Детектив Ниточка

Детектив зайшов до кімнати і побачив постать пані Маєвської на тлі балконного вікна. Вона не особливо звертала увагу на детектива, а перехилившись через балкон, голосно кричала:

- Хулігани! Вам аби все нищити та псувати! А навіщо, заради чого? Хоч би забрали, але ж ні: знищили і втекли! Ось і вся розвага!..

- Пані Маєвська, що трапилось? - запитав детектив Ниточка, зупиняючись біля розлюченої сусідки.

- Що трапилось, що трапилось? - фиркнула пані Маєвська. - Тільки і вмієте питати: «Що трапилось? », більше нічого! І ви, і цей ваш товариш, Мертв’як!

- Мартв’як, - виправив її детектив Ниточка. - І зовсім він не мій товариш!

Пані Маєвська байдуже знизала плечима.

- Мартв’як чи Мертв’як - все одно, -сказала категорично. - Теж мені детективи! Навіть звичайні хулігани вас не бояться! Це мусив би бути найбезпечніший будинок у світі, а ось - прошу! -вказала пані Маєвська на балкон.

Тільки тепер детектив Ниточка помітив, що на балконі посеред глиняних черепків були розкидані хризантеми -їхні стебла вмерзли в напівпрозорі шматочки льоду.

- Напевно, каменем розбили, або чимось таким... -мимрила пані Маєвська. - Купила я вчора такі гарні хризантеми! Дешеві були, але гарні. Подумала: «Якраз згодяться: занесу сьогодні на кладовище, поставлю у вазу на могилі чоловіка», - і подивіться, що вони наробили!

Детектив Ниточка уважно придивився до черепків, у яких можна було впізнати фрагменти вази. Але як не шукав очима бодай маленького камінця, нічого так і не виявив.

- І не соромно вам? - продовжувала бурчати пані Маєвська. - У вас під носом такі речі відбуваються! А цей... як його там... Мертв’як...

- Мартв’як, - автоматично виправив детектив Ниточка.

- Мертв’як, - аніскілечки не збентежившись, продовжувала пані Маєвська, - був тут хвилину тому. Він хоча б пообіцяв, що знайде цих негідників! А ви що?! Тільки стоїте та ґав ловите! І це таким має бути детектив?!

Детектив Ниточка ще раз виглянув на балкон, задумався, а потім... пирснув зі сміху.

- Мартв’як пообіцяв їх знайти? - перепитав, хитро посміхаючись. - Справді? Я б хотів на це подивитися!

Пані Маєвська аж губи надула від обурення: «Ні, це вже занадто! » Однак не встигла нічого сказати, бо детектив приклав палець до губ.

- Пані Маєвська, чи знаєте ви, яка температура була сьогодні вночі? Мінус вісім градусів! Це перша така холодна ніч! І я впевнений, що Мартв’як нікого не знайде! Тому, що ніхто тут не винний!

- То що ж, хочете сказати, що взяло і само тріснуло?! - вигукнула пані Маєвська.

- Якщо хочете знати, саме так! - відповів детектив Ниточка і пішов до свого агентства.

Що ж - гадаю, нікого не здивує той факт, що і на цей раз детектив Ниточка мав рацію. Але чому ж тріснула ваза, в якій пані Маєвська тримала на балконі хризантеми? Здогадалися?

Загадка четверта,

або

Хто зіпсував годинник?

Детектив Ниточка саме піднімався на горище будинку, в якому було розташоване його детективне агентство «Рожеві Окуляри», коли раптом із-за дверей квартири на третьому поверсі він почув дитячий вереск та плач. Далі ключ у дверях повернувся і з квартири вибігла заплакана Оксанка. За нею вискочив її розгніваний брат Дмитрик (він вже ходив у третій клас і був старший від неї аж на три роки).

- Куди ти пішла?! - крикнув Дмитрик. - Ану, негайно повернись!

- До детектива Ниточки! - вигукнула заплакана дівчинка. І не звертаючи уваги на детектива, який стояв, узявшись за поручні, побігла нагору.

Детектив Ниточка відкашлявся і уважно подивився на Дмитрика. Хлопець, здавалось, здивувався його появі. Спершу, як і Оксанка, він зовсім не звернув уваги на худорляву постать, яка піднімалася сходами. Але здивування швидко перейшло у радість - Дмитрик щиро посміхнувся детективу Ниточці.

