Лірникові думи

XXVII Матір божа тогді спала На горі Оливній, І над нею сни снувались І страшні, і дивні. І прийшов до неї господь, Став її питати: «Ой чи спиш ти, чи ти чуєш, Рідна моя мати?» «Ой, спала я, милий сину, Спала, та збудилась, І о тобі, все о тобі Річ страшная снилась. Виділа я, що ти, сину, У саду молився, Що опівночі з жидами Іуда явився. І зв’язали тобі, сину, Пречистії руки І повели до Кайяфи На страшнії муки. Тебе збили, ісплювали, К стовпу прикували І вінок терновий сплели І коронували. І із голови твоєї Страшно кров спливала, І плоть твоя пресвятая, Як кора, спадала. А потому, на Голгофі, [25] До хреста прибили І ребро твоє святеє Копієм пробили...» «Все те правда, - господь каже, - Все те живо буде: Все те маю я терпіти За мир і за люди!» XXVІІІ Наступає жильний вечір [26] Сонечко згасає, І апостолів до себе Господь зазиває. І зійшлися всі дванадцять. Просить господь сісти І зачав вечерю тайну З ними разом їсти. Повечеряв разом з ними, Зо всіма простився І пішов від них до саду, І в саду молився. І молився... і кровавий З него піт котився. Аж опівночі з жидами Іуда явився. І невірнії зв'язали Христу-богу руки, І повели до Кайафи На страшнії муки. Стали бити і плювати, До стовпа кували І на голову пречисту Тернину наклали. І струями по всім тілі Кров його спливала, І плоть його пресвятая, Як кора, спадала... Аж приходить і Іуда, Як глянув на муки - Грішми в землю, а сам плаче, Ходить, ломить руки. Наостаток з того жалю Прибігає к лісу, І у лісі на осиці Віддав душу бісу. XXIX А тим часом на Голгофу, Стали бога вести І звалили хрест на него І казали нести. І іде він, і несе хрест, Силоньки немає: Що пройде їднії гони - Да й із ніг спадає. І за брамою звалився, І не може встати. Аж несе їден убогий Яйця продавати. І кладе він їх під браму, Бога підіймає. Підіймає і хрест тяжкий Нести помагає. От і сама Гологофа, Вбогий повернувся... Коли гляне... його кошик Злотом нагорнувся. Да і яйця межи злотом Були - не пропали, Ще й, на диво,- крашанками Й писанками стали. І відтогді стали й люде Писанки писати. І в Великдень всіх знайомих Ними дарувати. А тим часом на Голгофі Хрест уґрунтували І на нему Христа-бога Страшно розіпняли. Розіпняли... руки й ноги Цвяхами прибили І ребро його святеє Копієм пробили. XXX Тяжко мучиться наш господь, Тяжко умирає, І із жалю все замовкло, Голосу не має. Тілько горобці погані Понад хрест літали, І літали, і скакали, І «жив-жив» кричали. Терпів господь милосердний, Далі став казати: «Всяку птицю я приймаю, Буду доглядати. Горобця лиш не догляну І не нагодую. І нечистому на волю Погань ту дарую». І узяв їх чорт у руки, Да і доглядає, І на Семена [27] мірками Всіх переміряє. Міряє їх в очереті І мірчук збирає, І дну міру зоставляє, Дев'ять мір пускає. І від Семена до весни, То і діти знають, Горобці всі табунами По світі літають. вернуться

25

- гора в Єрусалимі, на якій нібито розп’ято Ісуса Христа. В ті часи була за межами міста.

вернуться

26

- Жильний вечір - перший понеділок великого посту.

вернуться

27

- за церковним календарем 14 вересня.