Страница 3 из 5
КРИК СЕРЕД ПІВНОЧІ В ЯКІМСЬ ГЛУХІМ ОКОЛІ...
Крик серед півночі в якімсь глухім околі. Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому? Чи хто поранений конає в чистім полі? Чи плачуть сироти, ограблені і голі, Без батька-матері, без хліба і без дому? Невідомий співак походу степового… Замісто струн нап'яв він тетиви спижеві, Давно забуту рать з сну будить вікового І до походу знай накликує нового "За землю Руськую, за рани Ігореві". Давно забута рать в забутій спить могилі, І Ігор спить, і з ним все плем'я соколине; Лиш крик поета ще лунає в давній силі, Байдужість сірая куняє на могилі, А кров із руських ран все рине, рине, рине.АНТОШКОВІ П. (АЗЪ ПОКОЙ) [2]
Діалект чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання. Міліонам треба сього слова, І гріхом усяке тут хитання. Міліонам треба світла, волі, Треба вміти, як їх добиваться, Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі - Нам в Параски ласки дожидаться? Як твій брат із голоду вмирає, А його ти накормити вступиш, То чи ждеш, аж срібну ложку купиш, Чи береш букову, що він має? Як твоя у річці тоне мати І кричить: "Рятуй мене, Антошку!" - Будеш ти на гарний човен ждати Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку? Зви се діалектом, зви жаргоном Тую дошку, ту букову ложку, А вона лунає відгомоном В міліонах серць живих, Антошку! Хай та мова вбога в славнім роді, Хай московська, польська, чеська краща - Поки служить Матері в пригоді, То вона культурі не пропаща. Хоч в сусіда там пиха багацька У порфирі сяє та атласі - На чуже багатство ми не ласі, Ласа лиш твоя душа жебрацька. Бідні ми, як коні на припоні, Збагатись нас труд на рідній ниві: В діалекті чи хоч би в жаргоні Будемо багаті і щасливі. Діалект, а ми його надишем Міццю духу і огнем любови І нестертий слід його запишем Самостійно між культурні мови.ГОВОРИТЬ ДУРЕНЬ В СЕРЦІ СВОЇМ...
Говорить дурень в серці своїм: "Єсть бог і есть він богом моїм! Його я в серці своїм чую, В ньому я днюю, з ним ночую. Він береже мене, мов мати, Що я роблю, він мусить знати, Що я роблю і що говорю; Він в моїх радощах і в горю, Він в моїх думах, в моїх мріях І в моїх жалощах, надіях. На нього я поклав надію І все, що дію, з ним я дію; Що мовлю, в ньому корениться, Всіх моїх мислей він криниця; І кождий відрух серця мого Почався в нім і йде до нього. Мене він любить, як дитину, Пильнує, тішить без упину, І всі діла мої нотує, І шлях мій до мети простує. Він світ создав, і сонце, й зорі, Завісив землю у просторі, Накрив її небес покровом - Одним лише всевладним словом Своїм "Да будет" всемогучим, Немов дощу потоком рвучим. Він скрізь на морі і на суші Создав у зародочках душі, Життя розсіяв незліченне - А все для себе і для мене. О, він ступнево йшов, вправлявся, Шість день до цілі наближався, Поки создав найвищу пробу - Мене - він на свою подобу. Він дав мені весь світ у владу; З його любві я не відпаду, А навіть як згрішу, раб грішний, То він карать мене не спішний: Хоч як грізнеє пересердя, Ще більше в нього милосердя. Щоб згладилась моя провина, Він дав за мене свого сина; І щоб мої могутні крила Не зупиняла, не гнітила Важка матерії інертність, Він дав душі моїй безсмертність, Дав запоруку безпохибну, Що як умру, то не загибну, Що смерть моя - не скін фатальний, А вхід до раю тріумфальний. Єсть бог, я чую се, я знаю, Його у власнім серці маю, Його у твориві я бачу, В своїй його знаходжу вдачу: Він в моїй совісті говорить І мною нищить, мною творить, Що я скажу, він "ні" не скаже, І що я зв'яжу, він те зв'яже. Я часть його; де часть, там цілість. Я твір його, і творця вмілість Його творіння виявляє: Його дух з мене промовляє, Його мисль в моїм слові чути: Я єсьм, тому й він мусить бути. Я в нім жию, і з ним я вічний, Як син, як складник органічний, Як тон із гармонійним строєм", - Говорить дурень в серці своїм. вернуться2
2 - Дивись його статтю в "Галичанині", 1902, ч. 222, п[ід] з[аголовком] "Тщетная работа сепаратистов".