Страница 105 из 116
— Чоловік, котрий убиває жінок, а потім надсилає їхні документи до поліції? — Вона повернулася до столу, чашка плавно пливла в її руці. — Газети буквально живляться ним.
Він наставив на неї палець — той самий жест «пістолет», як у Боба, — і підморгнув:
— Правильно кажете. Саме так. «Кров робить заголовки» — таке у них гасло. Мені довелося трішечки працювати з цією справою. Я тоді ще не вийшов на пенсію, але вже до цього наближався. Я мав репутацію такого парубка, котрий міг подеколи отримати результати, гарненько понишпоривши... просто керуючись моїми як-там-вони-звуться...
— Інстинктами?
Знову той палець-пістолет. Знову підморгування. Так, ніби існувала якась таємниця, до якої вони обоє були причетні.
— Коротше, мене тоді відрядили працювати самого, розумі
і єте — старий, кульгавий Холт показує там і тут фото, розпитує, а головно... ну, знаєте... просто нюшить. Бо я завжди мав нюх на такого роду справи, Дарсі, а насправді так ніколи його й не втрачав. Це було восени 1997 року, невдовзі по тому, як було вбито Стейсі Мур. Вам це ім’я ніяк не дзенькнуло?
— Здається, ні, — сказала Дарсі.
— Ви б його запам’ятали, якби побачили фотографії з місця злочину. Жахливе вбивство — як же, мабуть, страждала та жінка. Проте, звісно, той парубок, що називає себе Беде, був зупинився на довший час, більш як на п’ятнадцять років, і, либонь, забагато пари наварилося у нього в котлі в очікуванні вибуху. І саме їй не пощастило виявитися ошпареною. Словом, парубок, котрий тоді був Генеральним прокурором штату, поставив мене на цю справу. «Хай спробує старий Холт, — сказав він, — йому все’дно нічого робити, а так хоч під ногами не плутатиметься». Навіть тоді мене вже звали старим Хол гом. Через мою кульгавість, як я здогадуюсь. Я побалакав з її друзями, з її родичами, з її сусідами на шосе № 106 і з людьми, разом з якими вона працювала у Вотервілі. О, я тоді набалакався з ними до схочу. Вона працювала офіціанткою у тамтешньому міському
ресторанчику, що називається «Сонячна сторона». Чимало іт дорожніх зупинялися там, бо ледь не поряд, лиш трішки далі по трасі, там застава, де беруть плату за дорогу, але мене білі, ше цікавили її постійні клієнти. Її постійні клієнти-чолол/м/
— Звичайно ж, ви й мусили ними цікавитися, — промур мотіла вона.
Один з них був респектабельним, процвітаючим парубком років сорока-сорока п’яти. Заїжджав через кожні три-чотири тижні і завжди сідав до якоїсь із кабінок Стейсі. Авжеж, я, ли бонь, не мусив би цього говорити, оскільки той парубок ІІИ явився вашим покійним чоловіком — говорити погано про мертвого, але оскільки вони тепер обоє мертві, я так гадаю, цг правило себе скасовує, якщо ви розумієте, що я маю на уші зі... — Рамзі затнувся, явно сконфужений.
— Ви геть заплуталися, — сказала Дарсі розвеселена, помри свій стан. Може, він спеціально хотів її розвеселити. Цього їй було не знаття... — Пожалійте себе, скажіть просто, як воно є, я доросла дівчинка. Вона з ним фліртувала? Про це саме йдеться? Вона не перша з офіціанток, що фліртують з подо рожнім чоловіком, навіть якщо в того чоловіка на пальці об ручка.
— Ні, там було не зовсім так. Судячи з того, що розповіли мені інші офіціантки — ну, звісно, вам варто поставитись до цього доволі скептично, бо вони всі її любили — це він загравав до неї. І, за їхніми словами, їй це не дуже подобалося. Вона казала, що від нього її дрижаки беруть.
— Це звучить не дуже схоже на мого чоловіка.
Або на те, що їй розповідав Боб, якщо точніше.
