Страница 219 из 236
Верна відкинула назад свої кучеряве волосся.
— Але я не розумію, як… Річард витягнув статуетку.
— Вона користувалася ось цим. І кристал виблискував помаранчевим світлом. Ти знаєш, що це таке? Сестра Верна похитала головою:
— По-моєму, я її десь бачила, тільки не пам'ятаю де. Це було давно. Ще до того, як я покинула Палац.
І що ж відбулося потім?
— Коли це не спрацювало, тому що я скористався своїм даром і зупинив її, вона вихопила із темряви меч. Вона хотіла поранити мене. Сказала, що здере з мене живцем шкіру і забере мій дар собі. Вона спробувала відрубати мені ноги. Але я якимось чином примудрився дістатися до неї першим. Сестра Верна, вона володіла Магією Збитку. Я бачив, як вона нею користувалася. Але це не все.
Хтось ще намагається вбити мене. Я сьогодні позичив свій червоний плащ Перрі. Його тіло щойно виловили в річці. Хтось заколов його дакрилом в спину.
— О Творець! — Скривилася Верна, заломивши пальці. — У Палаці знають, що ти володієш Магією Збитку. Вони використовують тебе, щоб виявити послідовників Володаря. — Вона взяла його за руку. — Річард, я теж в цьому брала участь. Вже давним-давно мені слід було задуматися про багато речей, але я цього не зробила.
— Задуматися про що?
— Прости мене, Річард. Ти взагалі не повинен був надягати собі на шию Рада-Хань. В цьому не було необхідності. Мені було сказано, що в Новому світі не залишилося чарівників, щоб допомагати хлопчикам, які мають дар. Я думала, без нашої допомоги ти помреш. Твій друг Зедд легко міг би навчити тебе. І аббатиса знала, що є чарівники, які зможуть тобі допомогти. Вона змусила мене позбавити тебе друзів і коханих виключно з власних егоїстичних міркувань. Тобі зовсім не потрібен Рада-Хань, щоб зберегти життя.
— Знаю. Я розмовляв з Натаном. Він мені сказав.
— Ти був у пророка? Що ще він сказав?
— Що я володію більшою могутністю, ніж будь-чарівник, який народився за останні три тисячі років. Але я поняття не маю, як нею користуватися. І ще я володію Магією Збитку. Він сказав, що сестри не зможуть зняти з мене ошийник.
— Мені так шкода, що я накликала на тебе все це, Річард.
— Тебе обдурили, сестра Верна. Як і мене. Ти теж жертва. Вони нас обох використали. Але є проблеми серйозніші. Пророцтво говорить, що в зимове сонцестояння Келен помре. Я повинен запобігти цьому. І Даркен Рал, мій батько, посередник Володаря, проник в наш світ. Ти бачила клеймо, яке він випалив на моїх грудях. Він посередник, який може розірвати завісу, якщо у нього будуть всі необхідні елементи, в чому я, правда, сумніваюся. Сестра Верна, мені необхідно вибратися звідси. Я повинен подолати бар'єр.
— Я допоможу тобі. Не знаю як, але допоможу. Головною трудністю буде пройти Долину заблукалих. Не впевнена, що тобі це вдасться вдруге. Зараз, коли Рада-Хань посприяв зростанню твоєї Магії Збитку, ти притягаєш до себе магію.
Магія долини наздожене тебе.
— Я знайду дорогу. Повинен знайти.
Сестра Верна задумалась.
— Якщо пророцтво про посередника цікавить Володаря, він захоче перешкодити тобі. Сестри Тьми постараються зупинити тебе. Впевнена, що Ліліана не єдина.
— Хто призначив її моєю наставницею?
— Наставниць призначає адміністрація аббатиси. Навряд чи цим займається вона сама. Зазвичай наставниць призначають її помічниці.
— Помічниці?
— Сестри Юлія та Фінеллі.
— А я думав, вони її охорона.
— Охорона? Ні. Хіба що офіційно. Аббатиса більш могутня, ніж вони. Їй охорона не потрібна. Дехто з хлопчиків вважає їх охоронницями, тому що ці сестри завжди відганяють їх від дверей абатиси. Юлія та Фінеллі виконують деяку роботу в приймальні абатиси, але у них є свої кабінети, де вони займаються адміністративною діяльністю.
— Може, сестри Тьми обрушилися на мене саме зараз, тому що їх розкрили?
— Ні. Аббатиса сказала мені, що про їх існування невідомо нікому, окрім неї.
— Може, хтось підслухав вашу розмову?
— Ні. Вона захистила кімнату.
