Страница 14 из 25
VII Три і штири проминуло, П'ятий наступає, Соломон жиє на світі Да й, не умирає. В, літ п'ятнадцять і шістнадцять Виріс він, на диво. Хто поглянув, то сказав би- Двадцять літ пробило. І згадав він свою неньку, Шо хотіла вбити. І задумав, чим не було б, Неньці відплатити. Лиш Давид їдного часу Виїхав з столиці,- Взяв товару штири вози, Іде до цариці. Приїжджає під ворота, Коні випрягає, Лиш виходить і цариця, Купчика вітає. Роздивилася товари: Всі до сподобання. Да й сам купчик молоденький Здався б до кохання. «Що ти хочеш за товари?» - Цариця питає. «Тілько дівчину на нічку»,- Купчик відвічає. І цариця попросила Сутки почекати. А тим часом йому стала Дівку добирати. VІІІ От настала ніч темненька. Постіль застелили І на постіль на пухову Купчика вложили. Йде дівчина, як калина, Серце страшно б'ється: Хто то знає, що там буде? Що там доведеться? А купець лиш тілько глянув - Каже: «Не годиться!» Да і просить, щоб прислала Другую цариця. Входить друга, як та ружа, Серце обкипає: Хто там знає, що там буде, Що її чекає! Но купець собі байдуже: Не пускає спати, А в цариці таки просить, Щоби дівку дати. Щой не слала лиш цариця, Все то не годиться. На остаток - що робити? Йде сама цариця. Йде цариця, чепуриться, Б'ються мило груди: Вона знає, що чекає, Що там з нею буде. Лиш приходить - гарний купчик Став до себе звати. І цариця коло него Положилась спати. ІX Положилася цариця Без жадного фуку, І купець підняв над нею Свою праву руку. І підняв він свою руку, Положив на груди І промовив: «Ой, колись-то Грав я в сії дуди». Потім знову синок каже До рідної мами: «Ой, колись-то я виходив Через сії брами!» Но цариця того всього Та й не розважає; Чи зшаліла, чи заснула, Чи бог її знає! От цариця захропіла, Соломон піднявся, Зібрав все своє, що було, І приладнувався. І цариця не проспиться, Спить і тяжко дише. А купець на стінах всюди Діамантом пише: «Коли мати з сином спала, Голова жіноча- Видить бог і видять люде - Не варт жмені клоччя!- Написав він і поіхав, Куди - сам лиш знає. Аж тут рано, до схід сонця, Давид приїжджає. X Спить- цариця, не проспиться. Давид походжає, Походжає, поглядає І письмо читає: «Коли мати з сином спала, Голова жіноча - Видить бог і видять люде - Не варт жмені клоччя!» І забились його жили, І ожили кості: - Давид зразу догадався, Хто приходив в гості. Догадався, що ще в світі Соломон гуляє. І як сина відпитати - Думоньку гадає. «Га! - подумав,- зроблю плуга, Плуга золотого. Може, плугом відпитаю Соломона свого!» І зібрав він своє злото, Казав збити, злити І із того злота всього Цілий плуг зробити. І зібралися цигане, Золото- стопили І, на диво всьому світу, З него плуг зробили. І послав Давид по світі Той плужок возити, І питати, і писати, Як будуть цінити. XI І цінили того плуга, І ціну писали: Скрізь від тисячі червоних Менше не давали. От додому повертають,- Видять: під горою Парубок якийсь обдертий Ходить з чередою. І ходить він з чередою, Чорний хліб жвакає І череду на дорогу З поля виганяє. Слуги й того не минули: - Зачали просити Подивитись на їх плуга, Ціну йому збити. І прийшов він. Зачинає, Плуга оглядати. «Да, плуг гарний, - промовляє,- Нічого казати. І чересло, і полиця, І леміш хороший. Кого злидні їдять три дні, Дав би купу грошей. І як дощики, на щастя, В маю перепадуть, Тогді плуг йому придасться, Й гроші не пропадуть. А не будь дощу ні разу- Він не варт нічого: І не тілько хліба сего - Сухарця цвілого!» Записали й се ті люде На папері свому І поїхали, сердиті, До самого дому.