Страница 3 из 18
* * * 13 О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай! Звільни ж мене з тенет, за ворога не май! Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,- Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай! * * * 14 Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам, Бо служать шахраям, шахрайський возять крам І найдивніше те, що під покровом віри Живуть кафірами* і продають іслам! * Кафір - «невірний» у мусульманському світі. * * * 15 В Каабі, в капищах,- дух рабства і покори. Співають рабству гімн церковні дзвони й хори, Міхраби*, храми, хрест - та це ж усе ознаки Терпіння рабського, його міцні підпори! * Міхраб - заглиблення в стіні мечеті. * * * 16 Ви думкою найвищого сягнули, Про Всеблагого теревені гнули, А в тайне прозирнути не змогли: Налепеталися - й навік заснули. * * * 17 Ви в себе всесвіту ввібрали силу I судите про нього - з небосхилу, А суть пізнавши - наче небосхил, Сягаєте чолом земного пилу. * * * 18 I юних, і старих - всіх поглинає час, I невеликий нам дається днів запас. Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. * * * 19 Не буде рож - є колючки над яром; Погасне світло - вдовольнишся жаром; Не буде шейха й ханаки* - ну що ж: Здобріємо дзвіницею й зуннаром**. * Ханак - місце молитви, монастир. ** Зуннар - пояс, який носили християни в мусульманських державах. * * * 20 Ти з глини сам зліпив мене, о Боже! Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе. Ніхто у голову мені, крім тебе, Ані добра, ні зла вписать не може! * * * 21 Той, хто усмішку дав устам дитячим, Хто темряву послав очам незрячим, Нічого нам не дав! Та ми не плачем, Бо тільки горе навкруги ми бачим. * * * 22 Як жаль, що молодість безслідно протекла, Що в ступі Неба нас потовчено до тла! О горе, горенько! I оком не змигнувши, У прах вернулися, покинувши діла! * * * 23 Хоч гарні щоки й кучері я маю І станом кипарис переважаю, Але спитайте, нащо Майстер вічний В земнім саду зростив мене? Не знаю. * * * 24 Від хліба, що Творець нам посилає, Ніхто й малої скибки не відкрає. Тож не турбуйсь про те, що в тебе є, I не турбуйсь про те, чого немає. * * * 25 Не бійсь, як серце я покину без керма: Воно - як океан, у нього меж нема. А суфій* - глек вузький, пітьми по вінця повний: Дай крапельку йому - і вже він без ума! * Суфій - послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві. * * * 26 Як жалко, що весна моя скінчилась I книга юності навік закрилась! Та пташечка, що молодістю зветься, Звідкіль вона взялась? Куди поділась? * * * 27 Якби мені до рук - скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі! Із світу вигнав би всі смутки, болі, Чолом небес досяг, не жив би долі! * * * 28 Твій ворог - небеса коловоротні. Без друзів ти, всі дні твої самотні. Будь сам собою, не гадай про завтра, В минуле не дивись, живи сьогодні! * * * 29 Минають весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають. Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю, Ніяких ліків од журби не знають. * * * 30 Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне, Що нам дається тут,- життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно й мине.