Страница 141 из 150
Однак були випадки, коли вона не могла ігнорувати його. Коли він був в огидному настрої і вона його злила — зазвичай просто своєю присутністю або своєю бездіяльністю — він бив її до крові. Двічі їй довелося бути вилікуваною Сестрою, щоб вона не сплила кров'ю до смерті. Коли він був одержимий однією з дійсно мерзенних примх, то це, зазвичай, закінчувалося набагато гірше ніж просте побиття. Він був дуже винахідливою людиною, коли він придумував спосіб, як образити жінку. Коли він був у жорстокому настрої, здавалося, що не просто біль, а саме образа зачаровувала його. Придбавши жорстокий досвід, вона зрозуміла, що він не зупиниться, поки, нарешті, тим або іншим способом не вирве з неї крику.
Але вона кричала тільки при одній обставині — коли у неї зовсім не залишалося сил стримуватися, коли її пронизувала до такої глибини отримувана біль, або приниження, або відчай, що вона просто не могла стриматися від крику. І як тільки він це отримував, Джеган насолоджувався цим. Вона починала кричати не тому, що він після цього припиняв тортури, але тільки лише тому, що вона була на тій стадії, коли вже не могла контролювати себе. І саме це він любив бачити.
Траплялося, що він затягував жінок до себе в намет, в той час, як Келен повинна була залишатися на килимі біля ліжка, де її завжди змушували спати, ніби вона була його собакою. Він зазвичай приводив чимось засмучених, полонених жінок, які менше всього бажали цього. Здавалося, він вишукував полонянок, які більше за інших боялися привернути його увагу, і потім, в своєму ліжку з усією своєю жорстокістю давав їм зрозуміти, що вони рабині імператора. Коли він засинав, Келен, обіймаючи якось жінку, що перенесла цей кошмар, сказала їй, що одного разу прийде день, коли стане краще і намагалася заспокоїти настільки, наскільки могла.
Швидше за все, він робив це тому, що насолоджувався такими речами, але це було лише додатковим розвагою. Реальна мета, яку він переслідував, полягала в тому, щоб постійно нагадувати Келен, що трапиться з нею, як тільки повернеться її пам'ять. Малося на увазі, що та Келен ніколи не повернеться. Її пам'ять була зіпсована.
Тепер, коли вони дісталися до місця призначення, у них буде більше часу для ігор Джа-Ла. Келен знала, що будуть влаштовані турніри. Вона сподівалася, що увага Джегана переключиться на ігри. Вона повинна буде супроводжувати його — вона повинна залишатися поблизу, але це краще ніж бути з ним наодинці.
Як тільки вони дісталися до наметів імператора, спочатку вона була трохи спантеличена особливістю, з якою поставили намети, а також як розбитий табір в цілому. Спантеличувала відстань, на якій все було встановлено від мети їх походу. Дуже близько. Було схоже, що година-друга шляху і вони будуть там.
Келен не стала питати, чому вони різко зупинилися, але скоро вона це зрозуміла, коли офіцери прибули для нічного брифінгу.
— Я хочу, щоб всі Сестри до однієї були напоготові сьогодні ввечері, — сказав їм Джеган. — Ми близько і немає ніякої необхідності говорити, яку силу зла ворог зі своєї висоти може скинути на нас.
Келен помітила, що Сестри Юлія і Ерміна теж були звільнені і стояли неподалік, щоб слухати ці розпорядження. Це значило, що їх не відправлять розважати солдатів. Обидві виглядали як в похилому віці, — на всьому протязі тижнів маршу, майже кожну ніч їх відправляли до наметів в покарання за їх провини проти Джегана.
Вони як і раніше залишалися досить привабливими жінками, але не більше того. Обидві втратили всю красу, якою володіли колись. Їх очі, обтяжені темними мішками, були досить запалими і відстороненими. Очі кольору небесної синяви Сестри Ерміни, здавалося, висловлювали застигле здивування від того, ніби вона досі не могла повірити своїй долі. На їхніх обличчях проступили зморшки, надаючи їх очам важкий, висохлий, пригнічений погляд. Вони завжди були брудними, волосся на них постійно були сплутаними, а одяг — розірваним. Їх часто вранці можна було зустріти зі страшними синцями.
