Лірникові думи

XXIІ І у нас багатий вечір Каждий рік буває. І господь в керницях воду В вино претворяє. Лиш не знати, в яку пору, В якую годину, Щоб послати до керниці З відрами дівчину. Було раз уже пізненько, Каганці згасали, А подекуди хрещені Вже й позасипляли. Лиш в їдній убогій хаті Скалочка диміла. І на лаві при вечері Вся сім'я сиділа. І що господь дав - із'їли, Стали воду пити. І напились, помолились - Тра начиння мити. А при хаті на ту пору Ні краплі водиці. Взяла дівчина відерця, Пішла до керниці. І набрала, і приносить, В діжку виливає... Коли дивиться - з відерця Вино витікає. Взяла друге... ні! у другім Чистая водиця. І убогі вечір мали Такий, як годиться. XXІІІ Ба ще й друге в світі чудо В вечір сей буває - Вся худоба меж собою В північ розмовляє. Лиш послухати їх мову Хто цікавість має, Незабаром після того Нагле умирає. Був їден колись цікавий Мову тую знати; І приходить під обору, І став вартувати. І от віл їден піднявся, Тяженько зітхає: «Чого, брате, так зітхаєш?» - Другий віл питає. «Як же ж мені не зітхати,- Каже той до того.- Завтра в яму повеземо Господаря свого». І почув він - душа стала Лиш на волосочку. Біжить в хату: «Жінко, жінко! Дай білу сорочку!» Вмився, вбрався, як до смерті, Богу помолився І ще до світа, до рання, В труні опинився. Плаче жінка, діти плачуть, Полежав він добу, І ті самі воли везли Його тіло к гробу. XXIV Проминуло неділь з десять, Може, й ще неділя, Як Христос-господь заходив На теє весілля. І зібрав він тьму народу, Тьму неізчислиму. І із ними іде в місто, Місто Русалиму. І зачали діти з вербів Гіллячки ламати, І ламати - і під ноги Господу кидати. А господь гіллячки тії Всі благословляє. Напослідок сам нагнувся, Їдну підіймає. І потріпав Петра нею, І став промовляти: «Ще лиш тиждень - і Великдень Ви будете'мати...» А Петро підняв гіллячку І Павла став бити, Злегка бити і те саме Йому говорити. І зачали і всі люде Вербу підіймати, Підіймати, злегка битись, Да і примовляти: «Ой верба б'є, а не я б'ю! Ще лиш тілько тиждень - І наступить, і настане В нас святий великдень...» XXV А тим часом бог приходить Під тecoвi брами, Входить в місто, а у місті Аж кишить жидами. I став господь їм казати, Щоби Bipy мали, Щоб на нашу святу Bipy Bci поприставали. Лиш «жид жидом», як той каже: Віри не зміняє Та ще й кпитися, поганий, 3 господа гадає. Ніяково й говорити, Що вони зробили: Взяли товстую жидівку, Коритом накрили. I приводять Христа-бога, Просять угадати, Що б за диво під коритом Мало в них лежати. А господь подумав трохи, Так coбi нібито, Далі сміло жидам каже: «Свиня під коритом!» Жидова зареготіла, Вдруг корито зняла, Аж з-під нього не жидівка, А свиня устала. I бог вийшов з Русалими, Вийшов, іде к морю, К далекому іде морю, На високу гору. XXVI А жидова, як те море, Боввани збиває, Лиш погляне на корито - Пейси обриває. Прийшов рабин їх Кайяфа, [23] I той зламав руки: «Ловіть Христа! Беріть Христа На cтрашнії муки!» I гадають вони думу, Як його зловити. Аж являється Іуда I став говорити: «Я вci сховки його знаю, Не журіться, люди, I продам його на муки, Тілько плата буде!» «Якої ж ти хочеш плати?» - Стали вci питати I зачали у Іуди [24] Христа торгувати. I на тридцять рублів рівно Ціну тую збили, I прокляті проклятому Сріблом відлічили. І нечистий злую душу Ніби маслом маже, І згорнув Іуда гроші І рабину каже: «В четвер, рівно вопівночі, Будьте ви готові, А тим часом, добрі люди, Будьте ми здорові!» вернуться

23

- біблійний первосвященик, один із суддів Ісуса Христа.

вернуться

24

- Іуда Іскаріот, один із 12 апостолів, який продав Ісуса Христа за 30 срібняків; його образ став символом зрадництва.