Впали мости

- Мені теж не легко. - видавив він з себе, потираючи руками плечі, як замерз.

- Я розумію. Але невже ти думаєш, що я кайфую від даного положення речей? Ти відмовився від легкого способу життя, гри в групі, я наразі відмовилася від свого професійного життя. Я не сперечаюсь то для тебе було важливе, то було твоє самовираження, але так само це було і для мене. Звісно проміняти клуби, дівчат, випивку, травичку на вагітну дружину дома, яку ти погано знаєш, то складно. Але хіба ти думаєш, що проміняти своє впорядковане життя на халамидника поряд мені було легко? Мрією мого життя не було жити з хлопчиком, який в 38 грає на гітарі?

- Це я якраз знаю. - і прозвучало це з неприкритою гіркотою, що я навіть перестала пакувати речі і повернулася до нього. - Не треба мені кожен раз нагадувати, який я тобі не потрібен. Що ти жила класним життям, а за мого сперматозоїда ти тепер прив’язана до мене.

- Що за дурню ти городиш? - обурили мене його слова. - От, тільки не потрібно сюди ще дитину приплутувати . Я щаслива, що в мене буде дитина. Я чекаю її.

- Але свою функцію я вже виконав, бика запліднювача. - я пройшла і сіла на ліжко.

- А що ж хочеш ти? - запитала я. Він відійшов від дверей і сів на підлогу, але так, щоб я не могла вийти.

- Батя кльово так все продумав, і до своєї компанії прив’язав, як собаку до будки. Кращого способу, змусити свого бунтарного синочка займатися сімейним бізнесом і годі було знайти. - сутужно видихнув він. - Сім’ю потрібно годувати, про сім’ю потрібно піклуватися і я не зароблю на це ні своєю грою, ні роботу в будь-якій іншій компанії. Тут ти права. Коли батько мені не залишив вибору, я був дуже розлючений, на все, на нього, на себе, на обставини, на тебе…- від останньої фрази він відвів погляд в сторону. - Ти не йди, добре? Зараз ніч, куди тобі темрявою, вагітною? До того ж ти сердита….. Я був неправий. - після паузи вимовив він.

- Добре. Але я тебе попереджаю я не прихильник мазахізму і спостерігати за руйнацією свого світу, тільки тому, що щось там пішло не так з твоїм світосприйняттям я не буде. Це не має сенсу. В такому руслі краще буде нам поодинці. В кожного буде своє смачно, комфортно, цікаво.

- Я не ідеальний і іноді мене заносить. Але давай кожен раз ми це якось будемо вирішувати, а не ти будеш тікати.

- Щоб щось вирішувати, треба, щоб тебе чули.

- Я постараюсь тебе чути. Я працюю над собою. - прикривши очі, відказав він.

- Я теж, я намагаюсь дізнатись тебе, зрозуміти тебе і не дати моїм нестабільним гормонам закопати себе в глиб істерики, а тебе під кущиком. - він нервово розсміяся.

- Дякую, що боришся з своїми бажаннями.

- Мозок вірить майже у все, що ми його говорити. І те, що ми скажимо йому про себе він відтворить. У нього немає вибору. - Матвій розслаблено видихнув, а його шлунок голосно забурчав.

- Я здається голодний, - зніяковіло пробурмотів він.

- На вечерю був гарячий супчик. Пішли дивитися, що з ним сталося.

Матвій піднявся перший, я простягнула йому руку і він допоміг піднятися мені. В кімнаті я залишила кавардак і ми пішли їсти. Вірніше я нагріла Матвієві суп, і навіть миску з шматочками свіжого сала положила і звичайно і йому і собі зварила чай і положила на тарілку тістечко.

- Ти не голодна? - здивував він мене запитанням.

- Ні, я їла раніше. Пахощі були божественні і зрозуміло я не втрималася.

- Суп смачний. - якийсь на диво був щедрий на похвали і турботу Матвій.І хоча з язика так і норовилася зірватися якась жовчна відповідь, та порив я задавила в зародиші.

- Дякую. - після страстів, що вирували на кухню наважилася зайти кішка, яка розумно залізла і сіла поряд мене.

- Здається твоя кішка вирішила, переметнутися до мене. - Матвій покосився на кішку та нічого не сказав, зате сам взявся мити посуд чим знову привів мене в шоковий стан. Може то з ним частіше сваритися треба? Поки я задумливо його розглядала за справою, прийшло навіть відчуття жалощів до нього, ну і дещо я задивилася на його зад. Тому коли він повернувся до мене і щось сказав довелося перепитати.

- Що?

- Я в душ і спати. Добраніч.

- Добраніч. - видихнула я, плаваючи по хвилях своєї зашкварної уяви. А Матвій підхопив кішку, погладив її. Схоже кішка використовується з функцією анти стрес. І у котє вироблена чуйка, коли на очі улюбленому господарі з’являтися. Я допила чай і повернулася в свою кімнату, почала прибирати гармидер, який сама і влаштувала.

