Страница 84 из 93
Естіно знизав плечима. Він віддав наказ кіборґам, і ті з максимальною обережністю перенесли Вей і Вольска на вантажну платформу й закріпили на ній широкими такелажними стрічками.
— Ти сказав, що вона вагітна… — Маккосліб не доказав, сухий кашель його зупинив. Лейтенантові здалося, що від цього кашлю шолом колишнього адмірала злегка завібрував. «Здалося. Він не може вібрувати», — подумав офіцер, а вголос підтвердив:
— Аналізатор показує, що вона на третьому тижні.
— Це дивно.
— Так, погоджуюся. Дуже дивно.
— Хіба там, у Лабіринті, вони могли зняти комбінезони? Адже там немає повітря земного типу.
— Мені важко тобі відповісти, Лансе.
— Я розумію. Цей Лабіринт… Він же не просто печера, правда?
— Мабуть.
Деякий час вони мовчки спостерігали, як вантажна платформа дістається до рівнинної вершини пагорба, туди, де Естіно прифаренгував човника. Гнучкі «лапи» платформи спритно оминали обвітрені ніздрюваті брили. При цьому сама платформа зберігала ідеальне горизонтальне положення.
— Аналізатор, наскільки я розумію, може визначити, який організм вона виношує? — порушив мовчання Маккосліб.
— Він запрограмований на комплексну ідентифікацію біологічних структур. Те, що всередині леді Ґвен, воно… Одне слово, це людський ембріон. Якби там був чужий…
— Звісно. Я гальмую, вибач.
— До речі, супремус підтвердив, що на Фаренго в даний момент перебуває корабель ґ'ормітів. Згідно з класифікацією нашого Флоту, типу «кальмар».
— Далеко?
— Ні, недалеко. За триста кілометрів звідси. Там є висохле озеро. Дуже зручне місце для посадки.
— Там також є вхід до Лабіринту?
— У базі даних є підтвердження. Один із відомих входів.
— Зрозуміло.
— Супремус не визначив ступеня небезпеки, що виходить від ґ'ормітів, і поки що не надав жодних рекомендацій.
— «Кальмари» — не бойові кораблі.
— Вважаються не бойовими.
— Тоді зробимо вигляд, що ми про них не знаємо.
— Як скажеш, Лансе. У нас також не бойовий корабель.
— Авжеж.
— Але, в принципі, це ми порушуємо домовленості. Система Таліс входить до сфери суверенітету Ґ'орми. Вони мають повне право проінспектувати нас.
— Нехай інспектують… Ходімо до човника. Мене вже нудить від цих древніх планет.
Рекреаційний кампус
університетського містечка,
планета Арпікран (5КВ02:3),
зоряна система Тау Кита.
2 януарія 417 року Ери Відновлення
Вольск без зацікавлення розглядав відвідувача. На вигляд — арпікранець середнього віку з інтенсивною штучною засмагою на невиразному обличчі. Відвідувач назвав себе доктором Багріаном Аві, ксеноархеологом, спеціалістом із питань архітектури інших галактичних рас. Нічого нового. Його колеґи вже розмовляли з техноархеологом. Усіх їх до одного цікавили дива Лабіринту Анволі. Одразу ж після виходу з коми Вольск (готуючись до подібних академічних інтерв'ю) подумки розділив всі свої спогади про Лабіринт на три частини. Першу він назвав «Зала Часу», другу — «Малі тунелі», третю — «Розплідник». Ксенобіологам, ксеноархеологам і представникам Служби він детально розповів перші дві частини. Третю Вольск зберігав для майбутнього. Окрім того, все, що стосувалося Розплідника, він пам'ятав нечітко, ніби темний пил Агрегата Оріону запорошив його свідомість, вкривши цей сектор пам'яті невиразною каламуттю. Він сподівався, що з часом темний пил розсмокчеться і «третя частина» набуде чітких та ясних обрисів. Вольск багато чого забув, але виразно пам'ятав слова, що їх сказала Овіта перед прощанням. Тоді Знаюча наказала археологові:
— Не кажи допитувачам про Розплідник. Ти отримав знання про нього з волі Знаючих і не маєш права розкривати профанам цієї таємниці.
Багріана Вольск наперед означив як чергового кабінетного «лабіринтознавця», який пише наукову працю з якоїсь вельми умоглядної й висмоктаної з пальця теми, щось на зразок «порівняльного аналізу відомих людству інопланетних руїн». Він приготувався розповідати першу «частину», але Аві жестом зупинив його і поклав на стіл маленький кубик, укритий тьмяним металом.
— Пригнічувач? — з розумінням посміхнувся техноархеолог.
— Не зовсім, — посміхнувся відвідувач. — Це багатошаровий імітатор комунікаційного поля. Для всіх використовуваних Службою та приватними розвідками видів прослуховування ми з вами обговорюємо тему просторової філософії інших розумних рас.
— А якщо нас підслухають ґ'ормітські телепати?
— Не підслухають, будьте певні, — Аві вже не посміхався, а тихо здригався від беззвучного сміху.
— Колеґо Аві, ви не вірите в ґ'ормітських шпигунів-телепатів? — археолог вирішив підтримати веселий протокол бесіди, до якого, вочевидь, тяжів відвідувач.
— Я, колеґо Вольск, на даний момент неофіційно представляю Керуючу групу Ієрахії Ґ'орми, а відповідно, ґ'ормітським телепатам немає сенсу підслуховувати нашу бесіду.
Вольск подивився на посланця Ґ'орми довгим недовірливим поглядом. Так, напевне, монахи-відлюдники земного Середньовіччя дивилися б на неофіційного представника офісу Вельзевула, якби той раптом завітав до їхнього монастиря. Збентеження арпікранця ще більше розвеселило Аві.
— Колеґо Вольск, — завважив він, — вам, як людині, яка тривалий час перебувала без належного дозволу у володіннях Ґ'орми, не слід так хвилюватися. Повірте, колеґо, ми могли би поспілкуватися з вами ще на Фаренго, але з поваги до Знаючої, яка вас супроводжувала, не зробили цього.
— Ціную вашу делікатність.
— Це розумна відповідь, — кивнув Аві. — Скажімо так, це відповідь людини, не позбавленої дипломатичного хисту… Що ж, тоді берімося до справи. Нам стало відомо, що вас, колеґо, ввели до переліку учасників експедиції, яку імператор хоче відіслати на пошуки гніздової планети ґиргів.
— Уперше чую про це.
— Скоро почуєте, не сумнівайтесь. У нас надійні джерела. Так ось, мене уповноважили повідомити вам, що в успіху цієї експедиції однаково зацікавлені як люди, так і Ієрархія Ґ'орми. У глибокій давнині наші пращури знайшли планету, на якій жила Велика Мати ґиргів, і знищили її. Пращури припускали, що з ґиргами покінчено назавжди, але, як виявилося, вони помилилися. Існує принаймні ще одна гніздова планета ґиргів. Уперше про неї стало відомо шістсот тисяч років тому. Тоді ґирги напали на планети гуманоїдів і спустошили їх. Ми шукали друге гніздо, але так і не знайшли. Нових нападів не відбулося. Тоді Керуюча Група вирішила, що гуманоїдам вдалося через створінь, які будують для ґиргів портали, переправити на гніздову планету отруту чи бомбу. І таким чином убити Велику Матір. І знову ми помилилися. Велика Мати вижила. Її, судячи з усього, знайшов хтось із людей. Той, хто має владу й можливості. Знайшов і спробував використати для руйнування вашої Імперії. Ми спочатку припускали, що цей «хтось» відомий відступниці Шермі. Одна з її подруг, Дора Віргой, зберігала зародки ксеноморфів на Альфі Альфі. Вона придбала їх за гроші, що були зібрані ноланськими сепаратистами. Але Шерма, як ми тепер виявили, ніколи не бачила того, в кого Дора купила зародки. Вона знала тільки його умовне ім'я. Ми вирішили допитати Дору. Але тут нас спіткала невдача. Нас випередили. Коли наші кораблі дісталися «Максвела», що очікував повернення Шерми в кометному поясі Таліс, то виявили, що екіпаж і пасажири лайнера мертві. Повірте, навіть наші досвідчені майстри передбачень не очікували на такий зловісний сюрприз.
— Усіх вбили?
— Так, убили. Серед мертвих ми знайшли і Дору.
— Але той, хто їх убив…
— Їх убили дистанційно, без проникнення на корабель, убили зброєю, яка використовувалася в далекому минулому, в галактичних війнах так званого Другого циклу розвитку розумних рас. Ця зброя нам відома, але в нас вона під цілковитим контролем Керуючої групи. Ваша раса ще не досягла розуміння принципів дії такої зброї. Можливо, відступниця на Фаренго шукала саме таку зброю.