Найкраще в мені

— То чому б нам не зустрітися об одинадцятій тут і не поїхати разом?

Він кивнув і подивився на неї. Вони обоє не ворушилися. Нарешті він зробив крок уперед, ніби розбиваючи закляття, і Аманда видихнула: вона й не помітила, що затамувала подих.

Сівши за кермо, вона дозволила Довсонові закрити за собою двері.

У контрастному світлі його постать здавалася ще менш знайомою, риси обличчя ховала тінь. Розгублена, вона відшукала в сумочці ключі й помітила, як сильно тремтять її руки.

— Дякую за обід, — сказала вона.

— Завжди прошу, — відповів він.

Поглядаючи у дзеркало заднього огляду, вона рушила уперед. Довсон так і лишився стояти там, де залишила його, начебто сподіваючись, що вона змінить рішення. Вона відчувала хвилювання, наче перед небезпекою, наче мала справу з чимось, що намагалася заперечувати.

Він досі кохав її, і це було ясно, та від усвідомлення цього факту в неї голова йшла обертом. Вона знала, що це було неправильно, тож чимдуж гнала від себе цю думку. Але їхнє спільне минуле знов дало корені, знов пустило пагони в ній, і вона вже не могла заперечувати простої істини: уперше за багато років вона почувалася вдома.

8

Тед спостерігав, як маленька міс чирлідер виїжджає на шосе, і вирішив собі, що виглядає вона збіса привабливо як на свій вік. Але ж вона завжди була тою ще цяцею, й були часи, коли він тільки й думав про те, як би з нею той-во. Просто затягти до машини, розважитися, закопати там, де ніхто не шукатиме. Та Довсонів татусь втрутився, казав, що дівку чіпати заборонено, і в той час Тедові здалося, що старий Томмі розумів, про що говорить.

Та Томмі Коул насправді ні біса не розумів. Це до Теда дійшло тільки вже після арешту, і коли він уже своє відмотав, то ненавидів старого Коула не менше за його синка, Довсона. Томмі нічого не зробив, коли Довсон принизив їх обох. Вони стали посміховиськами через нього, а тому Томмі був першим у Тедовому списку, коли той відкинувся з зони. Облаштувати все так, наче Томмі допився до смерті того вечора, було неважко: залити в горлянку спиртяги, коли він впаде без тями, а тоді дочекатися, доки він захлинеться власним блювотинням.

А тепер і Довсона час викреслити зі списку. Чекаючи, доки Аманда відвалить подалі, він не міг второпати, що ж там можна було так довго робити удвох. Певно, надолужували за довгу розлуку — спліталися там на ліжечку, чим уміли, імена одне одного викрикували. Як на Теда, то вона явно була заміжня, і от чисто цікаво: а чи знає її дорогенький, що тут робиться. Мабуть, не знає. Жінки такого на люди не виносять, особливо жінки на таких авто. Певно, вискочила за якогось багатенького членоголового й сиділа собі днями по педикюрах чи манікюрах, як її мамка. Певно, мужик її якийсь чи юрист, чи лікар; певно, він надто зарозумілий, аби припустити, що його баба може так виграватися за його спиною.

Може, вона просто вміє промовчати, де треба, й сліди замітати — може, і так бути. Більшість жінок такі. Та він і сам це знає. Заміжня, незаміжня — йому начхати було: як дає, то треба брати. Навіть, якщо родичка. Він переграв половину всіх баб на території — навіть тих, що були жінками братів. Та й дочок їхніх — теж. Із Клер, жінкою Келвіна, він гоцався щонайменше двічі на тиждень, і це років так зо шість, і нічого, Клер мовчала про це, як могила. Елла, певно, про щось здогадувалася, бо це ж вона йому кальсони пере, та рота на замку тримала, і триматиме далі, якщо знає своє місце. Що мужик робить — то його справа.

Задні фари Амандиного авто востаннє блиснули перед поворотом. Вона не помітила його пікапа — і не дивно, бо він з’їхав з дороги в хащу. Він вирішив вичекати пару хвилин — раптом вона повернеться. Свідки були йому не потрібні, але як все це діло прокрутити — цього він ще достоту не продумав. Якщо Ейбі ранком бачив Довсона, то ясно, як день, що й Довсон не міг не бачити Ейбі, і тому треба зважити, чи не сидить тепер Довсон з дробовиком в руках і не чекає на його, Теда, появу. Може, він мав план на випадок, як хтось з родичів забажає побачення.

