Безумці

— А що повинен робити я?

— Нам потрібен загін плавців, здатних поринати на глибини сто-сто двадцять метрів… Ну, згодні? Можу додати; наказ про ваше призначення підпише сам фюрер.

— Що ви зробили з моїми товаришами?

— Для вас це небажані свідки. Я вирядив їх до табору військовополонених.

— Брехня, — кричить Пелла. — Їх убили!

І, схопившись з каменя, кидається на Абста. Абст, як завжди, напоготові. Точним ударом він звалює італійця, трохи піднімає, знову б'є, штовхає ногами.

— Я примушу тебе підкоритися, — повторює він люто, — примушу, примушу!..

Якусь секунду Карцов вагається. Та наступної миті, розкидаючи ящики, він плигає, звалює Абста й, сівши на нього, викручує руку, якою той тягнеться до пістолета.

Пелла стискує ворогові горло. Ще хвилина — і Абст зв'язаний. Його несуть у глиб майданчика, за стелажі.

Карцов порпається в Абстових кишенях. Ось він випростався. В руках у нього низка ключів.

— Росіянин! — Карцов тицяє себе пальцем у груди.

Пелла стоїть поруч, часто киває. Він усе зрозумів.

У нього розбито ніс, пошкоджено брову. Він важко дихає. Кров і сльози, перемішавшись, юшать по його обличчю, капають з підборіддя.

Одинадцятий розділ

Марта Рішер стоїть, прихилившись до стіни, біля тунельного, повороту. Сили у неї тануть, але вона не може примусити себе повернутись до кімнати.

Ввімкнувши радіостанцію, вона й гадки не мала, що почує таке!.. Правда, вже давно стала звичною думка: для підпільниці, яка діє у фашистському кублі, фінал один — катастрофа, загибель. Та десь у глибині свідомості жевріла надія: може, якось минеться!

Не минулося!

О двадцятій годині сорок п'ять хвилин Марта зайшла до радіорубки. Їй пощастило: Абст був зайнятий біля лагуни, і вона сама прийняла важливе повідомлення. Ввімкнула станцію і, маючи трохи часу, настроїлася на хвилю центрального мовлення рейху. Це було суворо заборонено, проте вона іноді ухитрялася послухати, що робиться в світі: коли двері в радіорубку відчинено й видно велику частину коридора, завжди можна встигнути вимкнути станцію або збити настройку, якщо хтось появиться в тунелі.

Передавали звичайну інформацію — щось про економію електрики й газу. І раптом диктор, обірвавши передачу, оголосив, що надійшло дуже важливе повідомлення. В Берліні відбувся суд над керівниками комуністичної організації, яку виловила служба безпеки рейху. Велику підривну групу було старанно законспіровано, її філіали розкидано в багатьох містах Німеччини. Проте СД і поліція безпеки виявилися на висоті. Важку операцію по ліквідації зграї небезпечних злочинців здійснили успішно: заарештовано всю верхівку організації на чолі з керівником — заводським механіком ІІаулем Прозе. Виловлено весь актив.

Голос диктора гримів, коли він розповідав про роботу підпільників: ті вели антивоєнну пропаганду, саботували найважливіші постанови фюрера, переховували дезертирів і втікачів з концтаборів.

Диктор трохи помовчав й оголосив: недавно зрадники намагалися передати ворогові інформацію про важливу військову новинку й про місце розташування деяких заводів та лабораторій, де цю зброю створювали. Хвала господові, їм це не пощастило.

Змовників засуджено до страти. Сьогодні вирок виконано. Членів злочинницької зграї, які уникли арешту, незабаром схоплять. СД й поліція безпеки знають, де їх шукати!..

Передача екстреного повідомлення закінчилася, радіо замовкло. А Марта все ще сиділа з навушниками на голові — нерухома, бліда, нічого не бачила, не чула. Все загинуло, все: організацію розгромлено, товаришів знищено. Страчено Пауля Прозе — людину, що навчила її справжньому життю, боротьбі. Комуніст, чиє слово було законом для десятків самовідданих бійців. Розумний і суворий керівник, а в години дозвілля, — що не часто випадали на його долю, — дорослий хлопчак, невичерпний на жарти та пустощі.