- Перший і останній раз таке роблю. Вже, якщо хочеться тобі йти, то вали на здоров’я, а не півночі розбирай лахи по місцям, бо ти передумала. Не вмієш йти від чоловіка, не берись. А є ж такі жінки у яких хобі, бігати до мами, а потім повертатися. Які мужні жінки і працелюбні, - від серця пошипіла я до себе. Спати вклалася втомлена.

Вранці звісно я проспала і проснулася, від того що в кімнату тихенько закрадався Матвій, який постаяв біля мене, а потім поліз у мою шафу.

- Що ти робиш? - довелося у нього запитати, від чого він злегка підскочив.

- Переконуюсь, що ти дома і що в тебе не напаковані речі, дременути, як тільки я піду на роботу. - від його милого зізнання несло маніячинкою.

- Це трішечки мене лякає. - щиро поділилася враження від почутого я.

- Мене теж. - тяжко зітхнув він. - На сніданок ти не прийшла, я подумав…і заглянув, а потім ..

- Спинись, а то стає все гірше.

- Добре. Так ти не підеш? - він виглядав втомленим, розпатланим і взагалі якимось сумненьким.

- Не піду. То якась неадекватна тема, збирати речі йти, повертатися розбирати речі. Я лінива. Так, що наступний раз якщо йду, то без судорожних метань. - щось щасливішим після моїх слів він не став.

- Може ми кудись сходимо сьогодні? - приголомшив він мене. - У нас на районі наприклад відкрили новий ресторан, хочеш сходимо?

- Тобто ми з тобою вдвох йдемо вечеряти? - уточнила я. Матвій подивився на мене, як на психічно нездорову людину.

- Кота підозрюю не пустять.

- Гаразд. На 7 вечора?

- Так, я буду вчасно.

- Добре, тоді до вечора.

- До вечора. Я вже побіг,бо запізнююсь.

І як тільки за Матвієм закрилися двері, я знову завалилася в ліжко і блаженно потягнулася. Правда не довго, перевела очі на годинник. Чорт, у мене ж спортзал. І бодренькою сороко ніжкою підхопилася збиратися.

Вечеря майже вдалася, я прийшла навіть раніше за Матвія, вірніше він запізнювався. І от коли він прийшов стало ще сумніше. Чорні круги перед очима, в очах всесвітня туга.

- Хтось помер? - мимо волі вирвалося питання.

- Що?

- Ну, ти так виглядаєш, наче втратив опору для всього світу.

- Ні, всі живі. Я втратив гроші. - видихнув він і заглянув на мене в очікуванні моєї реакції.

- По роботі? Чи ми тепер бомжі?

- Я прийняв не вірне рішення, оплатив одному постачальнику, а він спочатку затримав поставку, а тепер почав банкротство.

- Про яку суму йдеться?

- 250000 грн. - я задумливо на нього подивилася.

- Відразу відкрию тобі таємницю.Коли починається, якийсь новий проект ніхто не вірить, що буде все ідеально. Це завжди ризик, але не завжди успіх.

- Ви вже готові зробити замовлення? - біля нас непомітно з’явився офіціант.

- Стейк будь-ласка, оцей салат і апельсиновий сік. - замовила я. І більш змістовне замовлення зробив Матвій.

- Так, от успішний бізнес - це завжди іновація. Більшість всесвітньо відомих компаній стартували з «нуля» це і «Microsoft», « Apple», « Coca-Cola», « Google». Правильний бізнес годує себе сам. Тут завдання початківця полягає в тому, що лише деякий час протриматися на голодному пайку. І відповідно маючи нове направлення є багато невідомих, це і новий ринок, це і складнощі, які виникають в процесі роботи. Там наприклад розробка Віагри є третій найбільшим випадковим досягнення в медицині, після рентгенівських променів і Пеніціліну. Віагра спочатку створювалася, як ліки з метою лікування багатьох проблем з серцем. В компанії це розуміють, тому існує певний резервний фонд на випадок непередбачених ситуацій. І певна межа ватерлінії. Коли сума вище ватерлінії компанія це може пережити і далі все йде своїм шляхом, і коли нижче то вже пробоїна і тут потрібна допомога. Сума, що ти озвучив не критична для компанії, яка тільки почала займатися альтернативними джерелами енегії. Звісно ніхто не скаже, що ти молодець, але і нічого старшного не сталося. В сучасном світі це виглядає десь так, зробив помилку, зробив висновки, щоб такої помилки більш не повторити, оклигав і пішов далі працювати. Ти підіймаєшся тільки тоді коли падаєш. Я знаю наприклад, що я можу зробити помилку, але це не рятує мене від того, щоб її все одно не здійснити.