Semper tiro

ЯКБИ ТИ ЗНАВ, ЯК МНО­ГО ВА­ЖИТЬ СЛО­ВО...

Якби ти знав, як мно­го ва­жить сло­во, Одно сер­деч­не, теп­леє слівце! Глибокі ра­ни сер­ця як чу­до­во Вигоює - як­би ти знав оце! Ти, пев­но б, по­уз бо­лю і роз­пу­ки, Заціпивши ус­та, без­мов­но не ми­нав, Ти сіяв би сло­ва потіхи і при­ну­ки, Мов теп­лий дощ на спраглі ни­ви й лу­ки, - Якби ти знав! Якби ти знав, які гли­бокі чи­нить ра­ни Одно сер­ди­те, згірднеє слівце, Як чисті душі кри­вить, і по­га­нить, І троїть на весь вік, - як­би ти знав оце! Ти б злість свою, не­на­че пса гризько­го, У най­темніший кут душі заг­нав, Потіх не ма­ючи та співчут­тя пал­ко­го, Ти б хоч до­ко­ром не ра­нив ніко­го, - Якби ти знав! Якби ти знав, як мно­го го­ря криється У мас­ках ра­дості, бай­ду­жості і тьми, Як мно­го лиць, за дня ве­се­лих, миється До по­душ­ки го­рю­чи­ми слізьми! Ти б зір свій на­ост­рив лю­бов'ю І в морі сліз нез­ри­мих по­ри­нав, Їх гіркість влас­ною зми­вав би кров'ю І зро­зумів весь жах в людсько­му без­го­лов'ї, Якби ти знав! Якби ти знав! Та се знан­ня пре­давнє Відчути тре­ба, сер­цем зро­зуміть. Що тем­не для ума, для сер­ця яс­не й яв­не… І іншим би тобі вка­зав­ся світ. Ти б сер­цем ріс. Між бур жит­тя й три­во­ги Була б нес­хит­на, яс­на путь твоя. Як той, що в бу­рю йшов по гри­вах хвиль роз­ло­гих, Так ти б мов­ляв до всіх пла­чу­чих, скорб­них, вбо­гих: "Не бійте­ся! Се я!"