Страница 76 из 129
— Ліквідував Заугеля, а про провокатора сповістив Моніку Тарваль, яка підтримує зв'язок з електростанцією, і командира загону макі…
— Старший електротехнік два дні тому нагло помер, уражений током високої напруги.
Генріх полегшено зітхнув.
— Ще є якісь підозри проти вас?
Генріх розповів про допит Курта Міллером і про анонімку Шульца.
Антиквар замислився.
— Шульца треба знешкодити. І якнайшвидше. Коли в нього з'явилася підозра і він почав діяти в такому напрямку, то не обмежиться однією анонімкою.
— Я мушу завтра виїхати на Атлантичний вал і сподіваюся, що там розшукаю Шульца, — адже його донос надійшов з Монтефлер.
— З яким дорученням ви їдете на Атлантичний вал?
Генріх розповів про завдання Еверса.
— Це саме те, що нам потрібне, як повітря! Адже наші союзники відволікають відкриття другого фронту, посилаючись на цей вал, який буцімто являє собою суцільну неприступну фортецю. Виконайте доручення якнайретельніше. Нас цілком задовольнить копія рапорту вашому генералові, ну і, звичайно, фотоплівка. Але пам'ятайте, що таємницю Атлантичного валу гестапо оберігає мов зіницю ока. Там уже загинуло кілька наших і англійських розвідників.
— Сподіваюсь, що мені більше пощастить!
— Ми теж. Вам пощастило дуже добре замаскуватися, що значною мірою полегшує вашу роботу. Було б неприпустимим безумством демаскувати себе через якусь необережність чи зайве молодецтво. Тому нас і так турбує той риск, якому ви себе часом піддаєте, втручаючись у справи, від яких повинні стояти осторонь. Зокрема це стосується Людвіни Декок.
— Я сам довго вагався. Але її арешт загрожував і моїй безпосередній безпеці.
— Мені здається, що ви керувались не тільки цим. Пам'ятайте, капітане, що іноді, рятуючи одну людину, ми рискуємо життям сотень, а то й тисяч. Рискуємо завалити ті плани, про які ми з вами навіть не здогадуємось. Такі плани є в командування і щодо вас. І було б дуже шкода, коли б їх довелося поламати. Отже, будьте обережні, у десять разів обережніші, ніж були досі… Тепер щодо Шульца. Я вживу всіх заходів, щоб його знешкодити — він заплямував себе такими злочинами, винищуючи мирне населення, що цілком заслуговує на найсуворішу кару. І те, що він надумав втручатися у справи нашої розвідки, тільки прискорить вирок, на який він заслуговує як воєнний злочинець. Але може статися так, що я не зможу виконати своєї обіцянки. Коли під час вашого перебування на дільниці Сен-Назер ви не матимете від мене ніяких повідомлень, на вас лежить обов'язок самому знешкодити Шульца. Мені дуже не хотілося б, щоб так сталось, але іншого виходу я не бачу, — треба діяти швидко, бо він може спричинитися до вашого викриття як розвідника, а ви нам зараз потрібні, як ніколи. До речі, денщик ваш надійна людина?
— Цілком.
— Гестапо часто вдається до послуг денщиків, доручаючи їм стежити за підозрілими офіцерами.
— Мій мені відданий.
— Це добре. Зробіть так, щоб він вам служив душею й тілом. Це дрібниця, але у нашій роботі від дрібниць багато залежить. Повторюю, вам пощастило так добре влаштуватися в гітлерівському лігві, що було б просто злочином завалити себе.
— Від четвертого лютого я офіціальний наречений дочки генерала Бертгольда.
— Знаю, — без тіні посмішки відповів антиквар. — Вашу інформацію про плани Бертгольда одержано. Але не завжди щастить запобігти їхньому здійсненню. Ваш тесть, капітане, жорстока людина, навіть серед гестапівців іде про нього слава. Будьте з ним обережні і постарайтесь якнайкраще використати його довіру.
— Зв'язок той самий? — запитав Генріх.
— Ні. Через вашу необережність ми змінили систему зв'язку. Після вашого повернення з відрядження одержите вказівки. Відомості про Атлантичний вал передасте людині, яку я пришлю до вас. Пароль той самий. Бувайте здорові, капітане, і ще раз нагадую: обережність не боягузтво у нашій справі, а найвища форма хоробрості.
Старий антиквар міцно потиснув руку Генріха і вийшов, залишивши на столі погруддя Гюго і одну мініатюру.
