Впали мости

- Я не хочу. Їжа на плиті.

- Я не хочу їсти без тебе. - несподівано заявив він.

- А я не хочу з тобою зараз спілкуватися.- завмер.

- Тоді просто посидь і помовчи. - вніс пропозицію.

- Матвій на якому я зараз тижні вагітності? - дивлячись йому в очі запитала я і там зявилася розгубленість.

- До чого це запитання? - облизав губи він.

- Знаєш, жити з людиною якій я зовсім непотрібна і не цікава це складно я пробую жити в тих умовах, що в мене є, але твоя байдужість і холодність тонко натякають, що даремно то я то роблю. Спробуй мені запропонувати варіанти вирішення того. - він мовчав. Поправив комірець сорочки, покрутив ремінь і нарешті перевів погляд на мене.

- То, що ти хочеш? - запитав він. Я з полегшенням видихнула, він пробує йти на контакт, а не послав мене лісом.

- Зовсім трішки, якщо ми вже живемо разом то добре було б дізнатися щось один про одного. І не погано було б про мене час від часу цікавитися. Пологи мене теж лякають, а скільки жінок втрачає дітей, про те навіть страшно думати.

- Ти погано почуваєшся? - занепокоївся він.

- В фізичному стані все добре. В моральному погано. Я ж теж людина. І я як і ти не в захваті від даної ситуації. І я вагітна, я надто легко засмучуюсь. Прояви про мене трішки більше турботи.

- І що я маю робити? - моє око смикнулося, все таки він знущається з мене. Якби не його нервозність в рухах, відчуваю, що чимось би важким у нього кинула, а так це мене спинило.

- А що ти зазвичай робиш, коли зваблюєш дівчину?

- Оплачую її замовлення. - я пару хвилин на нього дивилася, задумливо потерла лоба. А, що логічно.

- А серйозні відносини в тебе були?

- Були. - уже цілком серйозно заговорив він.

- І?

- Вона зустріла іншого. - сарказм задавила відразу і мило йому посміхнулася.

- Пішли вечеряти. - аби чогось лишнього не сказати запропонувала я.

І поки я розігрівала вечерю в моїй голові заворочалися думки, власне про чоловіків. Нагадала навіть статтю в якомусь журналі, про те, що розумних баб, які критикують чоловічі «геніальні» ідеї чоловіки не люблять. І навіщо їм дурепи здалися, які будуть говорити так, так милий, ти так правильно котишся до невдачі. Хоча, ні то вже має бути розумна, яка розуміє напрямок його руху. Як же це має бути складно бути такою розумною, щоб виглядати чарівною дурепою і все для того, щоб дозволити відчувати йому себе ЧОЛОВІКОМ і крізь пальці дивитися на його маленькі недоліки. І головне завжди розуміти чоловіка. Тьфу ти, а може вдовою стати? Щось певно пробилося в моєму погляді, бо Матвій, якось нервово сіпнувся і розлив суп. Від розлитого супу, відразу перевів погляд на мене, перевіряючи, як я відреагую. Мовчки подала йому паперовий рушничок. Забрала миску і ще раз досипала суп.

- Вибач.

- Нічого страшного. Лаятися за розлитий суп, навіть на улюблену скатертину я не буду точно. На самий крайній випадок куплю нову. Все таки живе я ціную більше. - і я подивилася на кішку, яка безсовісно розвалилася посеред кухні і гралася корком від води.

Ні, дива не сталося. Відносини залишилися таким ж дурнуватими, правда тепер іноді Матвій став задавати запитання про моє самопочуття, про те, що сказав лікар, чим я займалася і робив він це просто з вбивчою поважністю. Матвію я нагадала, що в кішки мають бути усі прививки і він затягнув її до ветеринара. А в цілому тиждень пройшов на диво спокійно. Моя сім’я телефонувала часто, але по черзі, сім’я Матвія була більш стриманою. З його сестрою я взагалі ще не бачилася, так як вона була в Америці, але по розмовах зрозуміла, що з Матвієм у них натянуті відносини. Може то накраще, а то моя родина з дядечками і тітоньками чого тільки варта. І не все у сім’ї буває гладко. З тітчиною сторони родичі в мене взагалі дивні. І звісно чорна вівця в сім’ї є, де-не-де тай знайдеться алкоголік, наркоман, нероба, пацифіст, прихильник кришнаїзму, якоїсь пришелепкуватої секти, безмозга краля, дідусь, при спілкуванні більше 10 хвилин уже хочеться його задавити. І не спрацьовує навіть знижка на старість. Чого пацифіст? Та є один в сім’ї такий, якби не дружина, то кури в них жили б вічно. В цілому я люблю свою родину, але отак коли іноді кажу, люди чогось дивно дивляться на мене. А так дорогий Олексій Олександрович і не дай боже ще таких копій бачити і чарівна жінка, все таки з залізними нервами, Валентина Андріївна. І як у них такий Матвій вийшов? Просто загадка.

