Джейн Ейр

— Дякую вам; цього на сьогодні для мене досить. А тепер краще йдіть додому: якщо ви побудете трохи, ви десь знов роздратуєте мене якимось сумнівом чи ваганням.

— А як же школа, міс Ейр? Тепер, мабуть, її доведеться закрити?

— Ні. Я лишусь у ній вчителькою, поки ви знайдете мені заміну.

Сент Джон усміхнувся, схвалюючи моє рішення, ми потисли одне одному руки, і він пішов.

Не буду розповідати детально, скільки мені довелося їх умовляти та які висувати доводи, щоб уладнати справу спадщини так, як мені хотілося. Справа виявилася дуже тяжкою, але я непохитно стояла на своєму, тож мої двоюрідні брат і сестри врешті пересвідчились, що я дійсно твердо поклала собі поділити спадщину на чотири рівні частини, і в глибині душі відчули справедливість наміру, а надто ще, мабуть, усвідомили, що, бувши мною, вчинили б достоту так само; отже, вони таки згодились передати справу до третейського суду. Суддями обрано містера Олівера та одного досвідченого юриста. Обидва висловились на мою користь, і я досягла своєї мети.

Підготовлено належні папери про передачу спадщини: Сент Джон, Діана, Мері і я одержали достатні засоби до існування.

РОЗДІЛ XXXIV

Всю справу остаточне полагоджено десь аж перед Різдвом; наближалися святкові дні.

Я зачинила Мортонську школу, подбавши про те, щоб прощання не обійшлося без

подарунків. Достаток робить так само щедрою руку, як і серце: давати щось, коли сама одержала багато, — це випустити на волю розбурхані почуття. Я вже давно з радістю помічала, що декотрі з моїх учениць люблять мене, і коли ми прощались, це підтвердилось іще дужче: нони виказували свою любов просто й щиро. Мене тішила думка, що я посіла певне місце в їхніх нелукавих серцях. Я їм пообіцяла обов'язково навідуватись щотижня до школи і вчити їх цілу годину. Містер Ріверс прийшов, щойно я відпустила всіх школярок, — їх було вже шістдесят душ, — і, замкнувши двері, стояла з ключем в руці, обмінюючись особливо теплими прощальними словами з кількома моїми найкращими ученицями, чемними, статечними, скромними й розумними дівчатами, яких тільки можна було зустріти серед англійського селянства. Це багато про що говорить; адже, зрештою, англійські селяни освіченіші, культурніші й виявляють більше самоповаги від інших селян в Європі. Пізніше мені випадало зустрічати і французьких, і німецьких селянок, і от найкращі з-посеред них здавалися мені неосвіченими, невихованими й дурнуватими проти моїх мортонських учениць.

— Вам не здається, що ви винагороджені за ці місяці напруженої праці? — спитав містер Ріверс, коли вони пішли. — Хіба ви не раді, що справді дали користь молодому поколінню?

— Безперечно, рада.

— А ви попрацювали лише кілька місяців. Хіба не добре було б прожити так все своє життя, присвятивши його справі вдосконалення своїх ближніх?

— Так, — відповіла я. — Тільки ж я б не змогла присвятити себе цілком цій справі. Я хочу розвивати й свої здібності, а не тільки чужі. Тепер я до цього візьмуся. Не нагадуйте мені більше про школу; з цим уже скінчено, тепер я буду святкувати. Його обличчя споважніло.

— В чім річ? Що у вас за раптова забаганка? Що ви надумали?

— Діяти, і то якомога енергійніше. Насамперед прошу вас відпустити Анну і взяти собі якусь іншу служницю.

— Вона вам потрібна?

— Так, я хочу забрати її з собою до Мургауса. Діана і Мері будуть удома десь за тиждень, і я мушу перед їхнім приїздом дати скрізь лад.

— Ага. Бо я думав, що ви налаштувались у якусь мандрівку. Це вже краще — я відпущу Анну.

— Скажіть їй, щоб вона була готова завтра. Ось ключ від школи. Ключа від свого помешкання я вам поверну вранці.

Сент Джон узяв ключа.

— Ви дуже радо його віддаєте, — сказав він. — Мені не зовсім зрозуміла ваша веселість: я не бачу, яку справу ви собі обираєте замість тієї, що залишили. Яку мету, яке діло визначаєте собі в житті, до чого вас штовхатиме шанолюбство?