- Оце у вас нюх! - сказав він. - Ми щойно про вас говорили! А батько ще каже, що з вас детектив ніякий, а просто ви... - але раптом збентежився, так і не сказавши.

- Божевільний, так? - зітхнув детектив Ниточка. -Знаю, що про мене говорять дорослі.

Дмитрик не підтвердив, але й не заперечив. Хвилину постояли мовчки, міряючи один одного поглядом.

- То що у вас трапилося? - запитав нарешті детектив Ниточка.

- Йдеться про годинник, - Дмитрик раптово спохмурнів. - Я і батько збираємо різні старовинні предмети. І вчора дідусь подарував нам свого старого кишенькового годинника на ланцюжку...

- Знаю, який це годинник, - перебив його детектив Ниточка.

Дмитрик глянув на нього з повагою і продовжив:

- Цей годинник колись був власністю мого дідуся. Але він і досі працює. А точніше, працював досьогодні. Оксанка вирішила показати його своїм подружкам, і годинник перестав працювати. Вони його зламали! -Дмитрик аж стиснув від злості губи.

Детектив Ниточка пошкріб потилицю. Він справді не знав, чим можна тут зарадити. На його думку, годинник найкраще було б віддати в ремонт, а не заносити в детективне агентство.

- Але злить мене найбільше те, що Оксанка взагалі відмовляється визнавати свою вину! - вигукнув Дмитрик. - Каже, що не дозволяла своїм подружкам навіть торкнутися годинника! А насправді, мабуть, просто боїться, що на ремонт їй доведеться вийняти гроші зі своєї скарбнички!

- І тепер ти хочеш, щоб я довів... - почав детектив Ниточка.

- Саме так, - що Оксанка справді винна! - закінчив Дмитрик.

- А Оксанка хоче... - розмірковував далі детектив.

- Щоб ви довели протилежне, - буркнув Дмитрик.

Детектив Ниточка поглянув на хлопця. Гм, це справді починає бути цікавим...

- А де цей годинник зараз? - запитав згодом.

- В Оксанки, - відповів Дмитрик. - Вона так мені його й не повернула.

Детектив Ниточка зітхнув і попрямував нагору.

Оксанка сиділа на сходах перед дверима детективного агентства «Рожеві Окуляри». Побачивши детектива Ниточку, вона відразу підвелася, але була така заплакана, що не змогла промовити жодного слова. Дівчинка мовчки вийняла з кишені годинник і віддала його детективу.

- Так-так... - пробубонів Ниточка, роздивляючись годинник з усіх боків. - Що в нас тут?

- Я нічого не робила! - поскаржилась Оксанка. - Це, напевно, Дмитрик сам поламав, а зараз хоче все звалити на мене!

Детектив Ниточка приклав годинник до вуха.

- Ні Дмитрик тут не винен, - сказав він за хвилинку, - ні ти... - додав з посмішкою.

- То хто ж його тоді зіпсував? - здивувалися діти.

- А я хіба казав, що він поламаний? - засміявся детектив Ниточка. - Якщо так, я збрехав, тому що він неушкоджений. Тільки колись годинники трішечки відрізнялися від теперішніх, на батарейках... Дідусь вам про це не розповідав?

Детектив Ниточка мав рацію. Годинник був неушкоджений. Ні Оксанка, ні Дмитрик, ні батько його не ламали. Що ж тоді трапилося насправді?

Загадка п'ята,

або

Звідки цей ліс?

Детектив Ниточка - найкращий детектив у світі (принаймні, на думку дітей). Але, попри це, інколи минають цілі тижні, доки хтось таки постукає в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» і доручить детективу яке-небудь завдання. Інший детектив на місці Ниточки вже б давно замислився, чи варто в такому випадку взагалі бути детективом, але він уперто не здавався. Коли період вимушеного безробіття йому аж надто дошкуляв; коли набридало постійно дослухо-вуватися, чи раптом не підіймається який замовник дерев’яними сходами на горище; коли відчував, що ось-ось зачахне з нудьги, тоді детектив Ниточка перетворювався на замовника Ниточку. Він сам у себе, тобто у детектива Ниточки, просив розплутати справу, яка турбувала замовника Ниточку, тобто знову ж таки себе.