Страница 220 из 236
— Нам потрібна допомога. — Він запитливо подивився на сестру Верну.
Руки сестри Вірні літали над тілом абатиси.
— Погано, Річард. Дуже погано. Деякі травми я відчуваю. Нічим не можу допомогти. І не знаю, чи зможе взагалі допомогти хто-небудь.
Річард підняв Енн на руки.
— Я не дам їй померти. Якщо хто і в силах допомогти їй, так це Натан. Пішли.
Звідусіль збігалися сестри і стражники, почувши рев чорних блискавок, випущених сестрою Юлією. Річард не став витрачати час на пояснення і попрямував до покоїв Натана. Він біг, намагаючись нести Енн якомога дбайливіше, але розумів, що все одно завдає їй болю.
Почувши їх поклик, Натан повернувся зі свого дворика.
— Що за шум? Що це? Що сталося?
— Це Енн. Вона поранена. Натан провів їх у спальню.
— Так і знав, що ця уперта баба нарветься на неприємності.
Річард дбайливо поклав Енн на кушетку і став поруч, а Натан провів над нею рукою. Сестра Верна застигла в дверях.
Натан закатав рукава.
— Дуже серйозно. Навіть не знаю, чи зможу я допомогти їй.
— Натан, ти повинен спробувати!
— Звичайно, мій хлопчику! — Він плавно розвів руки. — Вийдіть звідси і почекайте там. Це займе час. Пройде принаймні година, якщо не дві, перш ніж я зможу сказати, чи буде вона жити. Залиште мене. Ви все одно мені нічим не допоможете.
Сестра Верна нерухомо сиділа на стільці. Річард міряв кімнату кроками.
— Річард, чому тебе так хвилює доля абатиси? Адже вона змусила нас привести тебе туди, куди не слід було. Річард скуйовдив волосся п'ятірнею.
— Напевно, тому, що вона могла забрати мене, коли я був ще дитиною, але не зробила цього. Залишила мене з батьками. Дозволила мені пізнати їх любов. Для чого взагалі жити, якщо не для того, щоб хоча б рости, оточеним любов'ю? Вона могла відняти у мене і це, але не стала.
— Я рада, що ти не злопам'ятний.
Річард продовжував крокувати по кімнаті. Раптово він зупинився.
— Не можу я стирчати тут, нічого не роблячи, сестра.
Піду поговорю зі стражниками. Нам потрібно дізнатися, де зараз мої наставниці і чим займаються. Стражники все з'ясують.
— Гадаю, шкоди не буде. Піди, поговори. І час пролетить швидше.
Річард в глибокій задумі йшов по темних кам'яним коридорах.
Необхідно з'ясувати, де зараз сестри Тові, Цецилія, Мерісса, Ніккі і Ермінь.
Будь-яка з них могла виявитися сестрою Тьми. А може, всі вони сестри Тьми? І хто знає, що ще у них на думці? Вони можуть розшукувати його. А можуть…
Різкий біль жбурнув його назад. Здавалося, його з усієї сили вдарили битою по обличчю. Річард осів на підлогу, світ закрутився і зупинився в нього перед очима.
Він машинально обмацав себе, але крові не було.
Наступний удар вибухом відгукнувся у нього в голові. Річард сперся на руки, намагаючись збагнути, на якому світі перебуває. Думки плуталися і розбігалися. Він відчайдушно намагався зрозуміти, що ж відбувається.
Перед ним виникла тінь. Повільно, із зусиллям, Річард змусив себе встати на ноги. Він хотів вихопити меч, але ніяк не міг пригадати, якою рукою братися за нього. І не міг змусити себе рухатися швидше.
— Прогулятися вирішив, селюк?
Перед ним, посміхаючись, засунувши руки в рукави, стояв Джедідія. Річард знайшов нарешті руків'я меча і насилу поволік меч з піхов. Відскочивши назад, він намагався закликати магію.
Ледве гнів почав пробиватися крізь затуманений свідомість, як Джедідія вийняв руки з рукавів. Він тримав дакрил. Затиснувши в долоні срібний кинджал, він підняв руку. «Цікаво, — подумав Річард, — що б я став робити, будь це все насправді? Може, я зараз прокинусь, і все виявиться сном?»
Джедідія замахнувся, і тут раптово очі його блиснули вогнем. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше він став хилитися вперед і впав обличчям вниз на мармурову підлогу.
Непроглядна крижана тьма опустилась на коридор.
Коли факели спалахнули знову, там, де колись стояв Джедідія, виявилася сестра Верна. У руці вона стискала дакрил. Річард впав на коліна, намагаючись прийти в себе.
