Страница 81 из 116
Дженет перестала ходити зі Стрітером на вечері до Тома,
— Я не в силах цього витримувати, — призналася вона. — Не через те, що Карл човгає, і не тому, що штани в нього мокрі іноді, а через вираз його очей, він немов пам’ятає, яким колись був, але не може пригадати, яким чином опинився в теперішньому стані. А ще... я не знаю... в його очах завжди присутня якась надія, від чого мене бере відчуття, що все в житті — цс лише жарт.
Стрітер розумів, що вона має на увазі, і сам часто міркував про це, вечеряючи зі своїм старим другом (без Норми, без її куховарства, на столі тепер були здебільшого куплені у крамниці готові страви). Він отримував насолоду, дивлячись, як Том годує свого вбогого сина, і також насолоджувався виразом надії на обличчі Карла. Воно ніби промовляло: «Це все мені сниться, але скоро я прокинусь». Джен була права, це жарт, але жарт доволі вдалий.
Якщо добре про це поміркувати.
мером року, аж поки поява «Гітарних Героїв»1 не зробить її за- 11 арілою. На той час Джас уже розробляв комп’ютерну про- і раму з компонування музики під назвою «Ти Могеш, Бейбі»2. (! і арший Стрітер отримав підвищення і став керівником фі- ііїї, пішли чутки, що в недалекому майбутньому він посяде крісло голови регіонального відділення банку. Він повіз Дже- мет до Канкуну3, вони там фантастично відпочили. Вона почала називати його «мій зайчик-цьомчик».
Бухгалтер з Томової «Сміттєзбиральної & Сміттєпереробної компанії» привласнив два мільйони доларів і зник у невідомому напрямку. Аудит, який слідом за цим відбувся, виявив, що фірма взагалі перебуває у вельми хисткому стані; схоже було па те, що той поганець бухгалтер надкушував її роками.
«Надкушував? — подумав Стрітер, читаючи про це статтю и «Деррі Ньюз». — Це більше схоже на вигризання».
Том більше не виглядав на тридцять п’ять; він скидався на шістдесятирічного. І мабуть, сам про це знав, бо перестав підфарбовувати собі волосся. Стрітер втішився, побачивши, що ноно в нього не посріблявіло під колишнім штучним кольором; нолосся Тома Ґудх’ю виявилося безживним, невиразно-сірим, як парасоля Лядвио, коли той почав її складати. Це колір волосся, вирішив Стрітер, тих старих, котрі, сидячи на паркових ланах, годують голубів. Назвімо його «Тільки для лузерів».
У 2005 році футболіст Джейкоб, котрий замість коледжу (куди його прийняли б на повноцінну спортивну стипендію) пішов працювати в помираючу компанію свого батька, познайомився з дівчиною, з котрою невдовзі й побрався. Невеличка бадьорії брюнеточка на ім’я Каммі Доррингтон. Стрітер зі своєю дружи ною погодилися, що церемонія була гарною, хоча весь час умро довж неї щось гугукав, белькотав і гиготав Карл Ґудх’ю, ба наиі і ь попри те, що найстарша з дітей Тома — Ґрейсі — наступила со бі на край довгої сукні при виході з церкви, впала зі сходів й зли мала ногу в двох місцях. Допоки це не трапилося, Том Ґудх'ні виглядав майже схожим на себе колишнього. Щасливим він ми глядав, іншими словами. Стрітер не ображався на це його не величке щастя. Він гадав, що навіть у пеклі люди вряди-годи отримують можливість сьорбнути трішки водички, хоча б зп радити того, щоби їм повною мірою усвідомити жах невсити мої спраги, коли вона опанує ними знову.
На медовий місяць пара вирушила до Белізу. «Можу заклш тися, що дощ періщитиме там весь цей час», — думав Стрі тер. Дощу не було, але Джейкоб майже цілий тиждень провій у вбогому шпиталі, страждаючи від гострого гастроентериту й какаючи в паперові пелюшки. Він мусив би пити воду тілі» ки з пляшок, але одного разу забув і почистив зуби водою з-під крана. «Сам винен», — казав він.
Понад вісімсот американських вояків загинуло в Іраку. Не поталанило тим хлопцям і дівчатам.
