрукти з вітаміном С і надиктувала ліки, які бажано прийняти з метою профілактики. Порадам вняла. В аптеку вийшла, ліки купила. На вулиці сьогодні було ясно і сонячно. Небо виглядало синєю безоднею, просто очей від цієї синеви не можна було відвести. Мороз на вулиці робив зиму по справжньому зимньою і хоча вже діло йшло до весни і страшенно хотілося тепла і сонця та все ж день був чудовий. На чорних голих гілках дерев скакала синичка і голосно співала. І саме спів синички говорив, що дух весни уже десь поряд. Що зовсім скоро ростануть снігові замети і покажеться зелененька трава, скресне крига і вирветься на волю вода, в пусті гнізда повернуться птахи, на двір висипиться люду, які ховаються в теплих домівках і кругообіг продовжиться. За весною прийде тепле літо, за ним щедра осінь і знову зима. І десь в цьому кругообігу в світі є наше маленьке життя. Де оглянувшись можна бачити, як ось уже і дитинство пробігло, юність пролетіла, зрілість настала, а ти не можеш навіть сказати чи пожив ти толком чи і не помітив, як мов пісок крізь пальці, час пролетів. Мої думки навіяли тягучу тугу і бездумно розглядаючи околиці мій погляд натрапив на знайомого мужика, без певного місця проживання. Він сидів на лавочці і читав газету. Але найбільше мене здивував його безтурботний вираз обличчя.

-Доброго дня! - Привіталася я. Він відсунув газету і радо посміхнувся мені.

- І вам панянко доброго дня!

- Як ваші справи? - Чомусь мені хотілося зрозуміти його спокій. Він розвів руками.

- Ну, живий і то добре. І про вас пані я теж думав. - Тепер у мене уже здивовано піднялася брова. А він поліз в сумку і дістав звідти пляшку коньяку He

- А?

- Це для вас. Як подяка за вашу доброту.

- А? - М-да да я просто оратор. - А Роман Анатолійович ви де це взяли?

- Спеціально для вас я її вкра…тобто взяв в одному місці. - Ну все повний аут.

- А?

- Та ви не хвилюйтесь.

- Роман Анатолійович, я крепко вагітна і мені не можна вживати алкогольних напоїв і нервуватися.

- Да? Я вас щиро вітаю. - Він зняв свого капелюха. - Але подарунка ви все таки прийміть. Я ображусь, якщо ви відмовитесь. То діло честі.

- А?

- Ви ж не подумайте, що я завжди жив на вулиці. Вчителював і жив як всі. Тому прийміть подарунок я ж від душі.

- Так, дякую. - Видавила я з себе.

- Тоді не стійте на морозі. У вас ніс уже почервонів. - Тоном турботливого дідуся було сказано мені.

- Добре. Я тоді піду. А у вас все гаразд?

- Все нормально. Не турбуйтесь.

- Тоді до зустрічі. - І я пішла додому в сумбурних думках. Ця ситуація з Романом Анатолійовичем мене якось вибила з колії. І подивившись ще раз на пляшку я несподівана залилась істеричним сміхом. Дожилася тепер бомжі мені He

Кішка підірвалася з місця і побігла до дверей, вірний признак, що Матвій прийшов додому. Я підтягнулася слідом. Матвій, щось довго колупався в замкові, потім закрив двері зробив кілька кроків і впав майже перед моїми ногами.

-Твою ж ясну зірочку. - Пробурмотіла я і присіла поряд розпростертого тільця. Він весь горів. Піднялася, пішла за телефоном і набрала швидку. Лаконічно пояснила, проблему. Сказали, що не встигають на всі виклики і що приїдуть, правда невідомо коли. Хоч порадили чим збити температуру. Повернулася до Матвія.

- Рожеві ж цуценята. - Вилаялася я. Пішла до аптечки, потрібні таблетки знайшла, набрала в склянку води і повернулася до Матвія. Почала стягувати з нього куртку. Він слабо зашевелився. - Матвію, треба зняти куртку. - Він відкрив мутні очі, кілька хвилин дивився на мене.

- Води. - Ледь чутно прошепотів. Я покрутила у нього перед очима таблетку.

- Треба випити таблетку, і я дам тобі води. - Я трохи підняла йому голову і мені вдалося закинути йому таблетку в рот і дати йому випити кілька ковтків води. Він з трудом ковтнув і застогнав. Я застогнала поряд, бо підняти мені його було не сила, а він самотужки піднятися не міг.

- Матвію будь-ласка, давай спробуємо ще раз разом, він піднявся і мені вдалося стягнути куртку. - Все це безглуздя, я пішла шукати допомогу. - І я пішла до його сусідів. Довго дзвонила в двері перш ніж мені відкрив хлопчина років 17, позаду нього маячив ще один такий.

- Привіт! Я ваша сусідка, мені потрібна допомога. Пішли за мною. - Хлопці переглянулися. - Я повернулася до них.

- Я вагітна, чоловік знепритомнів, швидка ще не доїхала. - І вони пішли за мною. Вони маялися біля дверей, такого видно ще не бачили.

- А що робити? - Запитав один, худорлявий блондин.

- Допоможіть його підняти і перетягти на ліжко. - Хлопчини підхопили Матвія і з трудом, але потягнули його в його кімнату, я пішла слідом. З другої спроби вдалося вкласти Матвія в ліжко, який в’яло намагався їм в цьому допомогти.

- Хлопці, дякую.

- Немає за що. - Невпевнено пробурмотів чорнявий тулячись біля дверей. Я провела хлопців і закрила за ними двері.

- Матвій, ти як? - Повернулася я до нього. Він був ніяк. - Маточки і тичинки. - Пробуромотіла я. - Так, жаропонижаюче я тобі дала, все що можу зробити до приїзду лікаря, це уксусний компресс. - відповідати мені ніхто не думав. І я пішла на кухню розвела ложку уксусу з двома води, знайшла марлю і пішла до Матвія назад.

- Матвію, давай ще знімемо сорочку з тебе. - Гудзики я розтібнула і з його допомогою зняла її з нього. Вмочила шматок марлі і приложила її до лоба. Стягнула з йього ніг шкарпетки і на ікри ніг теж положила по компрессу.

- Ти лежи, я піду чай тобі принесу. І градусник знайду. - І я знову пішла, поставила чайник, знайшла градусник, принесла і поставила його Матвію. Поки він міряв температуру принесла йому чай. Забрала градусник, подивилась температуру 40,5, давно я такої не бачила, задумливо потерла потилицю, наткнулася на переляканий погляд Матвія.

- Висока температура в дорослого це просто ознака того, що організм бориться з вірусами і бактеріями і прискорює синтез інтерферону, що зміцнює наш імунітет. Все нормально, ми просто її трішки знизимо. І швидку я викликала. А ще тобі потрібно багато пити, тому що організм обезводжується, а коли організм обезводжується то підіймається температура. Тому, давай я тобі допоможу трішки піднятися і ти поп’єш теплий чай. Зможеш? - Та Матвій нічого не відповідав просто трішки піднявся, а я підложила йому ще одну подушку і він зміг набути напівсидячого стану. Матвій пив, ковтати йому було боляче він кривився від болю, та потихенько випив чашку чаю і знесилено відкинувся на подушку. А я пішла на кухню приготувати ще чаю. Від дзвінка в двері здригнулася, та швидко нагадала про швидку і пішла відкривати. В дверях з саквояжиком стояла жінка.