Тінь попередника

— Виходить, цей невідомий знайшов не просто гніздову планету ґиргів, а цілий арсенал, який зберігся з часів галактичних війн.

— Ми цього не виключаємо. Ієрархія Ґ'орми також розпочала пошуки цього арсеналу. Той, хто володіє давньою зброєю, загрожує всім расам Великого Космосу. Тому нам потрібні люди, з якими ми могли б неофіційно обмінюватися інформацією про пошуки.

— А чому цього не можна робити офіційно?

— Хоча б для того, щоб передчасно не сполохати власника арсеналу. Досі він діяв обережно. Невідомо, як він поведе себе, якщо відчує, що аркан пошуків затягується на його шиї.

— Його обережність може мати інші підстави. У нього, наприклад, можуть бути обмежені ресурси.

— Ми так не вважаємо. Знайти «Максвела» на околицях Таліс міг лише той, хто володіє значними ресурсами. Значними й різноманітними. Володіє доступом до інформації, до кораблів, пального і секретних баз на далеких планетах. Раніше ми підозрювали ноланців, але тепер уже зрозуміло, що їх тільки використали. Так, як використали відступницю Шерму.

— У вас є підозри?

— Є. Але ще не прийшов час казати про них. Нам відомо, що за кілька стандартних діб з вами зв'яжеться щойно призначений начальник експедиції капітан-командор Зоран. Він член таємного товариства, яке зберігає давні знання вашої раси. Йому довіряють піфійки та новий імператор. Ми також припускаємо, що Зоран не має стосунку до тих, кого ми зараз називаємо «власником древнього арсеналу».

— А якщо ви помилилися? Якщо наша раса взагалі не має до цього стосунку?

— Політика ґ'ормітів не така різноманітна, як у людей. У нас неможлива така ситуація, коли окремий рід або клан рептилоїдів діє без санкції Керуючої групи. Основи нашої цивілізації не передбачають існування подібної опозиційності. В наших архівах немає жодної згадки про спроби такого позиціонування.

— А хіба у Великому Космосі тільки дві наші раси?

— За весь час існування нашої Галактики проявили себе шість розумних рас. Три з них згасли остаточно, одна заглиблена у свої проблеми й перебуває від нас практично на недосяжній відстані. З гуманоїдів у Великому Космосі зараз здійснює експансію лише ваша гілка.

— Я чув про сьому расу з галактики М31. Окрім того, ви правильно, дуже точно сформулювали: шість рас проявили себе. Хтось напружився на те, аби себе не проявити.

— Подібного, звісно, ми не можемо виключити. Але наші аналітики вважають, що вторгнення якоїсь невідомої інсайдерської раси до нашого сегменту Галактики є дуже й дуже малоймовірною подією. На два порядки менш імовірною, аніж поява серед людей групи особистостей з руйнівною програмою. Ми тисячоліттями спостерігаємо за безмежними просторами Великого Космосу. Наші розвідники із Зовнішніх кланів досвідчені й насторожені. Але вони нічого не повідомляли про інсайдерів з іншої раси.

— Кажуть, що у Всесвіті можна мандрувати через портали, або так звані «зоряні брами».

— Ми враховуємо і таку можливість, хоча, за нашими даними, в тому просторі, який відомий Керуючій групі, вже мільйони земних років немає ні одного працюючого порталу.

— Зламалися?

— Були знищені.

— Чому?

— Мені невідомо. Знання про це підпадають під ваше визначення «закритої інформації».

— Он як. Припустимо… А тоді таке запитання: чому ви довіряєте місію інформатора саме мені?

— Те, що ви називаєте Лабіринтом, має здатність відторгати істот зі злими умислами. Вас воно не відторгнуло.

— У ґ'ормітів також є поняття «зла» і «добра»?

— Це філософське питання, колеґо. Я б із задоволенням поспілкувався з вами на цю тему, але мій час обмежений.

— А все ж?

— Ускладнення у нас схвалюється і підтримується, спрощення — тільки у випадку крайньої необхідності.

— Зло — це «спрощення»?

— Людські мови не в змозі передати всіх нюансів цієї формули, але якщо приблизно, то — так. Фундаментальні принципи життя є однаковими для всіх рас. Хоча зрозуміло, що біологічні й психічні відмінності величезні.

— Ззовні ви не відрізняєтеся від людини.

— Ми вміємо маскуватися краще, аніж ви. Чим старшою є раса, тим досконаліші її засоби маскування.

— Це також формула?

— Це один із фундаментальних законів розвитку життя, колеґо. Зрілість розумного виду визначається вмінням входити в чужі форми, не втрачаючи самобутньої сутності. З цього погляду ваша раса ще не вийшла з колиски.

— Схоже на расизм.

— Як вам до вподоби, колеґо. Шліфувати опорні поняття можна до безкінечності. Але, на жаль, у нас її немає, цієї безкінечності. Ні у вас, ні у мене, хоча я живу довше за вас, і якщо все буде добре, зможу побачити ваших пра-праправнуків. Ми даємо вам шістдесят стандартних годин на обмірковування нашої пропозиції.

— Як у грі «Ґ'ормітські шпигуни», — зітхнув археолог. — Із десяток років тому вона була популярна серед учнів початкових шкіл. Там були правила. За послуги шпигунам у тій грі пропонувалися різноманітні бонуси. Серед грошей, знань і розваг я завжди вибирав розваги.

— Бонуси? — посланець Ґ'орми пирхнув і похитав головою. — Ми не мислимо такими категоріями. Мислити такими категоріями образливо і недостойно. Хіба ви не хочете допомогти своїй расі?

— Я не впевнений у тому, що це буде саме допомога.

— Які ґарантії вам потрібні?

— Ґарантії? Можливо, і ґарантії, але… — він на мить замислився. — Загалом я не хочу ґарантій…

— А чого ж ви хочете?

— Я подумав… Я хотів би відновити в пам'яті те, що побачив у Розпліднику.

— Ви змінили свої пріоритети?

— Пріоритети?

— Ви ж щойно обрали знання, а не розваги?

— Просто тепер я вважаю, що отримання знань — найкорисніша розвага. Ви, напевно, знаєте: людям властиво дорослішати. Те, що відбулося зі мною в Розпліднику… Загалом, я не впевнений, що у моєму житті відбудеться більш важлива подія. І я хотів би пам'ятати про неї в найдрібніших подробицях.

— Це неважко, — людська маска ґ'орміта розуміюче посміхнулася. — Відповідна зона вашої пам'яті закодована. Дуже поверхневе й недбале піфійське кодування. Зараз я промовлю кодову фразу, і ви все згадаєте.

— Кодова фраза? Справді, дуже просто, — промурмотів Вольск.

— Та, що стоїть на краю.

Щось холодне м'яко пройшлося від очей Вольска до його потилиці. І він згадав.

Перед ним безмежна печера, схожа на амфітеатр, накрита циклопічним багатовітрильним склепінням. Блакитне світло живе в ній не у вигляді колон, як у Залі Часу, а в нитках сітчастої вуалі, що закриває центр печери. Вони з Овітою і Ґвен стоять на широкому круговому виступі, під самим склепінням печери. Там, де вуаль не заважає зорові, можна побачити контури затемненої сотової конструкції. Навіть з висоти двохсот метрів помітні ознаки руйнування «сот», щербаті кістяки пробитих прозорих куполів, провислі мостоподібні конструкції.

— Ці машини мертві, — чи то запитує, чи то констатує Ґвен.

— Тут Життя намагалося перемогти Час, — каже Знаюча, — але не встигло. Відділити Час від Життя не вдалося. Всі раси залишилися надалі смертними. Тут ящери оплакують своїх Богів і свої поразки. Кожний ґ'орміт хоча б один раз за життя зобов'язаний тут побувати. Здійснити паломництво. Це їхня святиня. Найсумніша із святинь.

— Тут загинули Повзучі Отці?

— Ні, — спалахи блакитного світла висвітлюють губи й вилиці Знаючої. — Діючій Розплідник Повзучих був далеко-далеко звідси, на планеті, яка давно вже впала у надра своєї зірки. Саме там відбулося вселенське зло. Туди пролізли ґирги і вбили останніх Отців. А сюди, на Фаренго, до своїх споконвічних володінь, ящери привезли спори і генетичний матеріал Повзучих. Те, що їм вдалося врятувати з руїн знищеного Розплідника. Колишній військово-дослідницький форпост Отців було пристосовано для збереження й охорони привезеного генетичного матеріалу. Ця фортеця, яку ви назвали Лабіринтом Анволі, здатна відбити атаки будь-якої відомої зброї, всіх ґиргів Всесвіту. Давні ґ'орміти перевищували сучасних у вміннях і науках. У цьому укритті вони намагалися відтворити велику расу. Але є такі помилки, які виправити не можна. Розплідник не запрацював. Пізніше він став мавзолеєм, ще пізніше — Храмом. Але ми називаємо його й далі «Розплідником». Така традиція.