Судячи з того, як Матвій лаявся чіпляючи куртку в шафу, додому він сьогодні повернувся не в гуморі. Щось це все частішає. Він повертається заведений, знервований, а я ніжна і вразлива. Зітхнула поколотила свій чай, апетит їсти любовно мною приготоване тістечко геть пропав. Матвій помив руки і зайшов в кухню.

-Привіт! - привіталася я. Навіть не відповів, поліз в холодильник дістав пиво, відкрив, почав пити.

- Овочевий суп на вечерю. Будеш?

- Ні. - Розратовано гаркнув він.

- Щось сталося?

- Все просто чудово. Нормальні виробничі справи. Не роби вигляд, що ти переймаєшся моїми справами. Мені якось не цікаво то слухати від цяці, яка сидить дома і її найбільшою проблемою є, що приготувати на вечерю. - Його слова боляче вдарили, як током, навіть подих задерло.

-Що? - розгублено перепитала я.

- Давай ти не будеш лізти в те від чого ти далека. Займайся своїми проблемами, як себе розважити.

- Годі, - рявкнула я. - Я цього слухати не буду. Це якось ницо і підло шпирити вагітну жінку, яка виношує твою дитину, що вона нічого не робить. Це ганебно нищити мою самооцінку , розповідаючи, яка я нездарна, неповоротка, товста нероба. Я тобі нагадаю, що я працювала і те, що я хочу спокійно виносити свою дитину не означає, що якийсь довбень може дозволити собі принижувати і ображати мене. Я то виношу дитину, народжу, вигодую і я то повернусь працювати. Як спеціалість я того вартую і попит на мене є. Навіть перебуваючи в декреті я отримую пропозиції, коли мене готові зачекати. І їх я отримую навіть від мого затятого конкурента, який пропонує створити з ним нову компанію. Не переймайся у тебе на шиї висіти тягарем не буду. І я досить довго працювати, щоб дозволити собі відпочити і спокійно виносити дитину. Відправляючи мене у відпусту Олексій Олександрович розумів, що моя робота, то напружена, стресова з графіком понад можливості і виносити дитину в таких умовах є спірне питання. Ти того не розумієш? Мені шкода. І знаєш годі. Я не хочу так жити, коли ти повертаєшся додому то навіть кішка переховується, бо на хлопчика впала відповідальність, яку він не може прийняти. Знаєш, мені того не треба. Досить. Жити з людиною яка свою самооцінку підіймає бючі по моїй, я не хочу. Я йду. - я вже давно підхопилася з місця емоційно розповідаючи, що я думаю про нього. Тому просто розвернулася і пішла в свою кімнату. Дістала сумку і почала пакувати речі і здригнулася, коли в дверях помітила Матвія, він стояв схрестивши руки на грудях в дверях і вигляд у нього був шокований. Він був вкрай вражений моєю реакцією.

- Що ти робиш ? - його голос був надприродно спокійний.

- Їду до себе додому.

- То чим ти краща за мене, одна маленька складність і ти вже тікаєш? - як б сказала байдуже сказав він, якби голос його не затремтів в кінці.

- Тільки ти згадуєш про це, тільки в корисному для себе сенсі. Так, я людина і маю ті ж самі почуття, емоції, страх, щось люблю, щось ненавиджу і мені боляче.

- Я не хотів.

- Та, байдуже вже певно, хто що з нас хотів. Ти перегнув палку. Ламати мене через коліно, я не дам. Для цього і так є цілий добрий світ, моя улюблена робота і великих кількість «хороший» людей, які намагаються самоствердитися за мій рахунок.

- Вибач. - глухо промовив він, не зводячи з мене широко відкритих очей.

- І коли я виражаю незадоволення якимись твоїми рішеннями чи діями, все зводиться саме до рішень чи дій. Я не проходжусь по твоїй особистості, я не б’ю по твоїм болючим місцям, я не ставлю за ціль зробити тобі боляче, принизити тебе чи зламати. Я чомусь шанобливо відношусь то того сосуда, в якому ховається твоя особистість. Бо я її ціную. То єдине, що відрізняє нас від загальної сіренької маси. Твоя особистість робить тебе єдиним і неповторним, цільним, цікавим. Для того, щоб особистість добре почувалася їй необхідна підтримка, розуміння і повага. Хочеш розповім, що маю я? - від переповнених емоцій мій голос теж зривався.