«Фрейлейн, — сказав Пауль, коли їй пощастило влаштуватися в Аненербе, — фрейлейн, того дня, коли закінчиться весь цей кошмар і улюбленого фюрера повісять, того дня я прийду до вас з величезним букетом. І коли з'ясується, що ви ще не обрали хлопця до вподоби, бережіться, фрейлейн, бо я почну небачені атаки!»

Прозе жартував. Хотів підбадьорити її. А в самого стільки тривоги було в очах. Колись Марта врятувала йому життя, а тепер він посилав її в небезпечну розвідку, можливо, на смерть.

І ось його нема…

Марта сиділа біля пульта, приголомшена, спустошена.

Хронометр на передавачі методично відлічував час.

О десятій годині вона простягнула руку до панелі станції і настроїлася на передавач Абстових хазяїв. Той відповів. Марта прийняла й розшифрувала радіограму: завтра на світанку, коли три підводні човни ляжуть на грунт поблизу скелі, Абст повинен прибути на флагманський човен, котрий він відрізнить по знаку на його правій скулі — два білих трикутники вершинами один до одного. Між ними вхідний отвір шлюзового пристрою; через нього Абста впустять у човен. Сьогодні з двадцять другої години безперервно слухати ефір, опівночі налагодити з підводними човнами зв'язок.

Закінчивши дешифровку, Марта підвелася. Треба було негайно діяти і в першу чергу розповісти про все Рейнхельтові.

Вона попрямувала до дверей, але раптом зупинилася. Звичайно, вона не покаже Абстові радіограму. Та він або його помічники можуть уночі ввімкнути станцію…

Як бути?

Вона взяла викрутку й рішуче розкрила панель рації…

Потім пішла розшукувати Карцова, Його не було в спальні плавців. Напевно, лікар біля лагуни.

Марта прийшла на майданчик, коли говорив Галлер.

У неї не вистачило витримки розіграти переляк через пошкоджену радіостанцію: поки фашисти ремонтуватимуть, вона встигне попередити друга.

Діставши Абстів наказ іти в свою кімнату, Марта й не подумала скоритися. Вона знову й знову обійшла підземелля. Розшуки не дали наслідків.

І ось, притулившись до стіни, вона стоїть у центрі скельного лабіринта, самотня, безпорадна… Треба щось робити!

Переборюючи апатію, млявість, дедалі відчутніший біль у ногах, Марта чвалає тунелем. Іноді сідає й долонями розтирає коліна, ступні. Після кожної такої зупинки все важче примусити себе підвестися.

Непомітно вона опиняється біля входу в радіорубку. В повітрі запах диму, каніфолі: Глюк порається біля розкритої панелі передавача, орудуючи паяльником. Вальтер вносить ящик із запасними деталями до рації.

— А, фрейлейн! — Він обережно опускає ящик. — Не бачили Рейнхельта?

Глюк, припинивши роботу, обертається. Фашисти запитально дивляться на Марту.

Вальтер хоче спитати ще щось, але з коридора чути швидкі кроки, що віддаляються.

— Він! — кричить Вальтер.

Вихопивши пістолети, Абстові помічники вибігають.

Вальтер та Глюк мчать тунелем. Далеко попереду невиразно видніє силует людини, яку вони переслідують.

Два крутих завороти, один за одним. Тут від тунелю відходить короткий апендикс. Утікач звертає туди.

Глюк та Вальтер полегшено переводять дух: жертва у пастці.

Увійшовши до тунельного відгалуження, рудий вмикає ліхтарик.

— Матінко божа, — розгублено мимрить він, — а ми думали!..

Попереду, притулившись до каменя, стоїть плавець. Ось він відокремлюється від скелі, йде назустріч.

— Гей, ти, стій! — наказує Глюк.

Чоловік іде далі, немовби й не чув окрику.

— Які очі у нього, Густав! — злякано шепоче радист.

Плавець втягує голову в плечі, пригинається. Ось-ось він кинеться на тих, хто заступає вихід.

Глюк підіймає пістолет. Гуркіт. Пронизливий крик.

Марта чула і постріл і крик.

Шарпнувши двері, вона вибігає в тунель, але, ступнувши кілька кроків, змушена сісти.

Довго сидить на камені, заплющивши очі й стиснувши руками горло.

Знову в тунелі шурхіт, квапливі кроки.

З півтемряви вибігає людина.

— Отто! — владно гукає Рішер, перетнувши дорогу. — Стояти, Отто!