Страница 106 из 116
«Я вас боюся, страх як».
в
— Небагато тут для відкриття справи, — зауважила вона. — Якщо ви намагаєтеся її відкрити тобто.
— Ні про яку справу не йдеться! — щиро розреготався він, і але його карі очі залишались холодними. — Якби я міг відкри-
1 ти справу, ми з містером Андерсоном не вели б тоді нашої ма
ленької розмови у його кабінеті, Дарсі. Вона відбувалася б у моєму кабінеті. Звідки ніхто не вийде, допоки я йому не скажу, що вже можна. Або поки адвокат його не висмикне, звісно.
— Може, вже час вам перестати танцювати довкола, Холте?
— Гаразд, — погодився він, — чом би й ні? Воно й правда, навіть найпростіші вальсові па мені тепер робити ой як боляче. Хай буде він проклятий, той Двайт Шеміно, до речі! До того ж мені не хотілося б забирати у вас весь ранок, тож рушимо далі вже скоренько. Мені вдалося знайти підтвердження того, що подібна «Тойота» з’являлася біля місць двох попередніх убивств — того періоду, що ми його називаємо «першим циклом Веде». Не зовсім така сама, іншого кольору. Але я також знайшов підтвердження того, що ваш чоловік мав іншу «Тойоту» цієї ж моделі колись, у сімдесятих.
— Це правда. Йому ця машина подобалася, тож і поміняв потім на таку ж саму.
— Йо, чоловіки до цього схильні. А повноприводні автомобілі особливо популярні в місцевостях, де сніжить по півроку. Але після вбивства пані Мур — і після того, як я з ним побалакав, — він пересів на «Сабурбен».
— Не відразу, — уточнила Дарсі з усмішкою. — Він ще їздив на тій своїй повноприводній «Тойоті» і в новому сторіччі.
— Я знаю. Він її поміняв у 2004 році, незадовго перед тим, як неподалік від Нешва186 було вбито Ендрію Ханікат. Сіро- блакитний «Сабурбен»; рік випуску 2002-й. І «Сабурбен» приблизно того ж року випуску і точно такого ж кольору доволі часто з’являвся неподалік від дому місіс Ханікат упродовж мі-
а
сяця чи близько того, перед тим як її було вбито. Але тут Тії ка смішна річ, — він нахилився ближче, — я знайшов одного свідка, котрий сказав, що той «Сабурбен» мав вермонтські но мери, і ще одного — така собі старенька, маненька леді того типу, що сидять у себе в вітальні біля вікна від ранкової зорі до останнього світла та й дивляться, що відбувається на їхній вулиці, не маючи чогось іншого робити, — так от вона мені казала, що бачила номери штату Нью-Йорк.
— Боб мав номери штату Мейн, — сказала Дарсі. — Та ви й самі це добре знаєте.
— Звичайно, звичайно, але номери можуть бути й краденими, розумієте?
— А як щодо вбивства Шейверстонів, Холте? Чи бачили сіро- блакитний «Сабурбен» поблизу оселі Гелен Шейверстон?
— Я бачу, що ви слідкували за справою Беде трішечки уважніше за більшість решти людей. Трішечки уважніше, ніж ви прикидалися спочатку, це також.
— Так його бачили?
— Ні, — відповів Рамзі: — Правду кажучи, ні. Але сіро- блакитний «Сабурбен» бачили неподалік від того ручаю в Еймсбері, до якого було скинуто тіла. — Він знову усміхнувся, тоді як його холодні очі не переставили вивчати її. — Скинуті, немов якийсь мотлох.
Вона зітхнула.
— Я знаю.
— Ніхто не зміг мені нічого сказати про номери того «Са- бурбена», котрий бачили в Еймсбері, але якби хтось спромігся, мене б не здивувало, якби на ньому були номери Массачусетсу або Пенсільванії. Чи будь-якого штату, тільки не мейнські.
Він ще нахилився вперед.
— Цей Беде надсилав нам записки разом з ідентифікаційними документами своїх жертв. Дражнив нас, розумієте, під’юджував, щоб його зловили. Мо’, він якоюсь часткою душі навіть сам бажав, щоб його зловили.
«І
— Можливо, й так, — кивнула Дарсі, хоча сама в цьому сумнівалась.