— Моєю найпершою метою буде ґрунтовно (розумієте всю вагу цього слова?), ґрунтовно прибрати Мургаус від горище аж до льоху, другою — намастити його воском, оливою та доти натирати ганчірками, поки все знов заблищить, як нове, третьою — розташувати з математичною точністю кожен стілець, стіл, килим, ліжко; потім я розділю навпіл ваші запаси вугілля й торфу, добре напаливши в кожній кімнаті, і, врешті, цілісінькі два дні перед тим, як мають приїхати ваші сестри, ми з Анною будемо збивати яйця, перебирати родзинки, товкти коріння, робити різдвяне печиво, готувати начинку до пирогів, та ще виконувати інші кулінарні обряди, що їх такі невтаємничені, як ви, не второпають, хоч скільки їм розповідай. Одне слово, моя мета — приготувати все якнайкраще до наступного четверга — дня приїзду Діани та Мері; моє найамбітніше бажання — прийняти їх так, щоб ця зустріч стала взірцем зустрічей. Сент Джон ледь помітно всміхнувся, але й далі здавався невдоволеним.

— Поки що все добре, — промовив він, — та, якщо говорити поважно, я певен, що коли відлине перша хвиля діяльності, вам захочеться чогось іншого, не тільки хатніх радощів та родинних почуттів.

— Це найкраще на цім світі, — урвала я його.

— Ні, Джейн, ні: цей світ не місце найвищої втіхи, і не силкуйтесь зробити його

таким; він не місце спочинку, не піддавайтесь лінощам.

— Навпаки, я хочу діяти.

— Поки що я вам пробачаю, Джейн, і даю вам два місяці, аби ви донесхочу натішились своїм новим становищем і щойно віднайденими родинними стосунками, але потім, я сподіваюсь, вам набридне Мургаус і Мортон, товариство сестер, себелюбний спокій і вигоди достатку. Я певен, що ваша енергійна натура знову спонукатиме вас до праці. Я з подивом глянула на нього.

— Сент Джоне, — відказала я, — негарно так говорити. Я налагодилась бути щасливою, мов та королева, а ви намагаєтесь посіяти в моїй душі неспокій. Нащо?

— А на те, щоб ви повернули на добро свій хист; Господь вам подарував його і колись суворо спитає, на що ви його використали. Попереджаю вас, Джейн: я дуже пильно стежитиму за вами і дбатиму, щоб ви не марнували стільки сили на жалюгідні домашні втіхи. Не чіпляйтесь так міцно за плотські узи, прибережіть свій запал і наполегливість на достойнішу справу, не марнуйте їх на дріб'язкове й скороминуще. Чуєте, Джейн?

— Ні, тепер я глуха. Здається, в мене є всі підстави бути щасливою, і я буду щаслива. До побачення!

І я була щаслива в Мургаусі, я завзято працювала, а зі мною й Анна, — їй подобалось, що я так весело порядкую в домі, де все стоїть догори дном, що я вмію орудувати щіткою, витріпувати порох, прибирати та куховарити. І справді, після дня чи двох «всевладдя неладу» нам було радісно бачити, як помалу зникає той розгардіяш, що ми його самі зчинили. Я перед тим поїхала до С... купити дещо до хати, — кузини й кузен дали мені волю робити всі зміни, які мені будуть до вподоби, і для цієї мети ми відклали певну суму грошей. Спальні та вітальню я залишила майже такими, як вони й були, бо знала, що Діані й Мері буде приємніше бачити свої давні столи, стільці та ліжка, ніж найвишуканіші обнови. І все ж дещо треба було підновити, щоб надати святковості їхньому поверненню додому. Гарні темні килими й завіси, кілька старанно дібраних речей з порцеляни та бронзи, покривала, дзеркала й туалетне приладдя якраз годилися на це — вони оновлювали кімнату, але не надто впадали в око. Кімнату й спальню для гостей я обставила наново меблями з червоного дерева з малиновою оббивкою. В коридорі й на східцях постелено килими. Коли все було закінчене, Мургаус видався мені всередині взірцем веселого й скромного затишку, бо зовні в цю пору року він Виглядав смутно й непривітно.

Врешті настав очікуваний четвер. Діана й Мері мали приїхати десь під вечір, але ще до смерку ми розпалили каміни на горішньому поверсі і внизу, на кухні був повний порядок, ми з Анною вбралися. Все було готове до зустрічі гостей. Перший з'явився Сент Джон. Я попросила його не навідуватись до Мургауса, поки не буде все опоряджене, та самої тільки думки про безлад у будинку, про брудну й буденну роботу було досить, щоб він тримався оддалік. Він застав мене на кухні, де я пекла тістечка до чаю. Наблизившись до печі, він спитав, чи я врешті задоволена роботою служниці. Я у відповідь запросила його оглянути разом зі мною мою роботу в усьому будинку і насилу вмовила його до цього. Він тільки неуважно зазирав крізь двері, які я перед ним відчиняла, а походивши трохи внизу й нагорі, сказав, що я, либонь, добре наморочилася, поки досягла за такий короткий час таких незвичайних змін, але й словом не виказав свого вдоволення новим виглядом оселі. Ця мовчанка зажурила мене. Я подумала, що зміни порушили любий його серцю, пов'язаний з минулим лад. Я спитала, чи це так, — звичайно, дуже сумним голосом.