Сестра Верна кинулася до нього і поклала руки йому на голову. У мозку прояснилося. Піднявшись на ноги, він подивився на лежаче на підлозі тіло і побачив на спині Джедідії маленьку круглу дірочку.
— Я подумала, що мені варто піти і поговорити з деким із сестер, пояснила сестра Верна. — Я раптом зрозуміла, що чим більше народу буде знати про сестер Тьми, тим краще.
— Це ж він, так? Той, кого ти любила? Верна прибрала дакрил в рукав.
— Це не той Джедідія, якого я любила. Той Джедідія був хорошою людиною.
— Мені дуже шкода, сестра Верна. — Вона відсторонення кивнула.
— Іди поговори зі стражниками. А я побалакаю з сестрами. Коли закінчиш, повертайся до Натана. Там і зустрінемося. Думаю, нам краще сьогодні поспати в нього, а не в наших кімнатах.
— Схоже, ти права. Речі ми зберемо, коли розвидниться. І відразу підемо.
Почувши крізь сон, як до кімнати увійшов Натан, Річард випростався на стільці і протер очі. Сестра Верна піднялася з кушетки швидше нього. Річард кліпав, намагаючись струсити залишки сну.
Вони з сестрою Верною лягли дуже пізно. Весь Палац ходив ходором. Те, що сталося в кабінеті аббатиси, послужило доказом існування міфічних сестер Темряви. Тим, хто ще сумнівався, достатньо було тільки поглянути на рівну порожнечу, що проходила крізь добрий десяток стін, і на чітко перерізані шафи і каміння стін, щоб переконатися, що це не що інше, як Магія Збитку.
Річард відправив стражників таємно з'ясувати, де знаходяться шестеро сестер: Юлія та ще п'ять його наставниць. Сестри теж зайнялися пошуками. Ще Річард сходив до Уоррена і розповів йому, що сталося.
Річард, піднявшись, переступив з ноги на ногу.
— Ну, як вона? Буде жити? Натан виглядав виснаженим.
— Їй зараз трохи краще, але ще рано говорити щось певне. Коли вона трохи відпочине, я зможу продовжити.
— Спасибі тобі, Натан. Я знаю, що Енн не могла потрапити в кращі руки.
Натан кисло хмикнув:
— Ти просиш мене вилікувати мою тюремщицю.
— Енн це оцінить. Може, вона перегляне своє ставлення до тебе. А якщо ні, то я повернуся і подивлюся, що зможу зробити в цьому напрямку.
— Повернешся? А ти кудись зібрався, мій хлопчик? — Так, Натан. І мені потрібно твоя допомога.
— Якщо я тобі допоможу, ти можеш вбити в свою вперту голову, що треба піти і знищити світ.
— А в пророцтвах сказано, що ти посланий перешкодити мені?
Натан втомлено зітхнув:
— Ну і чого ж ти від мене хочеш?
— Як мені пройти крізь бар'єр? Нашийник не пускає мене.
— А чого ти взяв, що мені відомо, як пройти крізь бар'єр, не знімаючи нашийника?
Річард сердито підступив до старого чарівника.
— Закінчуй зі мною в іграшки грати, Натан. У мене не той настрій, та й справа надто важлива. Ти крізь бар'єр проходив. Ти ходив разом з Енн за книгою в замок Чарівника в Ейдіндрілі. Забув? Натан опустив закочені рукави.
— Треба просто заекранувати Рада-Хань. Мені допомагала Енн. Сестра Верна може зробити те ж саме для тебе. Я їй все поясню.
— А як бути з Долиною заблукалих? Я зможу Пройти її?
Очі Натана раптово потемніли, і він похитав головою.
— Ти став надто могутнім. Нашийник цьому сприяв. Ти накличеш до себе чари. А сестра Верна не зможе більше її пройти. Вона вже двічі проходила долину. І до речі, у неї тепер теж дуже багато сили. Двічі пройшовши долину і отримавши дар двох сестер, вона відтепер замкнена тут.
— Тоді як же тобі вдалося пройти долину тричі? Приїхавши з Д'хари — раз. Потім ти вийшов в Новий світ разом з Енн і повернувся. Виходить три рази. Як тобі це вдалося, якщо, за твоїми словами, це неможливо?
Натан лукаво посміхнувся:
— А я і не проходив долину тричі. Я проходив її тільки один раз. — Він жестом зупинив спробував заперечити Річарда. — Ми з Енн не йшли через долину. Ми її об'їхали. Обігнули на кораблі, пішли далеко в море, куди не доходять чари, і висадилися на південному краю Вестланда. Це довгий і важкий шлях, але ми його подолали. Це не кожному дано.