Келен не подобалося бачити, як хтось страждає, але їй не вдавалося відчути ніякої симпатії до цих двох. Якщо б не вони, вона ніколи б не опинилася в лещатах людини, який тільки й робила, що відраховувала миті до того моменту, як до неї повернеться пам'ять, коли він зможе всерйоз почати змушувати її переносити те, що він обіцяв зробити нестерпною мукою, як фізичною, так і моральною. Не раз він обіцяв їй, що збирається запліднити її, як тільки пам'ять повернеться до неї, і що вона народить йому дитину — чоловіка, як він завжди підкреслював. Він завжди загадково додавав що, як тільки вона поверне собі пам'ять, то до неї повернеться і розуміння того, що за монстр буде цей хлопчик.
Що б Джеган не робив з цими двома жінками, це не так турбувало Келен, як ця таємничість.
Зібравши воєдино почуті уривки і шматки, Келен зрозуміла суть того, що вони зробили з нею, в чому полягала їхня змова і що ті дві планували зробити з усіма решту. Тільки через це вони не заслуговували навіть жорстокого поводження. Якби вибір був за Келен, вона просто стратила б їх. Келен не бачила ніякої користі від тортур; вона просто вважала, що у них немає ні найменшого права продовжувати жити. Вони втратили право на життя і через зло, яке вже заподіяли іншим, і через те, що вони планували зробити, щоб відняти життя абсолютно у кожної живої істоти. І за цією міркою, вся ця армія заслужила смерті. Джегану Келен бажала саме такої долі.
— Принаймні, їх армія втекла, — сказав один з високопоставлених офіцерів Джегана, як тільки повели геть коня імператора. Інший взяв під вуздечку кобилу Келен.
У офіцера була зрізана половина лівого вуха. Воно давно зажило рубцями, перетворившись на потворність, яку було важко ігнорувати. І ті солдати, яким не вдавалося проігнорувати цю потворність, іноді втрачали і своє вухо.
— У них не залишилося ніяких захисників, — сказав інший офіцер.
— Я впевнений, що у них залишилися там люди, що володіють Даром, — сказав Джеган, — але вони не являють собою перешкоду, яка може зупинити нас.
— У повідомленнях від розвідників та шпигунів говориться, що дорога, яка веде наверх — вузька — занадто вузька для будь-якого варіанту масованої атаки. І що на шляху є розвідний міст, який був піднятий. Доставити будівельні матеріали, щоб зробити дорогу і оборонятися поки буде йти будівництво переходу через прірву, буде дуже важко. Що стосується величезних воріт, які перегороджують прохід до внутрішньої дорозі на плато, то вони закриті. Ні в кого немає ніякої віри в те, що ці ворота можна зруйнувати. Протягом тисяч років воно витримувало будь-який напад. Крім того, наші люди з Даром кажуть, що їхні сили слабнуть поблизу Палацу.
Джеган посміхнувся.
— У мене є деякі ідеї. Офіцер, у якого була відрізана частина вуха, схилив голову.
— Так, Ваше Превосходительство.
Поки Джеган і його офіцери розмовляли, Келен помітила маленьку групу солдатів на віддалі, які мчали з запаморочливою швидкістю через табір. Вони прибули ззаду, з півдня. На кожному кільці оборони солдати призупиняли своїх коней і, зісковзнувши з них, швидко перемовлялися з вартовими, після чого швидко супроводжувалися далі через пости.
Джеган теж помітив наїзників. Його бесіда з офіцерами припинилася, і незабаром всі вони спостерігали разом з імператором, як наїзники добралися до внутрішнього оборонного кола, супроводжувані хмарою пилу. Вони чекали у останнього сталевого кільця оборони дозволу увійти в коло захисту імператора.
Як тільки Джеган подав сигнал, солдати рушили вперед. Вони спішно йшли, незважаючи на те, що виглядали дуже втомлено.
Старший, який очолював їх, був міцним хлопцем, постарше інших, з твердим поглядом темних очей. Він відсалютував.
— Ну, — сказав Джеган, — в чому терміновість такого поспіху?
— Ваше Превосходительство, міста Старого Світу атакуються.
— Ну і що з того, — Джеган нетерпляче зітхнув. — Це — заколотники, в основному з Алтур-Рангу. Хіба їх досі не подавили?
— Ні, Ваше Превосходительство, це не бунтівники, хоча і ті теж продовжують доставляти неприємності, очолювані людиною, яку називають ковалем. Занадто багато місць піддалося нападу, щоб це могли зробити заколотники.