Комедії

Мольєр

КОМЕДІЇ

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад а французької

Передмова та примітки ВАДИМА ПАЩЕНКА

Перевидання перекладу

НИЩІВНИЙ СМІХ МОЛЬЄРА

Видатний французький комедіограф Жан-Батіст Поклен (1622–1673), всесвітня слава до якого прийшла під ім’ям Мольєра, жив у досить складний період історії Франції. То був час довгорічних внутрішніх чвар і важких зовнішніх воєн, що потрясали державу, руйнуючи економіку країни і ще більше погіршуючи становище народу. То був також період зростання могутності абсолютистської монархії. XVII ст. у політичному житті франції було позначене важливою подією — остаточним розгромом анархічної сваволі феодального дворянства, так званої Фронди (1648–1653). Створена абсолютистська держава майже до кінця століття лишалася наймогутнішою у Західній Європі. Намагаючись диктувати свою ідеологію суспільству, абсолютизм використовував. усі можливі засоби, особливо — розгалужені організації церкви, а також і літературу.

У літературі цього періоду панівним напрямом став класицизм, представники якого, відтворюючи явища сучасного їм суспільства, зверталися до форм і зразків античної літератури. Класицизм був офіційно визнаний французькою монархією (зокрема королем Людовіком XIII і «королем-сонцем» Людовіком XIV та їхніми могутніми першими міністрами Рішельє і Кольбером), яка хотіла використати його для зміцнення своїх ідеологічних позицій.

У своєму розвитку класицизм спирався на поширену в той час раціоналістичну філософію Рене Декарта, що утверджувала не досвід, а розум як головний критерій істини, і частково — на матеріалізм послідовника епікуреїзму П’єра Гассенді. Теоретики класицизму ставили перед творами мистецтва цілком певні вимоги, які грунтувалися на доказах розуму, а не почуттів, — вимоги граничної ясності, композиційної чіткості, логічності викладу, що швидко ставали незаперечними канонами для різних жанрів літератури. Поети втрачали право на вільну творчість, оскільки їхні вірші регламентувалися формою античних ліриків або епічних чи трагічних поетів. У трагедії від автора вимагалося дотримання трьох єдностей — місця, часу і дії, які нібито були обов’язкові для всіх античних трагедій. Таким чином, класицисти у виробленні норм творчості були більшими «класиками», ніж справжні класики давньогрецької трагедії Есхіл, Софокл і Евріпід, які не дотримувалися суворо цих єдностей і відповідно до своїх творчих задумів дуже часто їх порушували.

Усі ці правила перетворювали художника на раба класицистської доктрини, а його герої переростали у холодних резонерів-манекенів, у яких усі пристрасті підкорялись розрахунку, продиктованому розумом; самі ж вони ставали носіями одних лише позитивних або негативних рис і якостей. До цього ще додавалась вимога дбайливого відбору матеріалу: все випадкове і короткочасне відкидалося, зло мало бути покараним, добро — винагородженим. Стало традицією, особливо в трагедії, розробляти виключно античні сюжети, запозичені або з міфів, або з творчої спадщини грецьких чи римських драматичних поетів. Кожному жанру повинна була відповідати й певна мова. «Високі» жанри (трагедія, епос) вимагали піднесеної, патетичної і барвистої мови, що мала підкреслити благородство почуттів героїв, «низькі» (комедія, фарс) — мови спрощеної, яка пасувала б героям звичайним.

Лише найталановитішим представникам класицизму щастило не розчинитися у класицистичній доктрині й зберегти свою творчу індивідуальність. Певною мірою це стосується трагічних поетів П’єра Корнеля і Шана Расіна, але особливо — Мольєра.

Хто ж він був, цей Мольєр, що в кінці 50-х років XVII ст. яскравим метеоритом увірвався в театральне життя Парижа і засяяв зіркою першої величини — засяяв, щоб ніколи вже не згаснути. Найталановитіший і найуніверсальніший серед сучасників за своєю творчою манерою, стилем і мовою, він став творцем величезної галереї соціальних образів, своєї епохи. Не випадково пізніші дослідники інколи порівнювали драматургію Мольєра, підкреслюючи в ній надзвичайно широке охоплення дійсності, з «Людською комедією» Бальзака. Мольєр не тільки став центром усього театрального життя Франції, але й визначив шляхи дальшого розвитку драматичного мистецтва, вплинув на багато поколінь драматургів різних країн.

Син купця і ремісника Жана Поклена, — людини досить заможної, що незабаром став навіть придворним драпірувальником, а потім і королівським камердинером, — Жан-Батіст відмовився піти уторованим батьком шляхом. Закінчивши Клермонський колеж, у якому він студіював латинську мову, офіційні науки і філософію Арістотеля, а також прослухав курс лекцій філософа-математика П’єра Гассенді, Жан-Батіст на вимогу батька поїхав до Орлеана і склав там іспит на ступінь ліценціата права. Проте сподівання старшого Поклена виявились даремними — Жан-Батіст так і не став адвокатом. З 1643 року він вступив у Парижі в акторську трупу Бежара і разом із ним та його дочкою Мадлен, своєю коханою, що була талановитою актрисою, став засновником «Блискучого театру». З 1644 року він починає називатись Мольєром. Та початок його акторської діяльності був досить невдалий — паризькі глядачі ігнорували вистави театру, і незабаром сам Мольєр за несплату величезних театральних боргів на короткий час потрапив до в’язниці. До того ж у Париж було запрошено італійську трупу, яку захоплено прийняли аристократичні глядачі і з якою товариші Мольєра поки що конкурувати не могли. Мабуть, інакше й не могло бути. Адже «Блискучий театр» ставив виключно трагедії, а, як пізніше переконався сам Мольєр, ні він, ні Бежар за своїми даними не були трагічними акторами.

Врешті театр припинив своє існування, і 1645 року Мольєр із своїми друзями-акторами залишив Париж. Невдовзі воші приєдналися до трупи досвідченого актора-трагіка Шарля Дюфрена. Почався довгий період мандрів і поневірянь, сповнений спочатку невдачами й розчаруваннями. Та все-таки кінець кінцем прийшов і довгожданий успіх.

Роки мандрів Мольєра співпали з народними повстаннями напередодні і в часи Фронди. Цілком можливо, що саме під впливом цього народного руху визрівав демократизм поета, його різко критичне ставлення до аристократії. На жаль, про період перебування Мольєра і його друзів за межами Парижа нам майже нічого не відомо. Існують лише окремі дані про місця, де вони побували, натяки на важкі часи, що їм довелося пережити, здогадки дослідників. Так, відомо, що 1647 року трупу було запрошено до Тулузи на свято, влаштоване містом королівському намісникові, Потім трупа переїхала до міста-фортеці Каркасона. 1648 рік актори провели в Нанті та інших провінційних містах. У 1649 році вони вже у Бордо — лишилось свідчення, що там провалилася вистава драми Мольєра «Фіваїда», написаної за зразками класичної трагедії. І знову Тулуза, Лімож, де трупу чекала нова невдача. А далі Нарбонн, Ажан… Мабуть, у 1650 році трупу знову очолюють Мольєр і Бежар. Наступного року вона переїздить до провінції Лангедок, потрапляє знову до Каркасона, потім — до Гренобля. Врешті Ліон, що стає постійним місцем її перебування, але трупа й далі час від часу виїздила до провінції. Поступово до неї починає приходити визнання і популярність.