Буремні дев'яності

В сусідній кімнаті заплакав Том; Саллі вийшла, взяла його з колиски і повернулась на своє місце з дитиною на руках. Потім прокинувся Дік; весь скуйовджений і порожевілий від післяобіднього сну, він убіг у кімнату й кинувся до матері.

Фріско підхопився на ноги, коли побачив Саллі з Томом на руках та Діка, що притулився до її колін.

— Ну, тепер ви грунтовно забарикадувалися, — сказав він безтурботно. — Ви більше не боїтеся мене. Та мені все це байдуже, Саллі. Ви й досі залишаєтесь для мене єдиною жінкою, яка мені потрібна.

З хвилину він стояв, дивлячись на неї зверху вниз, ніби читаючи правду, що причаїлась у темній глибині її зіниць. І знову, як колись, Саллі відчула блукаючий вогник у крові, і Фріско це зрозумів. В цю мить в його погляді був виклик і глузування з неї — з її вірності Моррісу, з її відданості дітям. Потім його погляд згас, здавалось, ніби згадавши, що вона вагітна, Фріско відсахнувся від неї.

Він засміявся і попрямував до дверей; він засміявся так, що вся кров у Саллі закипіла. Як він смів! Як він смів так сміятися!

Коли двері за ним зачинились, Саллі заплакала від гніву та горя. Як це принизливо, що Фріско побачив її такою квочкою, такою замученою і безсилою! Авжеж, тепер він зненавидів її, вона стала йому огидна!

І все-таки між ними знову виникла ота незрозуміла, болісна туга, і на Фріскову долю випала коротка мить тріумфу, а на Саллину долю — згадка про те, як він сміявся, — згадка, від якої вона вся зіщулювалась, неначе її шмагали батогом.

РОЗДІЛ XLVI

Саллі породила свого третього сина на початку грудня. Морріс підготував усе, щоб вона поїхала на узбережжя, а Марі Робійяр пообіцяла доглянути Діка та Тома. Однак коли настав час їхати, у Діка почався пронос, особливо небезпечний улітку, і ніяка сила у світі не могла примусити Саллі залишити його.

— Раз я не можу взяти з собою дітей, то ні про що й говорити, — затялася вона.

Літо налетіло на приїск, несучи спопеляючу спеку, гарячі вітри, смерчі рудої пилюки. Обважніла, незграбна Саллі знемагала від метушні по господарству. Ніколи вона не була така неспокійна і дратівлива, як перед народженням Ларрі, признавалася Саллі пізніше.

— Востаннє в житті! — сповнена розпачу, сказала вона Марі.

— Ну, що ти, Саллі, — умовляла її Марі, — по-моєму, ти така щасливиця! У мене ось зовсім не може бути дітей, а я б хотіла їх мати цілу дюжину.

— Добре тобі говорити, — заперечила Саллі. — А спробувала б попородити з року в рік! Я вже сказала Моррісу, що з мене досить, — принаймні досить надовго.

— Якби ти була китаянка, ти, мабуть, знайшла б наложницю своєму чоловікові, — засміялась Марі. — Що ж до мене, то я б не почувала себе від цього дуже щасливою.

— Чому це жінка завжди повинна рахуватися з чоловічою природою? — сердито запитала Саллі. — Одне діло, коли ти сама йдеш назустріч і хочеш мати дитину. Ну, а якщо ні? Якщо в тебе вже й так їх двоє чи троє? Я вважаю, що це нечесніо з боку чоловіків — зловживати своєю перевагою в подружньому житті і так… так пригнічувати жінку.

Марі бачила, що Саллі переживає якусь душевну травму. Марі та Саллі дуже любили одна одну, але обидві були стримані й не часто ділилися своїми інтимними секретами. Марі мимовільно подумала, що, певне, містер де Морфе все-таки якось причетний до нервозного стану її подруги.

Марі знала, що, коли Морріс був на півночі, про місіс Гауг та Фріско пішов якийсь поголос. Він докотився і до Марі, але вона не могла повірити, щоб Саллі зрадила Моррісові. Проте цілком імовірно, що Фріскові залицяння справили на Саллі деяке враження. Сама Марі ніколи не надавала значення компліментам, що їх нашіптував їй Фріско, та його палко захопленим поглядам. Але ж і він упадав коло неї просто так, жартома, в його ж ставленні до Саллі відчувалось щось зовсім інше, не схоже на його звичайні загравання з жінками, і Марі це помічала. Вона розгадала, думалось їй, чому так теплішав Фрісків погляд, коли він починав говорити про місіс Гауг чи просто чув її ім’я.

