Страница 31 из 116
Арлетт показала мені хижку, де він заліг на дно, і велосипед, приткнутий під її задньою стіною — той велосипед був першою річчю, яку він купив за вкрадені гроші. Тоді я не зміг би розпо- иісти вам, де була його схованка, але з роками я з’ясував її місцезнаходження і навіть побував там: проста халабуда при дорозі з вицвілою, намальованою фарбами рекламою коли «Королівська Корона»1. Вона містилася за кілька миль від західної межі Омахи, і звідти було видно Бойз-Таун2, котрий почав
' «Royal Crown Cola» — напій, що випускається з 1905 року; бренд зараз належить кільком транснаціональним компаніям.
«Boys Town» («Хлопчаче містечко») — побудований 1921 року католицьким священиком отцем Фланагеном притулок для бездомних дітей, який діє й тепер у передмісті Омахи, маючи філії в інших штатах.
працювати за рік до того. Одна кімнатка, єдине віконце без скла, і нема пічки. Він замаскував велосипед бадиллям та сіном і по чав розробляти план. Тоді, приблизно через тиждень після то го як пограбував «Перший сільськогосподарський банк», — на той час цікавість поліції до вельми дрібного пограбування муси ла вщухнути, — він почав наїжджати велосипедом до Омахи.
Тупий хлопець відразу ж попрямував би до католицького пансіону Святої Евсебії, де й потрапив би в розставлену омась кими копами пастку (Шериф Джоне, безсумнівно, сподівався, що він так і зробить), але Генрі Фрімен Джеймс був занадто розумним для їхньої схеми. Він розвідав, де знаходиться пансіон, але до нього не наближався. Натомість він пошукав найближчу до нього цукерню, де подавали содову. Він правильно припустив, що дівчата вчащають туди завжди, коли мають нагоду (це траплялося, коли котрась своєю поведінкою заслуговувала на вільну прогулянку після уроків і мала хоч скількись грошей у сумочці), і хоча від дівчат Святої Евсебії не вимагалося обов’язкове носіння уніформи, їх доволі легко було відрізнити завдяки старомодним сукням, опущеним додолу очам та їхній поведінці — кокетливій і разом з тим боязкій. Ті, що не мали обручок на пальцях, але з великими черевами, найбільше впадали в очі.
Тупий хлопець спробував би зав’язати розмову з якоюсь із цих нещасних дочок Єви просто там, біля стійки з содовою, таким чином привернувши до себе увагу. Генрі натомість вибрав собі позицію надворі, в гирлі провулка між цукернею та сусідньою з нею галантерейною крамничкою, де він сидів собі на ящику, читав газету, а його велосипед стояв поряд, приставлений до цегляної стіни. Він чекав на дівчину, авантюрнішу за інших дівчат, чиї задоволення обмежувалися лише тим, щоб з’їсти морозива, посьорбати содової і поспіхом повернутись назад до сестер. Це значило — дівчину, котра палить. На третій день його висиджування в провулку така дівчина з’явилася.
Після того я її розшукав і побалакав з нею. Це не потребувало надто складної детективної роботи. Я певен, для Генрі і Шен-
нон Омаха виглядала метрополісом, але 1922 року вона насправді була лише трохи більшою за середнє містечко на Середньому Чаході, хоча й із претензіями на великий центр. Вікторія Галлет тепер поважна заміжня жінка з трьома дітьми, проте восени 1922 року вона була ще Вікторією Стівенсон: юною, незалежною духом дівчиною на шостому місяці вагітності, котра вельми полюбляла «Духмяні махорочні»1. Вона радо відгукнулася на пропозицію пригоститися із запропонованої їй Генрі пачки.
— Візьми собі ще пару на потім, — запропонував він.
Вона засміялася.
— Дурна дурепа була б я, аби взяла! Сестри нишпорять у наших сумочках і вивертають нам кишені, коли ми повертаємось. Мені, щоби прибрати з віддиху запах однієї цієї труїлки, треба буде зжувати три пластинки «Блек Джек»23. — Вона з веселою за- дирикуватістю поплескала себе по випнутому череву. — Яв тяжі, якщо ти цього ще не помітив. Погана дівчинка! А мій любчик під мене втік. Поганий хлопчик, але світу на це начхати! Тож тоді дяпан запроторив мене у темницю з пінгвінами на сторожі...
