Страница 150 из 150
— Ти довіряєш Річарду? Довіриш йому своє життя?
— Звичайно, — сказала Кара, жодної секунди не вагаючись.
Ніккі кивнула на ходу. Вона проходила коридори, відгалуження, кімнати та сходи, абсолютно не помічаючи їх. Охоплена задумом, вона, нарешті, досягла укріпленої області Замку й головної кімнати, де контрольна мережа майже відняла її життя. Вона б померла, не виявися поруч Річарда. Він тоді клопотався над тим, щоб знайти спосіб врятувати її, коли ніхто більше не вірив, що це може бути зроблено.
Вона тоді довірила Річарду своє життя, а її життя стало великою коштовністю для неї завдяки йому. У двостулкових дверях Ніккі повернулася до Кари.
— Мені треба залишитися одній.
— Але я…
— У це залучена магія.
— Ох, — сказала Кара. — Ну що ж, гаразд. Тільки я буду чекати тут в залі на випадок, якщо знадоблюся тобі.
— Спасибі, Кара. Ти — справжній друг.
— У мене ніколи не було справжніх друзів — дійсно цінних друзів — поки не з'явився лорд Рал.
Ніккі злегка посміхнулася.
— Я ніколи взагалі не мала нічого вартого в житті, поки не з'явився Річард.
Ніккі закрила двостулкові двері. Позаду неї двоповерхові вікна знову мерехтіли від спалахів блискавок. Ніккі не пам'ятала випадку, коли б вона була в цій кімнаті, і не було б грози. Тепер весь світ був охоплений грозою.
Коли зблиснула блискавка, кімната освітилася різким яскравим світлом. Але все ж була одна річ в кімнаті, яка не відзначила на собі контакт навіть такого сильного світла. Вона вичікувала, як сама смерть.
Ніккі розкрила «Книгу Життя», поклавши її на стіл перед чорною, як смола, шкатулкою Одена, встановленої по центру стола. Здавалося, що кожен раз, як блискавка намагалася спалахнути, чорна скринька поглинала світло ще до того, як дійсно зблисне спалах. Вдивлятися в неї — це було все одно, що вдивлятися у вічність.
Ніккі промовила перші заклинання, викликаючи назовні темряву, таку ж неможливо чорну, як і у зловісної шкатулки, встановленої перед нею. Вона нагадала собі про те, що у Народному Палаці був чоловік, який проробляв це. Разом з гуркотом грому сила магії заповнила кімнату, двері заблокувалася. Ніхто не міг увійти. Простору, огородженого вікнами, більше не існувало. Вона викликала заклинання ще більш потужне. Кімната була безмовною і чорною, як смола. Ніккі отримала магічний зір від сил, які вона закликала.
Вона вимовляла слова, написані на наступній сторінці, закликаючи наступну магію, яка відкрила стежку для ключових формул. Вона застосувала розщеплення Магії Збитку для знищення бритвенно-тонкої частини плоті на кінці свого пальця і використала кров, що почала сочитися, щоб почати малювати потрібні діаграми перед скринькою Одена. Продовжуючою бігти кров'ю з відкритої ранки вона промалювала область стримування безпосередньо навколо шкатулки. Це було трохи схоже на захисний простір кімнати, але в набагато більш значущому масштабі. Будучи не обмеженою з самого початку, така міць, звільнена з шкатулки Одена, може ненавмисно порушити завісу, але будучи замкненою в обмеженому просторі, вб'є тільки людину, що почала цю спробу, чого і намагалася добитися Ніккі.
Майже не потребуючи читання книги, яку вона вивчала, як їй здавалося, половину свого життя, вона перейшла до рівнянь, що використовували пору року: перший день зими.
Як тільки це було закінчено, вона намалювала кров'ю два протистоячі символи і з'єднання вершин належних діаграм.
Так тривало і протягом наступної години, одна важлива формула за іншою, з обчисленнями, які ясно показували на що випливає шар магії, який буде охоплений наступним кроком. Кожен вузол у книзі вимагав застосування тільки відповідного рівня сили. Після кожного такого місця, Ніккі безстрашно продовжувала далі. Не було ніякого іншого шляху.
