Індіянин

Хоча вже було пізно, Курро поплентався до пана Манрікеса. Там ще горіло світло. Пан Манрікес втлумачував своїй жінці, котра, погоджуючись з усім, кивала головою, що тепер на кордоні настали для білих добрі часи. Білі покажуть індіянам їхнє місце, а хто не дурний, той зуміє вхопити собі чималий шмат від великого пирога.

Поява Курро дуже здивувала пана Манрікеса, доки торговець не сказав, чого прийшов. Він хоче піти з делегацією до капітана Васкеса. Нехай капітан побачить, що й серед індіян є порядні люди, які пропонують дійові заходи проти вбивців та паліїв.

Пан Манрікес потис йому руку. Він про нього чудової думки. І якщо хтось образить Курро — є ще такі гарячі голови, для яких і порядний індіянин — просто собі індіянин, — тоді нехай він звертається безпосередньо до нього, до Манрікеса. Він наведе порядок.

Курро був дуже задоволений. Пан Манрікес щось та важить у Лейквені. Він із столиці. Тож Курро вважає, що пан Манрікес ще якийсь час може не повертати йому боргу. Ті гроші були вкладені в добро діло.

XI

Лейквен готувався до тяжких днів — не поспішаючи і неохоче, ніби, незважаючи на все, не дуже вірив, що тяжкі дні настануть. Чоловіки виходили з дому з зарядженими револьверами, а за межі селища виїжджали тільки гуртом і брали з собою рушниці. Дон Мартін щоразу приєднувався до такого гурту, якщо йому треба було відвезти на своєму фургоні якийсь вантаж в округу, а чи привезти його звідти. Хоча він і не думав про це серйозно і не дуже хвилювався, та хто ж його знає. Над освітленою сонцем зеленою пампою з численними пологими горбами і западинами, здавалося, нависла раптом зловісна загроза.

Проте жоден поселенець не виїхав з Лейквена, як багато хто робив раніше, коли передбачалася війна з індіянами. Чоловіки пили ще більше, годинами сиділи у Курро і лаяли командування, яке нічого не робило, і капітана Васкеса — зокрема. Курро доводилося чимало вислуховувати про клятих індіян. Але його це не обходило. Торговець довів, що він порядний індіянин. Ходив з делегацією до капітана Васкеса. Крім того, у нього бував пан Манрікес, який став тепер у Лейквені помітною особою, бо це ж він доводив, що не можна вірити отій червоній сволоті.

Делегація досягла небагато. Капітан вислухав її, а потім з небезпечною ввічливістю спитав, за кого, власне, вони приймають його, за військового міністра чи за командуючого прикордонної області? Без наказу згори він може посилати на територію пеуенчів тільки дозори. Навіть при бажанні не міг би послати на індіянську територію свій полк, але він цього й не хоче, бо для того, щоб вступити туди, треба принаймні втричі більше солдатів. Отже, їм краще подумати про свої власні справи, а йому залишити захист Лейквена. З цим їм і довелося піти. Про те, що вони збиралися йти до окружного командування і в столицю, ніхто й не згадав.

Пан Манрікес лаявся, як візник, правда, вже тоді, коли вони сиділи у Курро. Тепер зрозуміло, якого коменданта вони мають у Лейквені, і сліпому видно, що капітан захищає червоношкірих. Не дивно, що індіяни є навіть у форті, та ще й носять військову форму.

По дорозі додому Манрікес біля школи зустрів пана лейтенанта. Ірігоєн потис йому руку і голосно, так, щоб усі почули, похвалив його за прямоту поведінки і захист інтересів білого населення прикордонної області. Пан Манрікес набундючився від гордощів. Вони з паном лейтенантом тепер розмовляли часто. Іноді Ірігоєн навіть заходив увечері до Курро і теж випивав там чарчину. Проти капітана Васкеса він ніколи нічого не казав. Тільки натякав, що є такі офіцери, які краще розбирають накази по літерах, ніж по змісту. Це було досить ясно, і ніхто в його присутності не соромився висловлюватись одверто. “Пана лейтенанта треба зробити комендантом, — казав пан Манрікес, — це правильна людина”. Інші погоджувались, а Ірігоєн лише всміхався. Курро, який стояв за прилавком, не був певен, що то хороша ідея. Він знав, чого можна чекати від капітана Васкеса, а й чорт, якого знаєш, кращий за невідомого святого, каже приказка. Та Курро мовчав.