— Я щось тебе не розумію.
— Та хай йому чорт! Дяпан — це мій татусь! А пінгвінами ми називаємо сестер! — вона засміялася. — Ти, видко, звідкись із села чувачок! Авжеж! До речі, темниця, де я мотаю строк, називається...
— Святої Евсебії.
— О, ось тепер ти газуєш наввипередки, Джексоне, — вона пихнула сигаретою і примружилась. — Слухай-но, їй-бо, я вже знаю, хто ти, ти — дружок Шен Коттері.
— Тобі приз за надзвичайну здогадливість.
— Ага, я б не радила тобі підходити ближче, ніж на два квартали до нашого пансіону. Копи мають опис тебе, — вона щиро
і
і.
розреготалася. — Тебе, та плюс іще з півдюжини Осамотілих Ідальго, проте жоден з них не зеленоокий селюк, як ти, і жоден не мав і зблизька такої гарної дівчини, як Шеннон! Вона справ жня суперзірка! Йо!
— А чому, ти думаєш, я сиджу тут, а не ошиваюся там?
— Ну, от питаюся — чому ти тут?
— Я бажаю з нею побачитися, але, щоб мене схопили під час побачення, не бажаю. Я дам тобі два бакси за те, що пере даси їй записку.
Очі Вікторії широко розчахнулися.
— Друже, за двійку доларів я з сурмою під пахвою доставлю послання Гарсіа24. В отакому я безгрошів’ї. Давай записку!
— І ще два долари, якщо про це діло ти триматимеш рота на замку. Зараз і потім.
— За це тобі не треба переплачувати, — сказала вона. — Мені приємно буде наставити носа нашим святішим за Всевишнього сучкам. Ага, вони тебе ляскають по руці, коли захочеш взяти за обідом другу булочку! Неначе в часи Гулпівера Твістаї
Він віддав їй записку, а Вікторія передала її Шеннон. Записка так і лежала в її маленькій сумочці, коли поліція врешті запопала її з Генрі в Елко25 у штаті Невада, і я бачив фотографію тієї записки, зроблену поліцейським фотографом. Але Арлетт розказала мені, що там було написано задовго до того, і її розповідь зійшлася слово в слово з тим, що було в знайденій записці.
«Я чекатиму від півночі до світанку позаду твого пансіону кожної ночі впродовж 2 тижнів, — ішлося в записці. — Якщо ти не з’явишся, я зрозумію, що між нами все скінчено & повернуся назад у Гемінгфорд & і ніколи більше тебе не турбувати-
.і
мг, хоч і кохатиму тебе довічно. Ми молоді, але ми могли б прибрехати собі віку & розпочати хороше життя в іншому м/< /(/' (Каліфорнії). Я маю трохи грошей &знаю, як добути ще. Пік інорія знає, як мене знайти, якщо ти захочеш послати мені чіписку, але тільки одну. Більше небезпечно».
Я гадаю, саму записку могли віддати Гарлену й Саллі Котте-
1 ч. Я кщо так, вони бачили, що мій син обвів свій підпис сердеч- м>м. Я гадаю, можливо, саме це переконало Шеннон. Я загаду- ккя, чи потребувала вона взагалі якихось умовлянь. Цілком можливо, що все, чого вона бажала на землі, було зберегти (і узаконити) ту її дитину, яку вона вже встигла душевно полю- інп и. Цього питання моторошний шепіт Арлетт так і не торкався. Можливо, їй самій це було нецікавим так чи інакше.
Після того знайомства Генрі повертався до провулку щодня. Я певен, він розумів, що замість Вікторії там можуть з’явитися копи, але вважав, що не має іншого вибору. На третій день йо- и> чергування вона прийшла.
- Шен написала тобі відповідь одразу ж, але я раніше не мо- і л.і ніяк вибратися, — пояснила вона. — Якийсь косяк із травою знайшовся в тому хліві, що вони його називають музичною кімнатою, і пінгвіни відтоді на стежині війни.