Страница 13 из 213
Потім враз прийшли відомості, що й піший Батуринський полк, який стояв в Умані постоєм, теж відправляється на війну. Тьоті, які принесли ці вісті, дуже плакали. Мама заплакала теж. Юра ніяк не міг збагнути — чого? Картинки в журналі «Нива» були прекрасні. Наприклад, «Подвиг протопопа Преображенського»: на чолі купки руських солдатів з довгими чорними бородами і з рушницями на руку піп з бородою ще довшою і хрестом в руках жене перед собою незчисленні полчища відступаючих японців… Або ще — атака славних руських козаків на банду хунхузів[39]: роти викривлені набік — «ура!», коні зіщулені й неспинні — вперед, шаблі — мов сонячний зблиск, голови хунхузів — мов бризки по стінах. Потім генерали в орденах, бородаті солдати в папахах, поля до обрію завалені трупами і високо понад ними — в туманному мареві тихої ночі — м'який привид прекрасної, лагідної, доброї жінки. І невеличка зелена гілочка у цієї жінки в руках — гілочка миру. Мабуть, відгонити мухи, вирішив про гілочку Юра.
Батько Соні Яснополянської, яка жила навпроти, був у тому полку капітаном і теж від'їздив на фронт. Соня відразу ж загорділа і ні з ким із «штацьких» не хотіла гратися. Коли ввечері капітан Яснополянський проходив по вулиці, вертаючись з полку, Юра вибігав за хвіртку, ставав посеред тротуару і застигав з роззявленим ротом і вилупленими очима, поки капітан не минав його і не зникав за дверима своєї квартири.
— Молодий чоловіче! — сказав одного разу капітан. — Ви можете проглинути мене, а мені треба їхати на війну воювати.
Юра захлопнув рота, і вуха запашіли в нього жаром. Після цього випадку він стежив уже за капітаном здаля, крізь щілинку в паркані.
За кілька днів полк, вирушив на станцію.
Було страшно весело. Попереду їхав бородатий офіцер на сірому коні. За ним — теж на конях — ще кілька офіцерів, і поміж них на довгому держалні — великий кольористий прапор. Далі — серце Юрине заколотилося — з хрестом у руці, теж верхи, в довгій чорній спідниці і з широкою чорною бородою їхав, безперечно, сам протопоп Преображенський, і Юра мало не кинувся вслід за ним, мама ледве стримала його за руку. Але тут почалося вже таке, що Юра зразу ж забув за протопопа Далі за протопопом ішов найперший, найголовніший, найстарший офіцер. Це було зразу видно. Замість шаблі, в руках у найстаршого офіцера була тільки невеличка паличка, якою він безперестанку командував, але його беззаперечно слухали всі. А найголовніше — як же йшов цей офіцер! Він ішов не так, як всі. Він ішов — задом наперед. Так, так — задом наперед!
Потім вже йшов оркестр і грав. Барабанів було аж восьмеро, і вони тріскотіли страшно. Великих барабанів було два, і вони бухали, немов гармати. Потім були всякі труби — малесенькі, як свищики, і такі величезні, що їх не можна було тримати в руках і треба було нести на плечах, а то й обкручувати довкола тіла. Ці труби, обкручені довкола тіла солдатів, рохкали особливо гучно і здорово. І те, що ці солдати, які змогли зігнути так величезні труби і обкрутити їх довкола себе, беззаперечно скорялися паличці найстаршого офіцера, який ішов задом наперед, — це вразило Юру остаточно.
Юра виліз на придорожній стовпчик і замахав руками з усіх сил. Мама стояла ззаду зовсім тихо і не заважала Юрі. Юра махав весь час, поки проходили мимо одна за одною роти солдатів з рушницями на плечі, шинелями через плече і ранцями за плечима. З передостанньою ротою пройшов і Соні Яснополянської батько. Йому Юра замахав особливо ретельно і гаряче. Все це було надзвичайно весело…
Нарешті хтось торкнув Юру за плече. То була мама.
— Досить, Юрок, — лагідно сказала мама. — Не махай вже, ти повикручуєш собі руки…
— Мамо! Чого ж ти плачеш? — здивувався Юра.
Мама справді плакала. Ах, ці вже жінки! їм би тільки плакати… Жінок Юра починав уже зневажати. Але мама — маму, звичайно ж, ні. І тому були особливо прикрі ці безпричинні й незрозумілі мамині сльози. Юра спересердя навіть тупнув ногою.
— Ходімо додому, Юрок, — сказала мама, витираючи сльози, — вже нерано і час спати.
