Страница 3 из 9
Так було і цього разу.
- Ще хвилинка, і засну... - детектив Ниточка позіхнув, підійшов до невеликого віконця у похилій стелі горища і... аж здригнувся від здивування! А потім швидко надів капелюха, вийшов з агентства і перетворився на замовника Ниточку.
- Стук, стук! - постукав замовник Ниточка.
- Прошу! - відповів детектив Ниточка.
Замовник Ниточка відчинив двері і зупинився перед столиком, за яким зазвичай сидить детектив Ниточка.
- Доброго дня, - тихо сказав замовник Ниточка, -чи могли б ви знайти для мене трішки часу? - не чекаючи відповіді, клієнт Ниточка сів на місце детектива Ниточки і відразу в нього ж і перетворився.
- Звичайно, - відповів детектив Ниточка. - Чим я можу вам допомогти?
Детектив Ниточка підхопився з-за столика, став у дверях і перетворився на замовника Ниточку.
- Бачите... - невпевнено почав замовник Ниточка. -Я трішки збентежений...
Замовник Ниточка стрибнув за столик і знову став детективом.
- Сміливіше! - підбадьорив детектив Ниточка, -я обіцяю зберігати все в таємниці. Те, що почую, залишиться тільки між нами.
Не минуло й секунди, як у дверях агентства знову з’явився замовник.
- Ви знаєте, - стурбовано продовжив, - у мене таке враження, що я збожеволів.
Потім він сів за столик і миттєво перевтілився в детектива Ниточку.
- Ви збожеволіли? - здивовано запитав детектив. -Як на мене, зовсім не схоже на те.
- Однак, це правда, - зітхнув замовник Ниточка. -Так, принаймні, мені здається
- Якісь особливі ознаки? - детектив Ниточка насупив брови.
- Привиди! - прошепотів, червоніючи, замовник. -Або, інакше кажучи, оптичний обман. Хвилину тому, коли я визирнув з вікна, в мене склалось враження, що на вулиці перед моїм будинком виріс ліс. Але це ж неможливо, правда?
Детектив Ниточка уважно подивився на замовника Ниточку, а потім підвівся і підійшов до вікна.
- Гм... - почувся повен задуми голос. - А яке сьогодні число?
- Двадцять шосте грудня, - підказав замовник Ниточка.
- А скажіть: ліс, який ви бачили, - продовжував детектив Ниточка, - був листяним чи, може, хвойним?
- Хвойним! Без жодних сумнівів! - сказав замовник Ниточка.
Детектив Ниточка пошкріб потилицю.
- У мене для вас чудова новина, - заявив за хвилинку-другу. - Ви повністю здорові!
- Справді?! - зрадів замовник Ниточка. А потім підбіг до детектива, на радощах розцілував його в обидві щоки і вибіг із агентства, ні про що більше не запитуючи.
- Агов! - скрикнув приголомшений детектив Ниточка. - А мій гонорар?!
Але коли відчинив двері в коридор, там уже нікого не було.
- От і маєш! - роздратовано буркнув детектив Ниточка. - Знову клієнт без грошей!
Потім важко зітхнув і повернувся на своє місце.
Детектив Ниточка справді мав рацію, коли стверджував, що замовник Ниточка не божевільний - навіть якщо бачив ліс, який росте на вулиці. Як ти гадаєш, звідки ця впевненість?
Загадка шоста,
або
Хто хоче розізлити Юхима Тимофійовича?!
Попри те, що детектив Ниточка розплутав у своєму житті багато загадок, він ніколи не міг впевнено відповісти на одвічне питання - коли знову отримає доручення?! Коли зможе помірятися силою з якоюсь таємницею? Інакше кажучи - коли перестане бути безробітним і почне заробляти гроші?! Навіть такий худий детектив, як Ниточка, мусить час від часу щось їсти - а кожен знає, що важко робити покупки, маючи порожній гаманець. Однак бували тижні, коли ніхто (а це означає - зовсім ніхто! ) не стукав у двері детективного агентства «Рожеві Окуляри». Навіть діти (від яких, звичайно, не взяв би ні копійки, але іноді вони пригощали його цукерками і шоколадом)! Яка ж була радість детектива Ниточки, коли одного чудового березневого вечора у двері агентства не просто постукали, а навіть голосно загрюкали. За хвилину двері відчинились, і на порозі з’явився захеканий Юхим Тимофійович, двірник.