— Записки написані великими друкованими літерами. Ті люди, котрі так роблять, вважають, що письмо друкованими літерами неможливо ідентифікувати, але в більшості випадків це можливо. Тотожності добре видно. Гадаю, у вас не збереглося ніяких паперів вашого чоловіка, чи я помиляюсь?
— Ті, що не повернулися назад, до його фірми, знищені. Але я так собі уявляю, у них там повнісінько зразків. Бухгалтери ніколи нічого не викидають.
Він зітхнув.
— Йой, але то такі фірми, що я мусив б отримати судовий ордер, аби до чогось дістатися, а для того, щоб його отримати, мусив би показати перспективну справу, якої я взагалі не маю. Я маю лише низку нібито випадкових збігів — хоча вони зовсім не випадкові в моїй голові. А також маю низку... як би гак висловитись. .. близькостей — хіба що так ви могли б їх назвати — за місцем і часом, проте й зблизька не таких і не стільки, що їх можна було б кваліфікувати як ґрунтовні докази. Тому-то я й приїхав до вас, Дарсі. Я боявся, що мене і в дім не пустять, але ви поставилися до мене дуже лагідно.
Вона промовчала.
Він нахилився вперед іще далі, тепер уже ледь не зависаючи над столиком. Немов якийсь хижий птах. Проте під тією холодністю, і то не дуже глибоко, в його очах ховалося дещо інше. Вона подумала, що можливо, це доброта. Вона беззвучно благала, щоб це було так.
— Дарсі, ваш чоловік був Беде?
Вона усвідомлювала, що цей старий може записувати їхню бесіду; це напевне не виходило за рамки можливого. Влміі 11, слів, вона відірвала одну руку від столу і, піднявши її, покл і.і ла йому свою рожеву долоню.
— Ви довгий час про це не нічого не знали, правда?
Вона промовчала. Лише позирнула на нього. За пірнула в нього, як ото ви зазираєте до людей, котрих добре шаєте.
в
Тільки будьте обережними, коли так робите, бо не завжди ми там бачите те, що, як вам здається, ви бачите. Тепер вона цс знала.
— А потім ви дізналися? Одного дня ви дізналися?
— Вип’єте ще чашечку кави, Холте?
— Півчашки, — відповів він. І сів прямо, склавши руки в се бе на грудях. — Якщо більше, в мене у шлунку станеться ви кид кислоти, а я забув свій зантак удома.
— Гадаю, в мене є прилозек187 нагорі, в аптечці, — сказала по на. — То ліки Боба. Хочете, я принесу?
— Я не прийняв би нічого з того, що належало йому, навіть якби вогнем палав зсередини.
— Гаразд, — промовила вона м’яко і почала наливати йому каву.
— Вибачте, — промовив він. — Іноді емоції беруть гору в мені. Ті жінки... всі ті жінки... і той хлопчик, у котрого все життя було попереду. Це гірше за все.
— Так, — сказала вона, подаючи йому чашку. Вона помітила, як тремтить у нього рука, подумавши, що це, либонь, його останнє родео, неважливо, наскільки він меткий... а він був таки страхітливо метким.
— Жінка, котра лише під кінець гри дізнається, ким є насправді її чоловік, опиняється у вельми скрутному становищі, — промовив Рамзі.
— Так, я можу це собі уявити, — сказала Дарсі.
— Хто повірить, що вона могла жити з таким чоловіком довгі роки, навіть не підозрюючи, ким він є? Атож, вона ніби — як би ви це назвали — та пташка, що живе в пащі у крокодила.
— Якщо вірити цій історії, — уточнила Дарсі, — крокодил дозволяє тій пташці там жити, бо вона підтримує чистоту в його пащі. Годується поміж його зубів. — Вона поворушила пальцями правої руки, ніби щось вищипує. — Імовірно, це неправда. .. але правда те, що зазвичай це я возила Боббі до дан
тиста. Позбавлений опіки, він зазвичай «випадково» забував про домовлений візит. Він був таким дитинячим щодо болю. — Несподівано її очі набрякли слізьми. Клянучи себе, вона взялась витирати їх обома долонями. Цей чоловік не шануватиме сліз, пролитих на рахунок Роберта Андерсона.