Так само, як і ніч, повільно тяглися лінії заклинання, нарощені навколо шкатулки — в якійсь мірі схожі на контрольну мережу Вогняного Ланцюга, тільки ті лінії палали зеленим світлом. Але були й інші — чисто білі, в той час, як всі ж інші були побудовані з елементів магії Збитку і вони були більш чорні, ніж чорне, не схожими ні на що інше, як порожнечу світу, куди і вели лінії, немов щілини в світ Темряви.
Коли Ніккі закінчила останню магічну формулу, вона, нарешті, почула шепіт самого Одена, на підтвердження того, що вона все зробила належним чином. Все ж це був не стільки голос, скільки сила, яка формувала поняття в її думках.
«Сила випущена», вона шепотіла крізь темряву словами, які відчувалися, як тріск льоду.
— Я закликаю цей час, це місце, цей світ ввести в гру шкатулки.
«Назвіть гравця».
Ніккі поклала руки на мертву чорну скриньку перед нею.
— Гравець — Річард Рал, — сказала вона. — Шануйте його волю. Виконуйте його розпорядження, якщо він виявиться гідним, убийте його, якщо ні, знищіть нас усіх, якщо він підведе нас.
«Прийнято. З цього моменту і надалі влада Одена введена в гру Річардом Ралом». Пророцтво говорить: «Якщо fuer grissa ost drauka не очолить цей фінальний бій, світ, що вже стоїть на краю тіні, впаде в жахливу темряву».
Ніккі прийшла до розуміння, що якщо Річард повинен був перемогти, він єдиний, хто повинен бути тим, хто поведе їх у цю заключну битву. Був єдиний спосіб для нього очолити битву — ввести шкатулки в гру. Тільки цим шляхом він дійсно звершить пророцтво: fuer grissa ost drauka — несучий смерть.
Пророцтво говорило, що вони повинні слідувати за Річардом, але це було більше ніж пророкування. Пророцтво тільки формально виражало те, як зрозуміла Ніккі, що Річард втілив цінності, які продожували життя. Він дійсно не слідував за пророцтвом — пророцтво слідувало за Річардом.
Воно невідступно слідувало за Річардом, послідує і в тому, що він зробить зі скриньками Одена, в тому, що він сам зробить з життям і смертю. Це буде остаточним випробуванням того, ким він був, ким він буде, ким він міг бути.
Річард сам озвучив умови бою, коли він говорив з військами Д'хари, пояснюючи їм, що з цього моменту війна буде вестися так: все або нічого. Іншого було не дано. І тепер дійсно було все або нічого.
Юлія та її Сестри Тьми аналогічно відкрили ворота до влади Одена. Боротьба була тепер дійсно в балансі. Якщо Ніккі була права щодо Річарда, а вона знала, що була права, то дві сили тепер правильно були зайняті в боротьбі, яка вирішить все це.
«Якщо fuer grissa ost drauka не очолить цей фінальний бій, світ, що вже стоїть на краю тіні, впаде в жахливу темряву». Вони повинні були ввірити Річарду цю боротьбу. З цієї причини Ніккі повинна була ввести шкатулки Одена в гру від імені Річарда. Сестри Тьми більше не були винятковими володарями влади Одена. У цьому сенсі Ніккі тільки що ввела Річарда в гру, даючи йому можливість перемогти в цій боротьбі.
Без того що вона тільки що зробила, він не зміг би перемогти, тим більше, вижити. Ніккі, здавалося, дрейфувала в якомусь віддаленому світі. Коли вона, нарешті, відкрила очі, гроза закінчилася. Перші промені світла тільки-тільки торкнулися вікон. Був світанок, світанок першого дня зими.
У Річарда був один рік, щоб відкрити правильну шкатулку. Життя кожного було тепер в його руках. Ніккі ввірена Річарду своїм життям. Вона тільки що передала йому життя кожного з людей. Якби вона не вірила в Річарда, то життя не коштувало того, щоб жити.