Як тоді.

Тед почепив «Ґлока» до стегна. Найважливіше — застати Довсона зненацька. Підійти достатньо близько, аби поцілити, тоді вкинути тіло до багажника й кинути орендоване авто десь подалі від території. Зняти номери, підпалити — нехай горить, доки одна рама не лишиться. Та й тіла позбавитися буде не так уже й тяжко: обважити добряче, кинути в річку, а тоді вода й час зроблять своє діло. Чи закопати десь у лісі, де ніхто не знайде. Без тіла убивства не довести. Маленька міс чирлідер разом із шерифом можуть що завгодно підозрювати, та від підозр до справжніх доказів — як до неба рачки. Усі, ясно, забігають, але нехай, побігають і вгамуються. А тоді вже й з Ейбі можна буде стосунки з’ясувати. І якщо по-простому, то як Ейбі не триматиметься берегів, то і сам може опинитися на річковому дні.

Готовий, Тед вийшов з авто й пішов крізь ліс.

***

Довсон відклав ключа й закрив капот. Двигун був готовий. Відтоді, як Аманда поїхала, його не полишало відчуття, що за ним спостерігають. Коли він вперше відчув на собі чийсь погляд, то він чимдуж стис ключа в кулаку й визирнув із-за капота, але навколо нікого не було.

Тепер, ідучи до дверей гаража, він уважно дивився перед собою. Він бачив порослі кудзу дуби й сосни, бачив, як видовжилися вечірні тіні. У небі над ним промайнув яструб, його тінь подріботіла долом, і в кронах дерев зацвірінькали шпаки. Поза тим, то був звичайний тихий спекотний літній вечір.

Але хтось спостерігав за ним. Хтось, хто ховався десь поблизу, — він був певний, і в голові його промайнув спогад про дробовик, давно захований на розі, під деревом, замотаний у проолієну ганчірку й запакований. Удома в Така теж була зброя, мабуть, під ліжком, та Довсон не був упевнений, що вона була законною. Навколо нікого не було, наскільки він міг бачити, та в ту саму мить він помітив боковим зором різкий, але невловний порух серед дерев на тому боці доріжки.

Коли він придивився пильніше, там нікого не було. Він кліпнув очима в очікуванні нових ознак руху — намагався зрозуміти, чи не є це породженням його уяви — і тут волосся на його потилиці стало сторчма.

***

Тед рухався обережно, він розумів, що набігати різко було нерозумно. Раптом він пошкодував, що не взяв з собою Ейбі. З Ейбі було б зручніше — взяли б Довсона в обценьки. Але Довсон досі був там, якщо тільки йому не заманулося прогулятися пішки. Тед би почув, як Довсон заводить авто, якщо що.

Цікаво, де ж він ховається. У гаражі чи в будинку? Чи десь надворі? Тед сподівався, що надворі, бо місцина навколо будинку добре прострілювалася з вікон. Дім стояв на узліссі, за ним був струмок, та вікна були з усіх боків, і Довсон міг помітити його. В такому разі ліпше було б почекати серед дерев, доки Довсон вийде назовні. Та проблема була в тому, що виходів було два, а Тед не міг бути і там, і там одночасно.

Насправді треба було привернути увагу Довсона, і тоді Довсон вийшов би подивитися, що коїться, і наблизився би до Теда достатньо, аби можна було стріляти. Треба тридцять футів, і тоді «Ґлок» йому не зрадить.

Але як привернути увагу? Оце так питання.

Він виповз уперед, уникаючи гілок і каміння. По всій окрузі ґрунт був кам’янистим, і дощі постійно вимивали з землі гострий щебінь. Просто й ефективно. Можна кинути каменя — розбити фару чи вікно — і тоді Довсон вийде розбиратися, і на нього вже чекатиме Тед.

Він підняв із землі кілька камінців та поклав їх до кишені.

***

Довсон тихенько прокрадався до місця, де помітив рух, пригадуючи галюцинації, що траплялися в нього після вибуху на платформі. Усе це дуже нагадувало попередні видіння. Він дійшов до краю узлісся й став удивлятися в гущавину, намагаючись дихати спокійніше й притишити серцебиття.