Впали мости

- Ти про це так говориш, наче все так просто…

- Складніше тобі розповість Олексій Олександрович. Я ж всього навсього хочу, щоб ти до помилки не відносився, як до кінця світу. Так, помилка, шукаєш рішення, щоб мінімізувати її наслідки. Робиш висновки, щоб більше не повторити. І живеш далі. Всі ми люди і всі люди роблять помилки.

- Ваше замовлення. - хлопчик приніс нарешті нам їжу. Матій з жадібністю накинувся на суп.

- Ти, що сьогодні знову не обідав?

- Забув.

- Матвію віднесися добре до свого організму. Прості ж речі, нормальний сон, нормальне харчування, спорт. Це не щось з розряду не можливого

- Добре. - аби від нього відставла відмахнувся від мене він. Довелося відстати і зайнятися своїм стейком. З їжею ми справилися досить швидко.

- Поїхали додому. - запропонувала я.

- Ти більше нічого не хочеш? Там морозиво, штрудель? - якийсь він був розгублений.

- Ні. Все чудово. Мені все сподобалося. Дякую. - Матвій попросив рахунок і розрахувався. Ми сіли в його машину. Він мовчав майже всю дорогу.

- Я хотів запитати, ти думаєш піти з компанії?

- Я сказала, що отримую пропозиції, а не перехожу від поняття «у мене є ідея» до «кидаю роботу і починаю власну справу».

- Але ти про це думала?

- Іноді я про це думаю. Особливо коли від мене вимагають неможливого результату, заганяють в рамки і звинувачують у всіх гріхах людства. В такі моменти всі певно про таке думають ну і ще щось таке істеричне, що їх не цінять, що їхня думка нікому не цікава.

З того дня в наших стосунках намітився здвиг в сторону потепління. Втрату грошей Матвій переживав складно. Що дивно його навіть Олексій Олександрович не вбивав, але він сам себе наказував сильніше. На роботі він затримувався все довше, а додому повертався все сумніший. Незважаючи на те, що вечерею і сніданком я його годувала він навіть почав втрачати вагу. Що було якось прикро для мого жіночого самолюбства, бо хоча я набирала тільки необхідні кілограми, я ж їх набирала все таки. Сьогодні Матвій повернувся пізно і з страшними чорними кругами перед очима, щось в’яло розмазав виделкою по тарілці, подякував і пішов в свою кімнату. Запитав як у мене справи і на тому говорити відмовився. Цього партизана уже хотілося придушити.

- Від такого турботливого відношення, до мене як до дружини, я вже розпочну з кішкою розмовляти. - Пожалілася я сама собі і озирнулася в пошуках власне кішки, яка була проігнорована своїм господарем теж. Кішки нігде не було видно. - От, зараза потойбічна уже зникла кудись. - зітхнула я і поплуталася в свою кімнату спати. Проснулася я серед ночі за природної потреби, повертаючись назад почула жалібне нявкання, що долинало з кухні. Знайшла кішку. Вона залізла в пляшки з водою, що стояли запаковані і вилізти назад не могла.

- І якого ти туди нещастя залізла? А головне як? - задумливо сказала я, намагаючись розгадати дану загадку. Стала на коліна витягла кішку. Невдячна тварина, зраділа і чкурнула від мене галопом. З кімнати Матвія було видно світло, пішла на світло. Кішка стояла біля дверей і поганка мовчала. Це тільки під моїми вона шуміла. Постукала і відкрила двері. Матвій з запаленими червоними очима, як в вампіра дивився на мене.

- Відмовляти собі у сні то погана ідея. Може у тебе і зявиться ще декілька додаткових годин, але за це потрібно буде заплатити , втратою креативності, погіршенням морального стану та настрою.

- Меланія, не відволікай. Мені треба закінчити.

- Матвій, іди спати. - стояла я на своєму.

- Не можу, ще не закінчив.

- Що ти робиш?

- Готую презентацію. Потрібно на завтра. - я тяжко зітхнула.

- А мені про це не міг сказати, я б могла допомогти.

- Не хочу тебе грузити. - відмахнувся він від мене.

- Так, давай сюди свій ноутбук і лягай спати. Презентацію я тобі підготую.

- Я сам. - потягнув він ноутбук до себе.

- Матвій, коли людина перевтомлена то їй здається, що простіше торувати раніше обраним шляхом , яким би він поганим не був, аніж визнати його помилковим. Лінія фінішу виглядає, як міраж.

