Страница 157 из 213
Золотар нахилився над мішком і змахнув бомбою над головою.
— А люди? — почув він голос Варки.
— Німці! — закричав він. — Окупанти! — пошпурив він. — Вороги!
Блиснуло коротко й страшно, і гучний вибух розкраяв і тишу, і чорну піч.
Стах розмахнувся теж, і другий вибух розітнувся секундою пізніше. Короткий спалах вогню видер з ночі темний обрис нахиленого набік паровоза, два червоні вагони один на одному: PZnD, значилося крейдою на кожному, Prowiantzug nach Deutschland. Золотар розмахнувся втретє, і Стах зразу ж кинув ще дві. В цей час і Піркес уже розмахнувся і кинув, але його бомба впала кроків двадцять попереду. Її вибух кинув вихором повітря й землі просто в лице. Золотар відчув, що лоб йому заливає чимсь гарячим і швидким. Він обтер лоб і протер очі рукою. На лобі запекло: його поранило скаллям бомби у лоб.
— Біжімо! — підбіг Стах. — Горить!
Темінь ночі довкола розбитого поїзда немов порідшала. В прольоті між паровозом і купою перекинутих вагонів світилося. Язик полум'я раптом виплигнув звідтіля, і вибух іскор приснув угору. Запальні бомби дійшли свого — поїзд починав горіти.
Тої ж хвилини вдарило кілька пострілів, і кулі задзижчали десь високо через ліс. Варта поїзда опам'яталася після першої несподіванки і схопилася стріляти в темінь ночі навмання. Стрільці не могли зразу визначити, навіть з якого боку був ворог. Стах розмахнувся і кинув ще гранату. Вона розірвалася з гучним вибухом.
Зразу за будкою вони звернули на дорогу і звідти у долину. В низині всі звуки враз немов відійшли далі — зробилися тихші та м'якші. Шипіння пари вже майже кінчилося. Зграї птахів, сполошені гуркотом вибухів і стріляниною, метушилися з пронизливими криками угорі. В селі за лісом часто бив церковний дзвін — на гвалт.
Вони бігли так, що давило в грудях і затискало серце. Кров заливала Золотареві очі, і він не міг ніяк її стерти з лиця. Постріли все пахкали позаду — кумедні й безпомічні, мов дитячі. Рожева заграва здіймалася з-за лісу, мов передсвітанок, і в ній тремтіла хвиляста лінія лісових верхів'їв.
Долиною йшов вітерець, і він приніс пах горілого зерна. Окупанти не їстимуть заграбованого хліба!..
СТУДЕНТИ
Це була перша в житті студента Сербина сходка[442]. Студентська сходка!
Хрисанф Сербин мріяв студентською сходкою з третього класу гімназії. Старостат! Земляцтва! Нелегальні гуртки!
Амфітеатр аудиторії «В» вирував і шумував. На нижніх ослонах метушилися молодики — вчорашні гімназисти — в новеньких тужурках з золотими вензелями на зеленому бархатному полі наплічників. На горішніх позаду — десь там, під самісінькою стелею, — в гімнастерках і френчах, з «Георгіями» на грудях, з чорними пов'язками на порубаних обличчях, з порожніми рукавами чи на костурах тісно засіли демобілізовані. Біля кафедри внизу збилися старі студенти. В їх натовпі переважали косоворотки й обтріпані тужурки без погонів. Ї всі гукали враз, всі намагалися перекричати всіх, і гамір видирався крізь двері в коридор, а там зустрічали його оплесками, схвальними вигуками чи ревом осуду всі ті, що вже не змогли вміститися в аудиторії.
Промовляти намагався молодий бородатий студент.
— Ми вимагаємо твердої влади! — репетував він і гатив кулаком об стіл.
— К чортовій матері! — ревів гурт від вікон. — За що боролись?!
— Твердої влади! — вже вищав бородатий молодик. — Інакше знову анархія! А за анархією чорна реакція!
— Ура! — лементували з нижніх ослонів, і коридор з-за дверей відповідав свистом і оплесками.
— Росія гине! — гукали офіцерські френчі з-під стелі. — Ми лили за неї кров!
— На світі є тільки одна Росія! Радянська Росія! — відповідали вигуки з гурту внизу. — А ви лили кров за царя і сестер-жалібниць!
Регіт вибухнув і гучно покотив з амфітеатру до коридора.
На стінці позаду кафедри, пришпилений за один ріг, теліпався великий квадрат фанери з фіолетовим чорнильним написом навскоси: «Вільгельм зрікся престолу!»[443] В кутку на чорній дошці крейдою хтось написав: «Хай живе революція в Німеччині!»[444] Гетьманська грамота, сьогоднішня, свіжа грамота про те, що пан гетьман всея України закликає свій вірний народ відновити колишню єдину Росію, висіла зразу ж поруч. Невеличкий, пожмаканий аркуш газети — то був черговий номер нелегального «Киевского коммуниста»[445] — передавався з рук в руки, з ослона на ослін. Перший аншлаг був: «Да здравствует мировая революция!» Другий: «Вместе с красными германскими солдатами против германских офицеров и капиталистов!»
Бородатий молодик уже відчаявся перекричати всіх. Він сплигнув з кафедри. На його місці був інший — з обличчям підлітка, з гусарською виправкою і в піхотинському френчі.
— Наше покоління, — закричав він, — лягло трупом на фронті! — Він з усієї сили ударив себе руками в вузькі груди. — Наша кров затоптана чобітьми! Наші рани запльовано! Я питаюся вас — доки, о росіяни?! — Він здійняв над головою руки і помахав ними якийсь час, потім раптом упав обличчям на пюпітр і забився в конвульсіях.