Амаро дивувався, що його батько ходить до крамниці.

— Курро теж індіянин, один з тих, хто убив маму. А ти казав, що краще умреш, ніж матимеш з ними справу.

— Ти не розумієш цього, — різко обірвав сина Ірігоєн. — Для цього ти ще надто малий.

Та зрештою окружне командування надіслало капітанові Васкесу довгого, з печатками листа. Він призначався комендантом і над цивільним населенням Лейквена, йому наказували повністю закрити кордон, щоб на індіянську територію не пронесли жодної рушниці, жодного патрона. Крім того, капітан повинен вжити усіх заходів, які вважає за необхідні, однак не давати арауканцям приводу для нападу. Накази ще надходитимуть. Разом з листом прийшло підкріплення — сорок чоловік.

Капітан Васкес ляснув долонею по столу, прочитавши кінець: “усі заходи, які вважаєте за необхідні, однак не давайте арауканцям приводу для нападу”. Добре мудрувати за письмовим столом. Це означало, що він один повинен розплутати цю історію. Розплутає — його дружньо поплещуть по плечу, не розплутає, значить, дав арауканцям привід для нападу і його звільнять. Йому прислали сорок чоловік, а він вимагав тисячу.

Капітан Васкес виклав своєму начальству все, що давно прагнув сказати, але зробив це в думках, бо начальство далеко і не почує його, якщо він навіть кричатиме.

Він уже дещо звик до цих стратегів за письмовим столом, але тут вони перевершили себе! Хіба вони не розуміють, що йдеться про долю всіх поселенців на кордоні, а не тільки Лейквена? Арауканці готуються до війни, а він сидить тут, приречений посилати дозори і чекати. Те, що міг він зробити з своїми чотирма сотнями — вибачте, з чотириста сорока солдатами, — могло тільки привести до катастрофи.

Про французів уже й не згадував. О, він знав своє начальство з окружного командування. Вони не хотіли вірити в небезпеку інтервенції. Обидва французькі кораблі цілком випадково опинилися біля узбережжя, і те, що сповіщав отой малий капітан з Лейквена, просто витвір фантазії. Він так добре уявляв, як висловлювались оті пани, ніби сам був при тому.

Весь час Васкесу не давала спокою й інша думка, думка про Ірігоєна, який після всього не буде ні в чому винен, і якому дурні накази окружного командування прокладали шлях вгору. Його заступник! Якщо він, Васкес, не справиться — а він не справиться, бо у нього зв’язані руки, — командування фортом передадуть оцьому спритному лейтенантові, який з самого початку показав, що він не в згоді з своїм начальником. Капітан відчув якийсь гіркий присмак у роті. Вперше за довгий час він почав серйозно зневірятися в своєму основному принципі, що розум кінець кінцем завжди перемагає.

Капітан ще був під впливом цих думок, коли до нього завітав пан Гонсалес, учитель, і попросив дозволу закрити на кілька тижнів школу. Він хворий, серйозно хворий, благав пан Гонсалес, притискуючи руки до грудей, у нього нестерпні кольки, і йому неодмінно треба на лікарський огляд, до міста, звичайно.

Але ж і перепало йому від капітана Васкеса. Якщо пан учитель нездужає, він може піти до фельдшера форту. Коли ж спробує нишком покинути Лейквен, то його ув’язнять. Пан учитель одержує зарплату як державний службовець і повинен подавати добрий приклад. Чи зрозумів він?

Так, цілком зрозумів. Пан Гонсалес зник блідий, як мученик Він так поспішав зникнути, що зовсім забув, незважаючи на нестерпні кольки, відвідати фельдшера.

Візит учителя порушив хід думок капітана Васкеса, і він пішов подивитися, як Медіна розмістив поповнення. Це були молоді, дужі хлопці, які вже кілька років служили на кордоні, а це чогось було варто. їхній капрал, вибравши слушний момент, спитав капітана наодинці, чи правду кажуть, ніби у форті Лейквен є сержант-індіянин.

— Так, друже, а що?

— Вибачте, пане капітан, люди не розуміють цього. Нам сказали, що ми йдемо боротися проти індіян…

— Коли вони познайомляться з сержантом Моралесом, то зрозуміють.