Річард нахилився ближче. — Сестра Верна, Ліліана володіла Магією Збитку.
Захист, виставлений аббатисою, проти Магії Збитку безсилий. І одна з цих сестер-адміністраторів призначила Ліліану до мене в наставниці.
— І інших п'ятьох, — охнула Верна, — Якщо одна з сестер у приймальні почула нашу розмову, тоді аббатиса… Кабінет сестри Юлії — ось де я бачила цю статуетку!
Річард схопив її за зап'ястя і схопився зі стільця.
— Пішли! Якщо вони зробили спробу вбити мене, то можуть спробувати вбити і абатису, поки вона не розповіла про них ще кому-небудь!
Вони помчали вниз по сходах, пронеслися в темряві по газонах, залах, коридорах і переходах. Кевіна не було, чергував інший стражник, але він навіть не пробував зупинити їх, бо добре знав Річарда. А сестрам вхід не забороняється.
Річард зрозумів, що вони спізнилися: двері в приймальню були зірвані з петель. Він зупинився в коридорі, дивлячись на мармурову підлогу, всипану паперами та уламками.
Сестра Верна відстала, і Річард, не чекаючи її, зайшов до приймальні з мечем в руці. Можна було подумати, що тут промчав ураган. Останки сестри Фінелли лежали на підлозі за її столом. Штовхнувши двері в кабінет абатиси, Річард почув, як охнула сестра Верна.
Річард пірнув головою вперед в дверний отвір, перекотився і схопився на ноги, стискаючи меч обома руками. У кабінеті абатиси панував ще більший хаос. Bся підлога була усипаний товстим шаром паперу. Здавалося, вибухнули всі книги на полицях, заваливши кімнату сторінками. Розбитий стіл горіхового дерева валявся біля дальньої стінки. В кімнаті було темно. Тільки з приймальні падала вузька смужка світла та місяць світив у вікно.
Сестра Верна запалила в долоні чарівний вогонь. В яскравому спалаху Річард розгледів в дальньому кінці кабінету біля розбитого столу жіночу фігуру.
Жінка повільно підняла голову, і їхні очі зустрілися. Сестра Юлія.
Річард відскочив убік, коли блакитна блискавка пролетіла по кімнаті, пробивши наскрізь стіну у нього за спиною. Сестра Верна контратакувала жовтим полум'ям. Юлія вискочила на подвір'я. Річард кинувся за нею. Сестра Верна, розкидаючи уламки, побігла до перевернутого столу.
— Пригнись! — Крикнув Річард.
Ледве він встиг розпластатися по підлозі, як швидка чорна блискавка, звиваючись, пропорола стінку прямо у нього над головою. Посипалися полиці. Крізь пролом Річард побачив сусідню кімнату. І наступні за нею кімнати теж. Штукатурка і камені посипалися на підлогу, здіймаючи хмари пилу.
Не замислюючись, Річард з люттю схопився на ноги і вибіг надвір. Він побачив тікаючу по доріжці темну фігуру.
Знову з темряви вилетіла чорна блискавка. Звиваючись, чорна порожнеча пронеслася по саду. Дерева попадали, обламуючи крони. Обрушилася розрізана надвоє кам'яна стіна. Гуркіт стояв оглушливий.
Коли все стихло, Річард знову схопився і зібрався було бігти слідом за сестрою Юлією, коли невидима рука схопила його і змусила зупинитися.
— Річард! — Заволала сестра Верна. Річард ще ніколи не чув, щоб вона так кричала. — Негайно йди сюди!
Він повернувся в кабінет аббатиси і, задихаючись, зупинився біля сестри Верни.
— Я повинен йти…
Вона схопилася і згребла його за комір:
— Куди йти? Йти, щоб тебе вбили? Який від цього користь? Це допоможе Келен? Сестра Юлія володіє такою силою, яка тобі і не снилася!
— Але вона ж втече!
— Принаймні, якщо вона втече, ти залишишся живий. А тепер допоможи мені підняти стіл. По-моєму, абатиса ще жива.
У Річарда зажевріла надія.
— Ти впевнена?
Він люто почав розкидати уламки. Сестра Верна виявилася права: абатиса була жива, але серйозно поранена.
Верна за допомогою магії відкинула найважчі шматки столу, а Річард обережно зняв з маленької жінки уламки поменше. Вона лежала вся в крові біля стінки на нижній полиці книжкової шафи.
Коли Річард обережно обняв Аннеліну і витягнув її назовні, вона застогнала.
«Мабуть, вона довго не протягне», — промайнуло у нього в голові.