Комедії

Така наука є, щоб, як потреба каже,

Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.

І вчинкам нашим злим оправдання знайти,

Якщо ми робим їх для чистої мети.

Ви потім навчитесь як слід ції науки,

А поки що себе мені віддайте в руки;

Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,

А винний буду я й візьму на себе гріх.

Ельміра кашляє дужче.

Ви кашель маєте.

Ельміра

Я страдниця, та й годі.

Тартюф

А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?

Ельміра

Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,

Ніякі пастильки його не проженуть.

Тартюф

Це неприємна річ.

Ельміра

Така, що й не сказати!

Тартюф

Нарешті легко вам вагання геть прогнати.

Тут ваша таїна сховається навік.

Лихе ж не зло само, а розголос і крик.

Скандал перед людьми вражає справді віру,

Але не є гріхом грішити потаймиру.

Ельміра

(кашляє дужче і стукає об стіл)

Я бачу, що мені скоритись час прийшов

І все віддати вам, що віддає любов;

Що меншим коштом я не смію сподіватись

Задовольнити вас і з вами сквитуватись.

Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,

Я зовсім нехотя переступлю межу;

Але коли вже так ведуть мене до того,

Як віри все не ймуть, не слухають нічого,

Коли упевнитись бажають виразніш,

То вже послухаєш людей і вдовольниш.

Коли в цім послуху образа буде богу,

Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.

І певно, що не я вину собі візьму.

Тартюф

Так, пані, я прийму; а про вину саму…

Ельміра

Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,

Чи чоловіка там де-небудь не видати?

Тартюф

І що вам за печаль журитися за ним?

Ми можем сим панком крутити, як дурним,

З таємних сих розмов радіє він без міри,

Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.

Ельміра

Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть

Та за дверима скрізь гарненько позирніть.

Оргон

(вилазячи з-під стола)

Оце скажу! Чи хто видав таку личину!

Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!

Ельміра

А ви вже й вилізли? Так іцо це?

Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.

Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,

А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.

Оргон

Чи пекло бачило тварину більш гидку!

Ельміра

О боже! Нащо ж так судити нашвидку!

Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;

Не поспішайте так, бо можна помилиться.

(Становить Оргона за собою).

Тартюф

(не помічаючи Оргона)

Сприяє все мені задля моїх утіх.

Я добре обдививсь по закутках усіх:

Нікого там нема, і з думкою ясною…

В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.

Оргон

(спиняючи Тартюфа)

Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!

І серденька свого так дуже не паліть.

Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!

Як легко спокута вас біс до злого вчину!

Ви сватали дочку, а зводили дружину.

Я все не розумів, до чого ви йдете,

І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.

Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю

І більше доказів я мати не бажаю.

Ельміра

(до Тартюфа)

В тім, що зробила я, для мене честь мала,

Але до цього я примушена була.

Тартюф

(до Оргона)

Як! Ви вже певні!

Оргон

Ну, без крику; не вгинайтесь,

I зараз же мені з будинку вибирайтесь.

Тартюф

Таж обіцяли ви…

Оргон

Не час розмовам цим.

Вам треба зараз же покинути цей дім.

Тартюф

Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;

Будинок мій, нехай про це відомо стане,

І я вам покажу, що ця крутня гидка

І сварка ця мене ні трошки не зляка.

Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,

Що в мене спосіб є розбити план лукавий,

За небо скривджене помститись і скарать

Тих, що тепер мене так вигнати хотять.

Ельміра

Про що він тут казав? І що це означає?

Оргон

Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.

Ельміра

Як?

Оргон

Помилку свою побачив я з цих слів.

Той запис на мій дім клопоту наробив.

Ельміра

Який там запис?

Оргон

Так, це діло вже пропало,

Та й інша річ мене турбує ще чимало.

Ельміра

Що знов?

Оргон

Дізнаєтесь. Але загляну вмить,

Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.

ДІЯ П'ЯТА

Клеант

Куди ви біжите?

Оргон Чи знаю ж я!

Клеант

До ладу

Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду

І в цій пригоді щось намислити гуртом.

Оргон

З цією скринькою збентеживсь я цілком.

Про інше тяжко так не міг би я журиться.

Клеант

То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?

Оргон

Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас

На схованку до рук віддав мені в той час,

Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.

Він говорив мені, що там лежать шпаргали,

Його ж добро й життя залежало від них.

Клеант

Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?

Оргон

Це сталось так: моє сумління винне в тому.

Якось признався я про це тому гидкому;

Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,

Що краще скриньку цю віддать йому на схов.

На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,

Якби за скриньку ту взяли мене на допит,'

І щоб, сумління вже свого не боячись,

Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.

Клеант

То кепсько; так мене принаймні це вражає.

Той дар і тайна та, яку від вас він має, —