Дракула

Коли я закінчив читати, граф сказав:

— Я радий, що він великий і старовинний. Сам я — нащадок давнього роду, і життя у новій домівці просто вб’є мене. Будинок не може відразу ж ожити; та зрештою, як мало потрібно днів, щоб скласти століття! Я також радий, що там є старовинна каплиця. Ми, трансільванські аристократи, не допускаємо навіть думки про те, що наші кістки лежатимуть серед кісток простих смертних. Я не шукаю ані веселощів, ані радощів, я не прагну насолоджуватися сонячними світлом та іскристою водою, як того прагне молодь. Я вже немолодий, і моє серце, змучене роками смутку, не надається до втіхи. До того ж стіни мого замку зруйновані. Тут рясно падають тіні, й вітер несе прохолоду крізь зруйновані зовнішні стіни і вікна. Я люблю напівморок і тінь і волів би, по змозі, залишатися наодинці зі своїми думками.

Слова графа і його вигляд якось не відповідали одне одному. Можливо, причиною цьому був вираз обличчя, який робив його посмішку злою і похмурою.

Згодом, вибачившись, він покинув мене, попросивши зібрати документи. Не було його якусь хвилю, а я в цей час роздивлявся книжки. Однією з них був атлас, розгорнутий саме на Англії, і було помітно, що цю карту багато використовували. Глянувши на неї, я зауважив, що певні місця були відмічені маленькими кружечками. Уважно придивившись, я спостеріг, що один такий кружечок був біля Лондона на схід від нього, вірогідно там, де розташований новий маєток графа. Два інші були біля Ексетера і Вітбі на Йоркширському узбережжі.

Приблизно за півгодини граф повернувся.

— О! Ви досі роздивляєтеся книжки. Гаразд! Але вам не слід увесь час працювати. Ходімо! Мені сказали, що ваша вечеря вже готова.

Він узяв мене під руку, і ми увійшли до іншої кімнати, де на мене на столі чекала вишукана вечеря. Граф знову вибачився, що не складе мені компанії, бо вже пообідав, коли їздив у справах. Але він сидів, як і попередньої ночі, й балакав, поки я їв. Після вечері я закурив, так само, як і минулого вечора, а граф залишився зі мною, балакаючи і розпитуючи мене про всяку всячину, годину за годиною. Я відчував, що вже пізня година, але не міг нічого сказати, бо мав обов’язок перед своїм господарем і мусив йому догоджати. Спати мені не хотілося, бо вчорашній тривалий сон укріпив мене, але я не міг позбутися відчуття холоду, яке зазвичай охоплює з настанням світанку, коли приплив змінюється відпливом. Подейкують, люди, які стоять на порозі смерті, помирають або на світанку, або коли змінюються приплив і відплив. Той, хто на собі відчув це явище саме в ці періоди, вірить у це… Зненацька ми почули крик півня, який різко увігнався у чисте вранішнє повітря.

Граф Дракула скочив на ноги:

— Як? Уже ранок? Який же я неуважний, що так вас затримав! Наступного разу розповідайте мені про мою нову батьківщину Англію менш захопливо, бо в іншому разі я постійно забуватиму, як скоро минає час, — і витончено уклонившись, він швидко покинув мене.

Я повернувся до своєї кімнати і, відсунувши гардину, визирнув у вікно, але майже нічого не там не побачив. Мої вікна виходили у внутрішній двір, і все, що я розгледів, — це тепла сірість ранкового неба. Я посунув гардину на місце і заходився занотовувати події цього дня.

8 травня

Коли я почав вести свої записи, то боявся, що надто детально все описую. Але тепер я радий, що від самого початку деталізував свої нотатки, бо і в самому цьому місці, і в усьому взагалі є щось настільки дивне, що я постійно відчуваю неспокій. Я волів би якнайшвидше залишити це місце, а краще взагалі сюди не приїздити. Можливо, це на мене так вплинуло неспання тієї дивної ночі, але якби ж то цим усе і обмежилося! Якби тут був хоч хтось, з ким можна було б поговорити, я б значно легше все це витримав, але ж тут немає нікого. Тут я можу розмовляти лише з графом, і боюся, що тут він — єдина жива душа. Я буду прозаїчним, наскільки дозволять факти. І це допоможе мені пережити своє перебування тут і не розігратись уяві. Якщо це станеться — я пропав. Дозволю собі розказати, як усе було… чи як мені здавалося…

Я проспав лише кілька годин і, прокинувшись, відчув, що не можу більше спати. Я сів. Дістав своє туалетне приладдя, поставив на вікні дзеркальце для гоління і заходився голитися. Раптом я відчув руку на своєму плечі й почув голос графа, який бажав мені доброго ранку. Я завмер, бо мене вразило, що я не бачу його у дзеркалі, хоча кімната позаду мене відбивалася у ньому. Спантеличений, я трохи порізався, але не помітив цього відразу; відповівши на привітання графа, я знову обернувся до дзеркала переконатися, що я помилився. Але й цього разу помилки не могло бути, бо граф стояв біля мене і я міг бачити його через плече! Але у дзеркалі я бачив тільки кімнату позаду себе і себе самого, а графа — ні.