І Саллі, міркувала далі Марі, хоча й віддана Моррісу і пам’ятає про свій обов’язок, все-таки не зосталась байдужа до містера де Морфе. Вона мов та жінка із старовинної легенди: день і ніч її переслідує голос демона-спокусника, серце її рветься до нього, але вона пече хліб, варить пиво і народжує дітей своєму чоловікові.

Марі хотілось, щоб її люба Саллі не була така простодушна. Бо ж вона така наївна та лагідна, незважаючи на весь свій на диво тверезий розум і на стійкість та мужність. П душевна чистота й недосвідченість роблять її беззахисною перед Фріско, немов голубку, що потрапила в сильце холоднокровного ловця. Марі хотілось вилікувати Саллі від усіх ніжних почуттів до містера де Морфе, і вона старалась, як могла: висміювала його численні романи з приїсковими дамами, його безглузде чванство своєю «шляхетністю».

Чуйність та турботи Марі полегшили Саллі останні тяжкі дні перед пологами. Повернулася, як завжди, Калгурла і взяла на себе всю хатню роботу. Місіс Моллой приймала дитину. Марі готувала для постояльців і бурхливо раділа, дивлячись на немовля, що лежало біля материної груді.

До свого найменшого сина Морріс виявляв значно більше уваги, ніж до перших двох; він сам обрав йому ім’я — Лоуренс — і забажав, щоб зменшено його звали Ларрі, як Моррісового старшого брата. А Саллі тільки сказала: вона так звикла родити дітей, що для неї це вже не подія. Вона просто раділа, що всі прикрості та болі позаду, що скоро вона встане і з новими силами клопотатиметься по господарству.

Дік все ще хворів, і Саллі непокоїлась за нього більше, ніж за новонародженого. Ларрі вона теж годувала сама, й, за висловом місіс Моллой, він був славний хлопчина, хоч Том з’явився на світ опецькуватішим і ще кращим. Том взагалі був улюбленцем місіс Моллой, і вона ніколи не пропускала нагоди нагадати про це Саллі, можливо, тому, що Саллі була надто захоплена Діком, і Терезі здавалось, що Тому вона приділяє не досить уваги.

Морріс усе ще бурчав на постояльців Саллі. Вона зовсім себе заганяла, годуючи та обпираючи таку зграю, казав він, і взагалі вся ця справа не варта заходу. Саллі відповідала, що, звісно, добре було б жити самим, без сторонніх, але що вдієш, треба потерпіти, доки похоронне бюро почне давати сталі прибутки. А зараз Морріс не міг ще самостійно утримувати сім’ю, до того ж Саллі пам’ятала про свою заборгованість Дінні, вважаючи своїм обов’язком регулярно сплачувати йому оренду.

Спочатку Морріс давав Саллі два або три фунти стерлінгів щотижня. Але згодом він нерідко став забувати приносити їй гроші або ж посилався на те, що цього тижня в нього були непередбачені витрати: замовник знов не заплатив за похорон, а в нього самого купа несплачених рахунків!

Проте Саллі дізналась, що Морріс далеко не всі вечори працює у своїй майстерні, як вона гадала, а частенько грає у покер у «Західній зірці» і що він дуже погорів на останньому падінні цін на біржі.

Морріс сказав, що наука пішла йому на користь: тепер він так легко не попадеться на гачок з цими акціями! Але хто міг встояти проти спокуси заробити легкі гроші, коли акції рудників почали швидко підніматися вгору? Хто міг подумати, що чутки про вичерпання окислених руд поширяться з такою швидкістю і викличуть такий переполох на біржі?

Саллі чудово розуміла, як кортить кожному спробувати щастя на біржі чи аукціоні, коли все місто спекулює на акціях. Але їй треба думати про дітей, вона не може, розраховуючи на удачу, легковажити єдиним надійним засобом прогодувати їх — надто великий риск. Ні, ні, не можна покладатись на Морріса, казала собі Саллі, треба держати постояльців, аж доки він твердо не стане на ноги.

Колишня енергія та життєрадісність знову повернулись до неї, і вона швидко прибрала дітей до рук, навела в домі порядок.

— Ти справжня чарівниця, люба! — захоплено вигукувала Марі. — Просто збагнути не можу, як ти примудряєшся переробити стільки роботи.

— Я й сама не можу цього збагнути, — відповідала Саллі.