Тома Ґудх’ю взялася мучити подагра, далі найшла кульгавість, він почав ходити з ціпком.
Того року в чеку, виписаному «Позаконфесійному дитячому фонду», значилася дійсно велика сума, але Стрітер тим не переймався. Хто віддає, той більш благословенний за того, хто приймає. Усі найкращі люди так кажуть.
.і
іюм на користь джину «Бомбей Сапфір» і був уже вельми напідпитку.
— Я не розумію, що зі мною відбулося! — рюмсав він. — Я почуваюся... я здаюся собі... тим сучим Йовомі126
Стрітер пригорнув його до себе, втішав його. Казав своєму старому другові, що хмари завжди приходять, щоб рано чи пізно обов’язково розвіятись.
— Бігме, ці хмари, курва, висять наді мною казна-як довго! — ридав Ґудх’ю, б’ючи Стрітера по спині кулаком. Стрітер на це не зважав. Його старий друг уже не був таким дужим, як колись.
Розлучилися Чарлі Шин, Торі Спеллінг і Дейвід Хасселгоф127, а в Деррі справляли тридцятирічний ювілей подружнього життя Дейвід і Дженет Стрітер. Була вечірка. Під її фінал Стрітер обруч зі своєю дружиною повів усіх гостей надвір. Він підготував феєрверк. Усі аплодували, окрім Карла Ґудх’ю. Він намагався, але не попадав собі долонею об долоню. Кінець-кінцем, колишній студент Емерсон-коледжу покинув намагатися плескати і, гугукаючи, став показувати пальцем в небо.
У 2007 році до в’язниці сів (не вперше) Кіфер Сазерленд за керування автомобілем у нетверезому стані, а чоловік Ґрейсі Ґудх’ю-Дікерсон загинув у автокатастрофі. На його смугу винесло зустрічного п’яного водія, коли Енді Дікерсон повертався з роботи додому. Добра новина полягала в тім, що тим п’яницею за кермом був не Кіфер Сазерленд128. А поганою стало те, що Ґрейс Дікерсон перебувала на четвертому місяці вагітності й без цента. Її чоловік заради економії був перестав
сплачувати внески, перервавши дію своєї страхової угоди Ґрейсі переїхала жити до батька й брата Карла.
і
— З їхнім щастям та дитина народиться калічною, — ска зав Стрітер одного вечора, коли вони з дружиною, щойно по кохавшись, лежали в ліжку.
— Замовкни! — скрикнула шокована Дженет.
— Коли про щось промовляєш, воно не здійснюється, — по яснив Стрітер, і невдовзі обидва зайчики-цьомчики заснули в ніжних обіймах.
Того року чек для «Дитячого фонду» був на тридцять тисяч доларів. Стрітер підписав його зі спокійною душею.
Дитя Ґрейсі народилося у розпал снігової бурі 2008 року. Добра новина полягала в тому, що на ньому не було ознак каліцтва. Поганою новиною стало те, що воно народилося мертвим. Той їхній клятий сімейний дефект серця. Ґрейсі — беззуба, безмуж- ня й нездатна нічого унюхати носом — запала в глибоку депресію. Стрітер вважав, що це ознака загалом здорового розуму. Якби вона почала прогулюватись, насвистуючи «Не переймайся, будь щасливим»129, він порадив би Томові замкнути на ключ всі, які є в їхній хаті, гострі предмети.
Розбився літак з двома членами рок-гурту «ВІіпк-182»130 на борту. Погана новина, загинуло чотири людини. Добра новина, натомість вижили рокери... хоча один з них невдовзі таки помре.
— Я образив Господа... — сказав Том Ґудх’ю під час однієї з вечер, котрі двоє друзів тепер називали «холостяцькими вечорницями». Стрітер сам приніс для них спагеті з «Кара Мама» і геть підчистив власну тарілку. Том Ґудх’ю ледь торкнувся своєї порції. В іншій кімнаті Ґрейсі з Карлом дивилися по
телевізору «Американського ідола»131, Ґрейсі мовчки, колишній студент Емерсон-коледжу гугукаючи й щось лепечучи. — Я не знаю, яким чином, але образив.
— Не говори так, бо це неправда.
— Ти цього знати не можеш.
— Я точно знаю, — співчутливо промовив Стрітер. — Це дурна балачка.