- Рятуйте! - зойкнув Юхим Тимофійович, спираючись на дерев’яну лопату. - Немає сил з цими шмаркачами!
Детектив Ниточка здивовано поглянув на нього. Мешканці будинку, в якому на горищі розмістилося детективне агентство, знали Юхима Тимофійовича, постійно зайнятого вусаня, як людину, яка любить спокій і порядок. У такому стані, як тепер, його важко було навіть уявити.
- Вони роблять це навмисно! - нарікав Юхим Тимофійович. - Цілими днями розчищаю доріжки, посипаю їх піском. Але досить мені лише на хвилину піти додому, як усе знову засипане снігом!
Загадка сьома,
або
Тридцять сім і п'ять!
Детектив Ниточка відранку намагався закип’ятити воду. На жаль, це виявилось зовсім непросто. По-перше, електричний чайник детектива Ниточки зіпсувався ще півроку тому. А по-друге, якраз у цей день відключили опалення.
«Що спільного між одним та іншим? » - відразу запитає здивований читач.
Ой, виявляється, є спільне...
Як відомо, детектив Ниточка може собі дати раду в будь-якій ситуації. Коли кілька місяців тому він виявив, що вода в чайнику ще й досі холодна (хоч кип’ятить він її вже більше двох тижнів), не розгубився (як учинили б більшість людей на його місці - хоч би і детектив Мартв’як), а негайно поставив чайник на гарячу батарею. Таким чином, всього за якісь три години детектив Ниточка підігрів воду. Може, не настільки, щоб заварити міцний чай - але, якщо на те пішло, детектив не надто полюбляв міцний чай. Слабкий, ледве теплий чай, на його думку, так само смачний, як і добре заварений, гарячий. А крім того, - скільки детектив Ниточка електроенергії зекономив, відколи зламався його електрочайник! Ого! Аж порахувати важко! На жаль (або на щастя), прийшла весна, опалення відключили - і детектив Ниточка був змушений вигадати новий спосіб підігрівання води.
- Може, поставити чайник на сонці?.. - бурмотів собі під носа, кружляючи детективним агентством «Рожеві Окуляри». - А може, покласти його під пахву, як термометр? Якби вдалось підігріти воду до температури тридцять шість градусів, це вже було б щось!
Однак, хвилинку поміркувавши, відкинув цю концепцію - перспектива тримати чайник під пахвою декілька годин не здалась детективу Ниточці привабливою. Тим паче, він пообіцяв батькам Оксанки і Дмитрика, що буде час від часу заглядати до їхніх дітей: батько симпатичних малих мешканців третього поверху поїхав на два дні до Львова, а мама сьогодні повинна повернутися з роботи пізно ввечері. Єдина людина, яку могли попросити наглядати за Оксанкою і Дмитриком, був детектив Ниточка. Діти його любили - це по-перше. А по-друге, детектив Ниточка майже весь час перебував у будинку. Коли б щось трапилось, Оксанка і Дмитрик завжди могли побігти до нього, а детектив Ниточка кожну хвилину міг зійти вниз скрипучими дерев’яними сходами на розвідку... Але догляд за дітьми з чайником під пахвою був би дуже незручним.
Детектив Ниточка зітхнув, поставив чайник і вийшов з агентства «Рожеві Окуляри».
На превелике здивування Ниточки, під дверима квартири Оксанки і Дмитрика стояв розлючений детектив Мартв’як. Він гатив у двері кулаком. Обличчя у нього було таке, наче Мартв’як хотів когось розірвати на шматки.
- Що ви чините? - запитав детектив Ниточка.
Детектив Мартв’як роздратовано поглянув на конкурента. Він зневажливо закопилив губи і вже хотів сказати щось образливе, але в останню мить чоловіка наче щось стримало. Потім він байдуже відвернувся і продовжив свою справу. По інший бік дверей чувся якийсь шурхіт, однак ніхто не відчиняв.