— Ні, проте, ймовірно, з нею саме так і було. З вашим чоловіком, я маю на увазі. І дружина не завжди знає, що її благовірний робить у дорозі, хоча й може вважати, ніби все знає. Коротше кажучи, одна з офіціанток розповіла мені, що той чоловік їздить джипом «Тойота». Вона запам’ятала це, бо має таку само машину. І знаєте, що? Кілька фермерів, сусідів Стейсі Мур, бачили, як за кілька днів до вбивства цієї жінки саме та- ка «Тойота» проїжджала туди-сюди повз те місце, де стояла сімейна ятка Мурів. У тому числі якраз за день до того, як трапилося вбивство.
— Але ж не саме в той день.
— Так, проте такий обережний парубок, як той Беде, звісно ж, собі цього не дозволив би. Хіба це схоже на нього?
— Припустімо.
— Ну, значить, я мав його опис, тож і почав нишпорити в місцевості навкруг ресторану. Нічого кращого мені не залишалося. Десь за тиждень роботи я досяг лише того, що натоптав собі мозолі та випив кілька чашок дармової кави — жодної не порівняти зі смачнючою вашою, чесно кажу! — і я вже був готовий здатися. А потім я випадково зазирнув до одно го закладу в центрі міста, «Монети в Міхельсона». А на цю на зву в вас відгукується якийсь дзвіночок?
— Авжеж. Мій чоловік був нумізматом, а заклад Міхельсона був однією з тих пари-трійки найкращих спеціалізованих крамничок на цілий наш штат. Тепер уже ні. Старий Міхель- сон помер, а його син закрив цей бізнес.
— Йо. Ви ж пам’ятаєте, як у пісні співається: час забирає все кінець-кінцем — ясність ваших очей, пружність ходи, навіть здатність як слід потрахатися, вибачте мою французьку. Але тоді ще Джордж Міхельсон був живий...
— На задніх лапах і нюхає повітря, — мугикнула Дарсі.
Холт Рамзі посміхнувся.
— Саме так, саме так. Коротше, він упізнав чоловіка за описом. «Ба, та це ж схоже на Боба Андерсона», — каже він тоді. І вгадайте, що далі? Той їздить джипом «Тойота» саме тієї моделі.
— О, але він ту машину бозна-коли поміняв, — докинула Дарсі, — на...
— «Шевроле Сабурбен», чи не так?
Рамзі промовив назву компанії як «Шевалей».
— Так, — Дарсі, склавши руки, спокійно дивилася на Рамзі. Вони вже майже все з’ясували. Залишилося єдине питання:
в
ким із партнерів тепер уже анульованого шлюбу Андеркшіи більш цікавиться цей гостроокий старий?
— Гадаю, у вас більше нема того «Сабурбена», чи не таю'
— Так. Я продала його через місяць після смерті мого чплп віка. Подала оголошення до каталогу «Дядечка Генрі», і на ш.п го відразу зреагували. Я боялася, що матиму якісь проблеми, машина з великим пробігом, споживає багато пального, алг нічого такого. Звісно, отримала я за неї небагато.
А за два дні до того, як по неї мусив приїхати той покупець, вона ретельно її обшукала — від носа до корми, як то кажуть моряки, — не забувши витягти й підстилку з багажника Не знайшла вона геть нічого, проте все одно витратила п’ятде сят доларів на те, щоб її помили ззовні (що її не дуже хвилю вало) й піддали паровій чистці всередині (чим вона насираи ді переймалася).
— А, старий добрий «Дядечко Генрі». Я точно таким же чи ном продав колись «Форд» моєї покійної дружини.
— Містере Рамзі...
— Холт.
— Холте, ви готові цілком упевнено ідентифікувати мого чоловіка, як саме того, хто загравав до Стейсі Мур?
— Ну, коли я тоді балакав з містером Андерсоном, він ви знав, що бував у «Сонячній стороні» час від часу — визнав це легко, — але заявив, що ніколи не звертав особливої уваги на когось із тамтешніх офіціанток. Пояснив, що завжди був з головою занурений у свої робочі папери. Але ж, звісно, я показав його фотографію — з його водійської ліцензії, ви ж розумієте — і персонал ресторану засвідчив, що це напевно він.
— А мій чоловік знав, що у вас... що ви маєте до нього особливий інтерес?
— Ні. Він був цілком упевнений, що я просто якийсь собі старий дідок кульгавий, що шукає свідків, котрі бодай хоч щось бачили. Ніхто не боїться такого кривого селезня, як я, розумієте?