Генріх підійшов до вікна. На протилежному тротуарі з'явилася знайома згорблена постать. Старий антиквар зупинився, витяг гаманець і перерахував у ньому гроші. Задоволена посмішка майнула на старечому зморшкуватому обличчі. Не озираючись на готель, антиквар пошкандибав далі і швидко зник з очей того, хто потай, через відхилену завіску, спостерігав за ним.
Генріх стомлено впав у крісло і довго сидів замислений, переглядаючи кожен крок тут, у Сан-Ремі. Так, його несподіваний гість мав рацію. Скільки необережностей, скільки зайвого риску.
Із замислення його вивів телефонний дзвінок Міллера.
— Хто, хто приїздить замість Заугеля?.. О, я його дуже добре знаю! Кубіс чудовий офіцер і справжній друг. Генерал Бертгольд дуже цінив його здібності і кілька разів радив мені заприятелювати з ним. Це для вас знахідка, Ганс! Що? Хочете зайти? Буду дуже радий, бо ввечері я не зможу з вами побачитись, перед дорогою рано ляжу спати.
Не встиг Генріх переодягтися в домашній одяг, як прийшов Міллер:
— Я сподівався, Генріх, що проведу сьогодні вечір з вами. Адже ви завтра, як я довідався в штабі, від'їжджаєте і навіть не кажете, куди й на скільки!
— Ми відсвяткуємо разом і моє повернення з відрядження, і прибуття Кубіса, Ганс!
— А ви не забули, Генріх, що обіцяли після свого видужання сказати мені щось важливе?
— Не забув. Але я ніколи не поспішаю сповіщати друзям неприємні новини.
— Неприємні? Останнім часом у мене стільки неприємностей, що одною більше, одною менше — різниці не складає.
— Ви гадаєте?
— Генріх, у вас погана звичка — спочатку заінтригувати, а потім уже повідомляти суть!
— Гаразд! Коли ви виявляєте таку готовність зустріти першу-ліпшу неприємність, я не зволікатиму. Знаєте, хто допитував мене і Пфайфера в штабі макі?
Міллер стривожено глянув на свого співрозмовника.
— Сам Поль Шеньє! Так, так, Поль Шеньє — втікач з підземного заводу, за ліквідацію якого ви одержали п'ять тисяч марок і сподіваєтесь одержати ще одного хреста!
Запала мовчанка. Чути було, як важко дихає Міллер.
— Крім вас, Генріх, хто ще його бачив?
— Гер Пфайфер, шофер, який нас віз, і Бертіна Граузамель, про смерть якої я вчора мав нещастя сповістити генерала Бертгольда, оскільки вона була його племінницею.
— Про Поля Шеньє ви говорили комусь?
— Гер Міллер! Ви надто поганої думки про своїх друзів! Це буде нашою таємницею, Ганс, доки…
— Доки що? — стривожився Міллер.
— Доки ми будемо з вами друзями! — багатозначно кинув Генріх.
Посидівши для пристойності ще з чверть години, Міллер попрощався і вийшов. На душі в нього було тривожно і гірко.
Ранком Генріх рушив у дорогу і вже наступного дня виїхав з Ліона до Сен-Назера, невеличкого містечка в західній Франції, поблизу якого була розташована дивізія генерал-майора Толле.
У комендатурі Сен-Назера документи Генріха перевіряли довго і ретельно. Лише за годину після прибуття він зміг телефоном зв'язатися з штабом дивізії, щоб повідомити про свій приїзд і попросити вислати за ним машину.
З Сен-Назера пощастило виїхати лише опівдні. Машина повільно проїздила рівною, здавалося, зовсім безлюдною місцевістю, де-не-де вкритою чагарником. Поруч дороговказів, розташованих вздовж шляху, як правило, стояли низенькі стовпчики з нарисованими на них черепами і трафаретами: «Обережно, заміновано». Власне, замінована була майже вся місцевість обабіч дороги. Складалося таке враження, що варто ступити крок з шляху — і тої ж миті злетиш у повітря.
Дорога йшла понад самим берегом і лише за якийсь десяток кілометрів від міста круто повернула праворуч, до невеличкого лісочка, що виднівся на обрії. Під'їхавши ближче, Генріх помітив серед високих і густих дерев кілька будинків, де й було розташовано штаб дивізії генерал-майора Толле.
Начальник штабу дивізії, оберст Бушмаєр, прийняв Генріха з тою офіціальною привітністю, яка ні до чого не зобов'язує, проте нагадує про потребу триматися в рамках сугубо ділових.