- Я знаю, що я роблю. Йди ти спати.

- Добре. Давай так, ти просто полежиш, а я просто тут подивлюсь, що ти вже зробив. Погодся у мене більше досвіду і практики в таких справах. - він повільно відсунувся, а я взяла ноутбук і залізла з ногами на ліжко поряд Матвія, він відсунувся ще далі, а я намостивши подушок нормально сіла. І зайнялася його відверто сиренькою і слабенькою презентацією. Годинник показував другу ночі. Супер. Все як я «люблю».

- Що скажеш? - запитав мене Матвій, коли я проглянула його труд до кінця.

- Пропоную відразу дещо змінити і інформацію подавати простіше. Ну, що довіряєш мені це зробити? -він закусив губу, а потім просто тихо лежав, погладжуючи Блекі під її мирне мурчання він і заснув. А я почала наново кроїти і робити презентацію. Час вночі летить неймовірно швидко. Ось тобі і третя ночі і п’ята ранку. Шукаючи логотип компанії несподівано знайшла свою фотографію, пригадала,що кілька років тому була якась презентація, на фото я стояла біла столу і посміхалася, заглянула в загрузку, приблизно після мого виступу фото було завантажене. Здивувалася, але Матвієві про знахідку вирішила не говорити і так порушила його особистий простір. Моя спина від сидіння вже боліла, але я закінчувала, залишилися останні штрихи і в сьомій я розбудила Матвія. Він виглядав мило, розметане волосся по подушці, високий лоб, виразні брови, виявляється довгі і густі вії світлого кольору, хоча і красунчиком він і не був, але вилиці у нього були гарні широкі і губи у нього гарні. В його сонний очах був подив, що я тут роблю, потім він підірвався з ліжка.

- Сьома ранку! Тихо, презентацію я підготувала. В тебе достатньо часу, щоб її проглянути за сніданком. Вмивайся,одягайся чекаю на кухні.- і я пішла, кішла радісно побігла за мною. Оббігала уже всі мої ноги.

- І куди вся їжа в тебе влазить? - задалася я запитанням спостерігаючи як вона наминає свій сніданок. Нам з Матвієм я зробила самий примітивний сніданок, омлет і салат заправила гарбузовою олійкою, мені чай, йому каву. Матвій зібрався за лічені хвилини, я навіть на тарілки розкласти все не встигла, як він з ноутбуком забіг в кухню. Дещо нервово переглядаючи презентацію.

- Матвій, треба, щоб ти поснідав.

- Ще пару слайдів. - глянув він на мене і назад поринув в ноутбук.Я терпеливо їла і чекала, поки він нарешті відкладе робочий інструмент в сторону і не почне їсти.

-Дякую. Ти зробила хорошу презентацію. - в його очах навіть промайнув захват, який правда тут же щез. Він похапцем їв, за що і подавився, закашляв. Я пила чай і дивилася з сумом на нього. І оце непорозуміння мій чоловік. Доля здається до мене жорстока. А де сильній, мужній мачо?

- Вибач. - зконфузився він, під моїм поглядом.

- Нічого страшного. - відповіла я.

- Мені потрібно бігти. - незрозуміло чого чи то запитав чи то сказав він.

- Гарного дня.

- А ти що будеш робити? - вже в дверях запитав він.

- Спати. У мене дуже прості сьогодні плани.

- Вибач. - ще раз пробурчав він.

- Давай домовимося, не будь героєм, якщо я можу допомогти я допоможу, твоя задача про це сказати.

- Хорошо,- скрипнув він відчутно зубами.

- Що ти зрозумів? - перепитала я.

- Що розгон від чарівної до моторошної у жінки 1,5 секунди і гальмівного шляху немає.- у мене відвисла щелепа, залишала навіть без коментарів його репліку.

За вечерею розглядала свого чоловіка, на ногах у нього були кольорові носки, далі коричневі штани, це я зрозуміла його улюблений колір, сіренька футболка, небрита морда, яка з цікавістю, щось шукала в моєму супі і волосся стягнуте в хвіст. А ще затяганий вигляд. Подумки застогнала.

- Ти пам’ятаєш, що в твого батька завтра день народження? - Матвій завмер над тарілкою, щось в умі підрахував, примружив очі. Видно згадав.

- І ми на нього запрошені.