Страница 77 из 129
— Про ваше прибуття нас повідомили, і ми зарані приготували дані, які вам доручено одержати. Але зараз генерал-майора немає в штабі, і вам доведеться зачекати до ранку. Я зараз накажу приготувати для вас кімнату, де ви можете відпочити з дороги.
Довелося пронудьгувати і, по суті, змарнувати цілий день.
Зате другого ранку Генріха сповістили, що генерал-майор Толле вже у себе і може прийняти його рівно о дев'ятій.
У призначений час Генріх доповів генералові про мету свого відрядження:
— Генерал Еверс особисто просив вас…
— Знаю, знаю, — перервав його високий і худий, мов тріска, генерал Толле. — Я вже ознайомився з вашими повноваженнями, гер обер-лейтенант. Ви одержите всі потрібні дані, до кожної гвинтівки включно. Оберст Бушмаєр приготував їх зарані, тільки нас повідомили про потребу це зробити, але я наказав ще раз усе перевірити, звіривши зібрані відомості з тим, що ми маємо в наявності на кожному пункті і на запасних позиціях. Завтра о десятій ранку вам усе буде вручено. А поки погуляйте в нас. Правда, ми не можемо запропонувати вам ані розкішного готелю, ані пристойного кабаре, але повітря в нас чудове — такого не знайдеш ніде.
— Воно нагадує мені Далекий Схід, берег Тихого океану!
— Ви там були? Коли ж ви встигли?
— Доводилося, гер генерал.
— А на Східному фронті, може, теж побували?
— Був і там. Восени сорок першого року.
— Тоді, гер обер-лейтенант, я беру з вас слово, що сьогодні ввечері, після мого повернення з Сен-Назера, ми зустрінемось і ви розкажете все, що знаєте про Східний фронт. Адже моя дивізія і я сам ще не бували там.
— З великою охотою, гер генерал, розповім все, що знаю.
— От і чудесно!.. Прошу! — крикнув генерал у відповідь на стукіт у двері.
Хтось увійшов. Генріх сидів спиною до дверей і не бачив, хто саме.
— Знайомтеся, мій ад'ютант, майор Шульц, а це наш гість — барон фон Гольдрінг, — відрекомендував він один одному офіцерів.
Здивування і страх побачив Генріх на обличчі майора, коли повернувся до нього і привітався.
— Майора Шульца, гер генерал, я знаю вже давно. Ми з ним друзі. Адже так, гер Шульц?
— Цілком справедливо!
— Тоді повечеряємо сьогодні втрьох і влаштуємо вечір спогадів з майором про Східній фронт.
— Мої спогади будуть надто блідими перед тим, що зможе розказати гер обер-лейтенант фон Гольдрінг! Адже він довгі роки жив в Росії, знає цю країну.
— Ви і в Росії жили, бароне? — зацікавився генерал. — Тоді я ще з більшим нетерпінням чекатиму вечора… Отже, я їду. Ви, гер Шульц, цілий день вільні. Сподіваюсь, ви розважите нашого гостя і подбаєте, щоб він не занудився до вечора. Якщо буде потрібно, можете розраховувати на мою особисту машину, оскільки я поїду штабною.
Генріх і Шульц вийшли з кабінету генерала.
— Зайдемо до мене! — запропонував Шульц, вказуючи на двері навпроти входу до кабінету генерала.
Сівши один проти одного, Шульц і Гольдрінг довго мовчали.
— Здається, гер Шульц, ви недуже раді нашій зустрічі? — першим перервав мовчанку Генріх. — А той здивований погляд, яким ви мене зустріли в кабінеті вашого начальника, свідчить про те, що ви сподівалися зустріти мене хіба що на тому світі?
— Не розумію вас, фон Гольдрінг!
— Ви, гер Шульц, довгий час працювали в розвідці і знаєте, що донос на якусь особу, як правило, закінчується перевіркою в гестапо, звідти ж мало хто потрапляє на світ божий. Отже, ви мали надію, що я вже покійник і, сподіваюся, молилися за упокій моєї душі?
— Ви, як і раніше, говорите двозначно і загадками, бароне!
— Помиляєтесь, бо я зовсім не збираюся грати з вами в піжмурки, Шульц! Ви порушили слово офіцера, нашу умову на Східному фронті! Я приїхав сказати вам, що так само порушу свою обіцянку і оцю фотографію генерала Даніеля — ви пізнаєте її? — негайно ж передам куди слід.
— Я не порушив умови! — глухо сказав Шульц.