На кафедрі був уже інший. Він посміхнувся, і аудиторія майже притихла.
— Колеги! — сказав студент зовсім спокійно. — Ми ухилилися від теми. Ми не обговорюємо зараз судьби Росії. Ми обговорюємо тільки закриття паном гетьманом вищих шкіл. — Враз він пристрасно випростався за пюпітром. — І ми протестуємо! Ми не виконаємо гетьманського наказу! Ми будемо вчитися далі!..
— Ура! — розітнулося з нижніх ослонів. Оплески зустріли вигук і за дверима в коридорі.
Втім, на кафедрі стояв уже четвертий студент. Це був штабс-капітан з густим рядом орденських стрічок на грудях.
— Господа! — скрикнув він. — Сини вітчизни! Сини єдиної, неділимої Росії! Ми залишаємо інститут! Хай вчаться білобілетники, як вони провчилися вже чотири роки священної війни! — Сміх і оплески затопили штабс-капітана. — Господа офицеры! — зойкнув він і перекричав-таки всіх. — Господа офицеры! Прошу встать! Его превосходительство генерал Скоропадский…
Офіцери встали, на них зашикали з нижніх ослонів, від вікон розітнувся дружний свист, з коридора гукали «ганьба!», хтось згори пошпурив костуром, і він упав просто перед штабс-капітаном, грюкнувши об пюпітр. Але ще хтось дзвінко заспівав, і зразу ж зринув спів — під гуркіт ослонів, під оплески і під дружний протест:
Сербин вислизнув у коридор, і його зразу ж відкинуло хвилею натовпу до сходів униз.
— Товариші! — гукнув хтось знизу, з вестибюля. — До святого Володимира! Університет уже закритий, і в Ботанічному[446] загальноміська сходка! Ми будемо протестувати! Геть з нашого інституту офіцерню!
Сербин кинувся вниз, але й тут його відкинуло набік. З аудиторії «Б», з аудиторії «А», з хімічної аудиторії лилися потоки людей. Але потоки зразу ж розлилися — гупаючи чобітьми, з аудиторії «В» виходили вишикувані лави. Штабс-капітан ішов попереду, студентський кашкет збився йому на потилицю, він вимахував правою рукою і чітко відбивав крок.
— Ать-два… ать-два! — пронизливо рахував він. — На месте! Левой! Левой! — Підошви грохкали, десятки підошов грохкали, гуркіт підошов забивав усі інші звуки. Сходи, нарешті, пощастило звільнити. — Прямо! — зарепетував штабс-капітан. — Арш!
По чотири в ряд колона затупотіла униз сходами.
— Равнение! — гукав штабс-капітан. — Равнение!
Десятки юнаків в офіцерській, в студентській одежі крокували за ним. Вони йшли в казарми. Захищати гетьмана. Генерал Скоропадський кликав їх відновляти царську Росію. Вони старанно відбивали крок. Хтось з верхньої площадки сипав їм на голови крейду. Оплески, свист, вигуки — все змішалося в суцільний гвалт. По чотири в ряд вони вийшли на Бібіковський бульвар[447] з парадних дверей інституту.
442
Це була перша в житті студента Сербина сходка. — В «Автобиографии» письменник розповів про події тих часів: «Гетманский режим рушился, повстанцы уже обложили Киев, гетман для защиты своего режима объявил всеобщую мобилизацию, и в первую голову — студентов. Мы, студенты, демонстрировали и против мобилизации, и против гетманского режима — перед входом в университет св. Владимира. Офицеры с трехцветными (русскими — монархическими) и двухцветными (украинскими — националистическими) шевронами на рукавах расстреляли пашу демонстрацию из окон Первой гимназии, находящейся напротив. И вот пришлось спешно из Киева удирать — сердце никак не лежало к тому, чтобы воевать по славу немецкой марионетки, царского свитского генерала да еще крупнейшего помещика. Я бежал, пробиваясь с товарищами сквозь пикеты петлюровских «сечевых стрельцов». На этом и закончилось — на всю жизнь — мое высшее образование» (Советские писатели. Автобиографии в двух томах, т. 2, с. 372–373).
443
«Вільгельм зрікся престолу!» — Йдеться про Вільгельма II, імператора Німеччини, короля Пруссії, який обстоював інтереси німецького юнкерсько-буржуазного імперіалізму. У 1914 p., розраховуючи на військову перевагу німецько-австрійського блоку, використав сербо-австрійський конфлікт для розв'язання першої світової війни. Після революції втік до Голландії. 28 листопада 1917 р. зрікся престолу.
444
«Хай живе революція в Німеччині!» — Мова йде про Листопадову революцію 1918 p., внаслідок якої була повалена монархія.
445
«Киевский коммунист» — нелегальна газета, орган Київського міського і обласного комітетів КП(б)У, виходила з 22 вересня 1918 р. Під час австро-німецької окупації, гетьманщини, Директорії видавалася в підпільній друкарні. Закликала трудящих до повстання проти Директорії. Після визволення Києва радянськими військами 5 лютого 1919 р. виходила легально. 20 березня 1917 р. злилася з газетою ЦК КП(б)У «Коммунист».
446
… в Ботанічному… — тепер Ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна. Закладений 1839 р. на пустирі і глибоких ярах за Київським університетом.
447
Бібіковський бульвар. — З 1919 р. бульвар Тараса Шевченка у Києві. Названий 1869 р. за прізвищем київського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова.