Страница 137 из 138
Скочити самому на коня того, хто нападає. Єдина можливість. Але скільки сили й спритності для цього потрібно! І як уже пізно!
Життя незайманого лісу. Заздрю щасливій, непогамовній природі, що працює все ж таки вочевидь з нужди (геть як я), проте завше виконує всі вимоги противника. Та ще й так легко, так мелодійно.
Колись, як у мене що-небудь боліло й біль ущухав, я був щасливий, тепер я відчуваю лише полегкість, але не покидає й гірке відчуття: «Знов усього лишень здоровий, тільки й того».
Десь чекає допомога, і погоничі завертають мене туди.
13 березня. Чисте почуття і ясне усвідомлення його джерела. Вигляд дітей, надто однієї дівчинки (рівна хода, короткі чорні коси) й другої (білява, невиразні риси, невиразна усмішка), підбадьорлива музика, маршова хода. Почуття людини, яку спостигло лихо, а тут трапилася допомога, але людина рада не тому, що її врятовано — її зовсім не врятовано, — а тому, що приходить нова молодь, надійна, ладна стати до бою, хоч і не знає, що її очікує, але те, що вона ні про що не здогадується, викликає в тих, хто її спостерігає, не почуття безнадії, а зачудування, втіху, сльози. Додається й ненависть до того, проти кого належить стати до бою (але це почуття, як мені здається, трохи юдейське).
4 квітня. Який довгий шлях від внутрішньої нужди до сцени, схожої на ту, що відбулась у дворі, і який короткий зворотний шлях. А позаяк тепер ти на батьківщині, звідси вже нікуди не дінешся.
6 квітня. Уже два дні передчуття, вчора напад, спокою не знаю й далі, страшна ворожа сила. Одна з причин: розмова з матір’ю, жарти з приводу майбутнього. Задуманий лист до Мілени.
Три ерінії. Втеча до гаю. Мілена.
10 квітня. П’ять провідних засад для пекла (у генетичній послідовності):
1. «За вікном те, що найгірше». Решта — янгольське, з цим треба відверто або, коли не згоден (таке буває частіше), мовчки погодитись.
2. «Ти маєш володіти кожною дівчиною!» — не по-дон-жуанському, а, як казав диявол, відповідно до «сексуального етикету».
3. «Цією дівчиною ти не маєш права володіти!» — а тому й не можеш. Небесна fata morgana в пеклі.
4. «Усе це — лише природна потреба»; позаяк ти її маєш, будь задоволений.
5. «Природна потреба — це все». Хіба ти можеш мати все? Того ж ти й не маєш навіть природної потреби.
Юнаком у сексуальних речах я був такий недосвідчений і байдужий (і лишався б таким дуже довго, коли б мене не підштовхнули до них силоміць), яким сьогодні є, скажімо, в теорії відносності. Я звертав увагу тільки на дрібниці (та й то лише після того, як пройшов добру науку), наприклад, на те, що саме жінки, котрі на вулиці мені здавалися найвродливішими і найошатнішими, мали бути непристойними.
Вічна молодість неможлива; навіть якби не було інших перешкод, неможливою її зробило б самоспостереження.
19 травня. Удвох він почувається ще самотнішим, ніж сам. Коли він з кимось удвох, це друге хапає його й міцно тримає, а він безпорадний що-небудь удіяти проти. Коли він сам, його хоч і намагається вхопити все людство, але численні випростані руки заплутуються одна в одній, і ніхто до нього не дотягується.
20 травня. Масони на Альтштедтер-рінг. Можливо, що будь-яка мова й учення істинні.
Невеличке, брудне, босоноге дівча біжить у коротенькій сукенці, коси розвіваються.
23 травня. Неправильно, коли про кого-небудь кажуть: йому добре, він страждав не багато; правильніше було б: він був такий, що з ним нічого не могло статись; а найправильніше: він усе перестраждав, але все — в одну-єдину мить, хіба ж могло йому статися ще щось, коли варіанти страждань насправді чи завдяки його всевладному слову цілком вичерпались…
14 листопада. Увечері температура весь час 37,6—37,7. Сиджу за письмовим столом, нічого не вдається, на вулицю майже не виходжу. І все ж таки нарікати на хворобу — це тартюфство.
18 грудня. Весь час у ліжку. Вчора «Або — або»[61].
12 червня. Жахи останнього часу, незліченні, майже безперервні. Прогулянки, ночі, дні, не здатний ні на що, крім болю.
І все ж таки. Ніяких «і все ж таки», хоч би як насторожено й злякано ти на мене дивилася, Крижановська, з листівки, що стоїть переді мною.
Щодалі з більшим острахом сідаю писати. Воно й не дивно. Кожне слово, повернуте рукою духів (цей помах руки — характерний їхній рух), обертається списом, наставленим проти того, хто що-небудь висловлює. Надто такі зауваження. І так без кінця-краю. Одна тільки втіха: це станеться, хочеш ти чи ні. А якщо й хочеш, це допоможе надзвичайно мало. Та ось що означає більше, ніж утіху: ти також маєш зброю.
(Переклав Олекса Логвиненко)
Примітки до електронної версії
С. 57: Якось рано-вранці — у шибки [перещів] => періщив ощ, певне, ознака того, що настає весна, — коли робітниця знову почала кликати його, Ґреґор так розізлився, що рушив на неї, ніби хотів напасти, щоправда, повільно й кволо.
С. 164: Цього вона вголос не каже, чогось іншого, правда, теж, Жозефіна взагалі неговірка, між балакунів вона мовчазна, але це проступає в [ії] => її блискучих очах, на її замкнених вустах…
С. 269: [Аце] => Але це пусте, тепер найголовніше — не марнувати часу.
С. 273: [Лені] => Лені, вийди, — звернувся він до дівчини, що вже й не боронилась, і подав їй руку…
С. 351: [Як би] => Якби ті жести перекласти словом, пролунала б брутальна лайка.
С. 380: Поміж них, тепер, правда, невидна, тягнулася [посилана] => посипана жорствою доріжка з затишними лавами, на яких К. полюбляв недбало випростатись улітку.
С. 395: Хіба він пам’ятає всіх машиністів і [юні] => юнг на прізвище, а надто на ім’я, щоб, як ви когось назвете, відразу ж зрозуміти, про кого йдеться?
С. 429: — Говорить помічник пана [замлеміра] => землеміра.
С. 495: Лікар тої жінки, коли в неї виявилися симптоми інфлуенци, спитав у д-ра Штайнера про засіб, прописав його, і [відразе] => відразу її вилікував.
С. 495: [Черед] => Через два місяці вона померла.
С. 499: [Сьогоні] => Сьогодні вночі приверзлася страшна мара — сліпа дитина, нібито дочка моєї ляйтмеріцької тітки…
С. 501: …Валлі питає когось через передпокій, наче гукає через паризьку вуличку, чи вже [почишено] => почищено батькового капелюха…
С. 508: Позавчора — на фабриці, ввечері — в Макса, де художник Новак саме показував літографічні [потрети] => портрети Макса.
С. 511: …усіх цих результатів можна досягти вже за допомогою літератури, яка хоч насправді набуває й не надто [ширококого] => широкого розвитку, а проте внаслідок браку видатних талантів справляє враження широкорозвиненої.
С. 516: Завершити твір, навіть невеликий, важко не тому, що наші почуття на завершення [вимагать] => вимагають запалу, якого наявний справжній зміст сам із себе не викреше…
С. 516: …твір вимагає від автора самозадоволення й усамітнення в самому собі, вийти з якого в атмосферу звичайного дня, не маючи твердої [річості] => рішучості й зовнішнього стимулу, важко…
61
Книжка С. К'єркегора.