— А донос з Монтефлер до гестапо в Сан-Ремі хто писав? А донос до штабу корпусу в Ліон? — навмання додав Генріх. — Гадаєте, я не знаю? Я сам напросився у командира нашої дивізії в це відрядження, щоб мати приємність побачити майора Шульца перед тим, як відрядити його в гестапо. Згодьтеся, що це лише зовсім незначна компенсація за ті, правда, невеличкі неприємності, яких я через вас зазнав під час перевірки доносів… Але тепер вони обернуться проти вас. Адже кожній дитині зрозуміло: ви весь час прагнули ліквідувати мене, щоб замести сліди своїх власних злочинів.
— Чого ви від мене хочете? — прохрипів Шульц.
— Від вас особисто нічого! Хай вашою дальшою долею клопочеться гестапо.
Шульц мовчав. Зігнувшись, піднявши плечі, вчепившись пальцями рук у свої коліна, він нагадував звіра, що приготувався зробити стрибок на жертву і зважує, чи вистачить у нього сил її подужати.
– Ну, здається, все ясно. Не смію більше надокучати вам, гер Шульц!
Генріх підвівся і попрямував до дверей.
— Гольдрінг! — крикнув, схопившись на ноги, Шульц.
Він стояв, заклавши руки в кишені, насуплений і лютий.
— Ви щось маєте сказати мені, майоре?
— Я хочу попередити: перше, ніж я потраплю до гестапо, ваша душа буде в пеклі! — голос Шульца хрипів, ніби після кількаденного перепою.
Гольдрінг швидкими кроками наблизився до майора. Той затиснув пістолет у кишені, але Генріх це помітив. Він схопив Шульца вище ліктів обома руками, з несподіваною силою підняв його і жбурнув у крісло.
— Ваша пам'ять, Шульц, ще зберегла спогади про наші змагання з стрільби у той день, коли ви подарували мені оту дорогоцінну фотографію? Чи ви хочете знову позмагатися у влучності і швидкості прицілювання?
— Скільки ви хочете за фото, Гольдрінг?
— Йолоп! Я достатньо багатий, щоб купити вас з усіма вашими потрохами, а ви питаєте, скільки я хочу! Порушення слова честі німецький офіцер змиває власною кров'ю! Але у вас, як і в кожного боягуза, не вистачить на це мужності! Тому-то я і вважаю за свій прямий і, щиро кажу, приємний обов'язок допомогти вам зробити це в присутності працівників гестапо. Вони зуміють дізнатися про причини вашого захоплення фотографією.
— Я тоді ж таки покинув фотографувати!
Генріх засміявся:
— І це знову-таки проти вас, Шульц! Виходить, ви так дорого продали більшовикам негатив плану операції «Залізний кулак», що вже не маєте потреби в грошах. А даремно! Ви, Шульц, могли б здорово заробити у англійців чи американців. Адже вони, напевне, непогано заплатили б вам за фото плану Атлантичного валу чи хоча б тої його дільниці, де розташовано вашу дивізію. Запевняю, якийсь десяток тисяч доларів ви б одержали! Чи, може, ви вже їх маєте і значно більше? Адже я погано знаюся на цінах шпигунських інфор-мацій і фотографій. Скажімо, у вас висить ось карта…
Генріх підійшов до шторки, що закривала карту і розсунув її.
— Що це? А-а, план мінних полів! Ну, за це ви могли б одержати не так-то вже й багато. Це дурнички… Але в ад'ютанта командира дивізії на Атлантичному валі є речі більш цікаві, ніж карта мінних полів!
Шульц підійшов до карти і засунув шторку:
— Гольдрінг! Клянуся честю офіцера, що жодним словом не нагадаю вам про своє існування.
— Слово офіцера? А воно у вас є? Адже ви давали його мені там, у Білорусії.
— Я боявся…
— Ви мали якісь підстави думати, що я порушив угоду? Шульц не відповів.
— Ви її порушили, ви й мусите за це відповідати!
— Гольдрінг! Благаю вас! Ну, все, що хочете…
— А мені нічого від вас не треба! Усі відомості про озброєння для мене готує начальник штабу. Завтра я попрошу у командира дивізії перепустку, об'їду дільницю, і завдання моє закінчилося. У чому ж ви можете мені допомогти?
— Вас можуть не пустити на укріплені пункти.
— Ну, й чорт з ними! Вони мене мало цікавлять. Скажу своєму генералу, що не пустили, — і все!
— Я здобуду вам перепустку! Я вам офіціально видам карту мінних полів, підготую всі потрібні документи. Ви можете поїхати в Сен-Назер, я вам дам адресу, де ви можете розважитись, а я тим часом зроблю для вас усе!