Знову спати! Щодня спати! Юра вже був готовий одчайдушним ревом заявити своє обурення і свій протест, але одразу ж передумав. Що ж — сьогодні Юра піде спати залюбки. Таж сьогодні, безсумнівно, має приснитися справжня війна. Юра буде бурським інсургентом, він битиметься з хунхузами в гаолянових хащах[40] Ляояна, він зробиться протопопом Преображенським і з хрестом в руках поведе військо в бій проти япошок. Хоча… від протопопа Преображенського відштовхувало те, що був він у довгій спідниці, неначе жінка. Одначе і борода в нього теж була як у мужчини… Незрозуміло. Ну й бог з ним — Юра краще буде найголовнішим генералом-капельмейстером і, ведучи своїх славних солдатів у бій, ітиме попереду й вимахуватиме паличкою.
І Юра іде перед мамою задом наперед, горлає «Трансвааль, Трансвааль, страна моя», диригує обома руками з усіх сил і вимагає, щоб мама була оркестром.
Нарешті він зачіпається за камінчик, гепає на спину, і вулиця оглашається його ображеним і обуреним ревом.
Додому Юра вдирається, як буря. Він біжить до папи розповісти про капельмейстера, про капітана Яснополянського, про солдатів і про те, що він бачив справжнього протопопа Преображенського. Він вбігає до папи в кімнату і біжить до столу, за яким папа сидить схилившись. Він плигає з розгону папі на коліна і, хапаючи за руки, відводить їх від папиного лиця.
— Папа! — гукає Юра. — Якби ти тільки бачив…
На цьому він раптом замовкає. Господи! Що це таке? Це неможливо! Цього ніяк і ніколи не може бути! Папа без окулярів, його очі червоні, і його обличчя мокре від сліз. Може, не від сліз? Може, це він щойно умився і ще не втерся рушником? Ні, від сліз. От вони течуть ще з куточків очей, з-під навислих крислатих брів. Папа плаче.
Папа плаче!
Це неможливо. Папа ніколи не плаче. Мужчини взагалі не плачуть. А папа ж найперший і найкращий мужчина…
— Папа! — стогне приголомшений, знищений Юра. — Папа! Ти плачеш?!!
Папа всміхається, але якось так гірко, криво, жалісно, краще б уже він не всміхався зовсім, — і добуває хустку з кишені.
— Чого? — шепоче Юра папі на вухо. — Скажи тільки мені, я нікому не скажу.
— Ах, Юрко! — папа зітхає і ховає хустку до кишені. — Біжи десь побався. Колись, як виростеш, тоді й ти знатимеш, що ця війна, крім самого царя, нікому не потрібна.
Засинав того вечора Юра і радо і стривожено. Війна повинна була приснитися неодмінно. Але ж чого плакав папа? Юра от-от засинав, і раптом знову виходило так, що він ще не спить. І війна ніяк не починала снитися. В очі лізла якась нісенітниця. То папа у спідниці і з бородою, неначе священик; То мама в мундирі капітана Яснополянського. То великі покручені труби йшли самі по дорозі, і всі враз махали до Юри паличками. Потім мало не приснилася ота вічна гора. Вона вже нахабно полізла Юрі під ноги, але Юра негайно ж збагнув, що це знову тільки сон, і саме тієї секунди, як гора почала хилитися й осипатися, — на злість їй прокинувсь…
Гора хилиталася і осипалася далі.
Юра розсердився і прокинувся ще дужче.
Але гора не припиняла лізти йому під ноги і хилитатися. Це було просто смішно. Юра розплющив очі і хотів сісти на ліжку. Але саме в цю мить щось немов ударило в Юрине ліжко зісподу і хилитнуло куди дужче…
З сусідньої кімнати в цю мить чути вигуки і метушню. Юра прокидається зовсім, сідає на ліжку, розплющує очі. Що за чорт — сон продовжує снитися далі, не уві сні: вікно раптом хилитається туди і сюди, дах сарая за вікном тремтить, немовби він і не дах, а дерево на вітрі, склянки на столику коло Юриного ліжка стукаються одна до одної і жалісно дзвенять…
— Землетрус! — чується з сусідньої кімнати веселий батьків голос. — Землетрус! Де мої капці! Нуте-с!
Але Юрі відразу ж стає холодно і страшно. Слово «землетрус» він чує уперше, одначе він відразу ж чудово розуміє його — це значить, що труситься земля. Як це так можна, щоб трусилася земля? Земля не повинна труситися. Досі ж вона не трусилася?.. Для чого це? Чому? А що ж буде з людьми, собаками, будинками? Все ж це попадає! А куди ж падати?.. Значить, все пропаде і нічого більше не буде? Стає так страшно, що Юра схоплюється і починає щодуху репетувати. Значить, сон про гору був таки не сном, а правдою — тільки він снився наперед, а тепер все це має відбутися насправді. Юра репетує і тікає з ліжка геть. На порозі його перехоплює мама…
39
Xунхузи (китайськ. червонобородий) — назва учасників збройних банд, які діяли у Північно-Східному Китаї до перемоги революції.
40
Гаолянові хащі — зарослі однорічної зернової рослини, висота стебла якої досягає чотирьох метрів; маньчжурське просо.