Це було щось неймовірне! Нічого дивнішого серед усіх тих загадкових речей, які я бачив, перш ніж приїхав сюди і згодом, іще не траплялося. Відчуття неспокою, що мене охоплювало щоразу, коли граф був поблизу, почало зростати. Але тут я помітив нарешті свій поріз на підборідді, з якого виступила краплина крові. Я відклав бритву і, розвернувшись упівоберта, вирішив пошукати пластир. Побачивши моє обличчя, граф блимнув очима з якоюсь демонічною люттю і раптом ухопив мене за горло. Я відхилився назад, і його рука торкнулася мотузки, на якій висіло розп’яття. Це спричинило раптову переміну в ньому, бо лють минулася так швидко, що я навіть засумнівався, чи було все це насправді.

— Будьте обережнішим, — сказав він. — Будьте обережнішим під час гоління, бо можете порізатися. У цій країні це набагато небезпечніше, ніж ви гадаєте.

Потім, схопивши дзеркало для гоління, він правив далі:

— Це ця паскудна річ винна в усьому. Ця мерзенна дрібничка — плід людського марнославства! Геть її звідси! — і відчинивши своєю жахливою рукою одним ривком вікно, він жбурнув дзеркало, яке розбилося на друзки, розлетівшись бруківкою внутрішнього двору. Потім він мовчки вийшов. Це було дуже неприємно, бо я не знаю, як тепер голитимусь, хіба що братиму скриньку для годинника або кришку від туалетного набору, — моє щастя, що вони металеві.

Увійшовши до їдальні, я побачив, що сніданок вже подано, але графа ніде немає. Отже я поснідав на самоті. Мені видалося дивним, що жодного разу я ще не бачив, як граф їсть чи п’є. Він, напевно, дуже ексцентрична людина! Поснідавши, я вирішив трохи пройтися замком. Я вийшов на сходи і побачив перед собою кімнату, що виходила вікнами на південь.

Який же дивовижний краєвид відкрився переді мною! З мого місця все було видно як на долоні. Замок здіймався на самій вершині над величезним крутим проваллям. Якщо викинути з вікна камінь, він пролетить тисячу футів і нічого не зачепить. Годі було оком охопити те море зелені, яке творили верхівки дерев і яке подекуди прорізали глибокі, мов бездонні, ущелини, і срібні нитки річок, що брали свій початок у вузьких прірвах.

Але мені бракує слів, аби описати всю ту красу, що я побачив. Насолодившись досхочу краєвидами з вікна, я рушив замком далі. Всюди були двері, двері, двері, і всі зачинені. Виходило, що єдиний можливий вихід із замку, — вікна. Значить, цей замок — справжня в’язниця, а я — в’язень!

Розділ 3

Щоденник Джонатана Гаркера. Продовження

Мене охопили якісь дикі почуття, коли я збагнув, що опинився у в’язниці. Я бігав сходами вгору-вниз, перевіряючи кожні двері, висовуючись із кожного вікна, яке тільки міг знайти, але незабаром, переконавшись у власній безпомічності, відкинув усі інші почуття. Згодом, озираючись назад, я подумав, що, мабуть, поводився тоді, як божевільний, як щур у мишоловці. Однак, коли я переконався у власній безпорадності, я заспокоївся, я був спокійний, як ніколи у житті. Я сів і почав міркувати, як його найкраще чинити у моєму становищі. Але я так і не ухвалив твердого рішення. Проте одне я знав напевно — граф не повинен дізнатися про те, що я відкрив своє становище. Він сам добре відає, що я ув’язнений, оскільки зробив це власноруч, і має на це свої підстави, і звісно ж, вводитиме мене в оману, якщо я зізнаюся, що мені все відомо. Отже, мій план зводився до того, що я триматиму свої знання і страхи при собі, а очі — розплющеними. Я певен, що мене обдурили, немов дитину, і причиною тому були чи то мої власні страхи, чи то відчайдушна ситуація, але хай там як, зараз мені необхідно зберегти ясність розуму, тоді я все витримаю.