Маруся Богуславка

ДУМА П'ЯТА «Мамо, цар!» - рече Маруся, І тихеньким словом Стрепенулась паньматуся Мов нежданним громом. Обізветься стиха гласом Кротко сумовитим Той, кого стара вважала Звіром ядовитим. «Не про вас я цар… Прийшов я Гістю привітати І тобі, кохана, слово Радісне сказати: Патріарх сьогодні служить Всім своїм собором В Сербській церкві, і співати Будуть гарним хором. Вас обох туди галера Повезе молитись І на службу християнську, На народ дивитись». - «Царю! - прорекла старенька. - Ті галерні муки Гірко бачить, мов сама я Впала кату в руки». - «Та галера, паніматко, Зветься тріумфова: Наготовлена к тріумфу Славного героя. Не годилось би цариці На таке дивитись, Ідучи до церкви Богу Руському молитись». - «А кому ж воно годиться?» - «Бідному народу, Що терпить од гайдамацтва Незчисленну шкоду, Да тому, хто настигає Хижаків у полі, Розбиває-потопляє, Їх чайки на морі. Се йому хвала в народі, Що козак проклятий На галері, мов у пеклі, Мусить погибати. Про сю славу наші кобзи Дзвонять по базарах, Мов громи гримлять на небі У блискучих хмарах. Бо ще й досі в нас у Кафі Головешки тліють, [64] А в Синопі й Трапезонті Попели біліють. [65] І крівцею над Босфором Червоніють мури, Що річками розливали Хижі гайдабури». - «Ми мстимось за кривди, царю, За ясир, пожари, Що Вкраїну розоряють Турки да татаре». - «Ваш закон велить не мститесь: Бо на небі Мститель; Коли ж неба вам не треба, То й прав розоритель. Наш закон велить нам правде Під мечем шукати: Поки правди не докажем, Поти воювати. Ви мститесь, а ми караєм Волею святою, Що дає нам царювати Сили правотою. А над нами і над вами Той самий Создатель, Всіх народів цар верховний І законодатель. Коли Він за вас не мститься, Дак не вам би й мститись: Перед присудом небесним Лучче б вам смиритись. Греки, серби, і болгаре, І жиди, й вірмене, І албанці, й молдаване Хиляться під мене. А ви що? Ви з Сагайдашним [66] І на християнство Так по-вовчому рветеся, Як на мусульманство. І нема між вами правди Ані щастя-долі, Опріч п'янства, да гультяйства, Та дурної волі. Ви мститесь, говориш, нене, - І повік так буде?.. О запеклі, безсердечні І безумні люде! Не повік вам пліндрувати Кафи та Синопи, Трапезонтом прославляти Козака в Європі. Мов той вітер попід небом Чорні хмари гонить, Так про вашу марну славу Темна кобза дзвонить. Поти дикими полями Будете скитатись, Покіль козаки хижацтвом Будуть величатись, Вже бунчук царський у мене Має за ворітьми: Двину з усіма башами, Як орел із дітьми. Рушимо в козацьку землю Під покровом Божим І кінець паскудним вашим Подвигам положим!» Слухає старенька мати, І язик німіє; Кров палка у ветхих жилах Гусне, холодіє. Затрусились руки й ноги… «Не лякайсь, матусю, - Каже цар, - і не турбуйся За свою Марусю. Я не горе їй готую, Вічну славу й шану, Що вона любов святую Принесла Осману; Що вона йому небесним Світом засвітила, Його духа, мов на чисті Крила підхопила. Тим і хоче він здобути Вашу Україну, Що таку вродила дивну, Неземну людину». Із ясних очей в цариці Іскрами сипнуло, І лице палким рум'янцем, Як огнем, спахнуло. Мов кинджал, вона в Османа Погляд затопила, До потужного султана Так заговорила: «І се, царю милостивий, Зветься в вас любов'ю, Щоб мої степи та ниви Позливати кров'ю; Щоб мій рідний край коханий Скрізь повоювати, Попалити вбогі хати, І церкви, й палати?» - «Ні, сього не бійсь від мене, Дніпрова Царице, Зоре осяйна, червона, Сонце білолице! Вирушу я так потужно, Що безумством буде Проти мене воювати… Схаменуться люде. І поникнуть головою Всі передо мною. Я на Кам'янець, на Київ Наступлю п'ятою. На Дніпрі-Славуті й Рос» Помурую башти, Щоб з Москви вам ані з Польщі Не було напасти. Обгородимо Вкраїну, Зробим Божим раєм, Віру вірою покинем І звичай звичаєм. І сей рай від супостата Буде ваш, султана, Рідного по Бозі брата І слуги. Османа. Я тобі й ту оборону, Башти подарую, Мов на голову корону Пишну, дорогую. І блищатимеш ти з родом Над своїм народом, Як веселка між восходом Сонця і заходом. І не буде вже козацтво Бурею літати Та моє впокійне царство Дерти-руйнувати. А засяде по левадах, По садах співочих, Беручи поживу з стада Та з волів робочих. Не сумуй, моя лиліє, Про войну ворожу; Уповай на слово щире Та на милость Божу. А тепер ідіть, молітесь Богу предків ваших, Да прихилить до нас душі Ненавидців наших!» І злегенька до Марусі Турчин уклонився, Приложив до серця руку, Стиха віддалився. вернуться

64

- Кафа - середньовічна назва міста Феодосії. У XVI-XVII ст. була головним невільницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм міста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм і руйнуванням. Тоді було визволено багато невільників.

вернуться

65

- Синоп і Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - міста в Туреччині. Козаки у 1614 p. здійснювали походи на ці міста. Як стверджують історики, до Трапезунда не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азією. Згодом козаки здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані. Темі штурму міста Трапезунда присвячена «комедіо-опера» К. Гейнча «Поворот запорожців з Трапезунда» (1842).

вернуться

66

- Сагайдачний Петро Кононович (?-1622) - гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив ряд успішних походів до Криму і Туреччини, очолював козацьке військо у Хотинській війні 1620-1621 pp., де був смертельно поранений. Дбав про розвиток української культури, з усім кошем вступив до Київського братства.